Шестидольні ритми як поліетнічна мелогеографічна система (за обрядовими піснями українців та білорусів)

Abstract

У вихованні академічних музикантів 6-дольний розмір не згадується як об’єкт, вартий спеціальної уваги – змалку дітей навчають рахувати головно 2-дольними та 3-дольними тактами. Шкільній науці невідомий той факт, що у народній музиці українців та білорусів значне число творів «обслуговує» 6-дольний метр, що добре надається як для рухливих танків і приспівок, так і для ліричних музичних висловлювань. Етномузикологи, аналізуючи багатотисячні архіви записів сільських (корінних) мелодій двох сусідніх етносів, виявили величезні масиви пісень, опертих на 6-дольну монохронну модель. Левова частка пісень належить до весільного циклу (понад 9 тисяч ), менша – до весняного (1300). Обидва цикли створили кількісно і географічно потужні масиви мелодій. Веснянки щільно зайняли обшири Поділля та Прип’ятського Полісся (І. Клименко. Атлас обрядових мелодій українців, т. 2, карта А19). Натомість у білорусів вони зустрічаються локально у східній зоні. Весільні пісні утворили величезний поліетнічний макромасив, що об’єднав українців та білорусів (там само, карти А46–47). 5700 весільних зразків належать до тирадних форм, 3500 – є строфічними формами. В інших циклах 6-дольні формули зустрічаються лише локально (зимовий, купальський, жнивний). У ліричному шарі популярність 6-дольного метру незначна (наприклад, український сюжет Мала мати одну дочку). Відомі й танцювальні приспівки у 6-дольному розмірі (широкознані українські «Чоботи», «Яків», білоруські «Лявоніха», «Камаринська» та інші). Вихідна ритмоформула є дуже простою (в умовному цифровому кодуванні – це | 2 2 2 2 2 2 ||, де 2 дорівнює четвертній тривалості). Та вона дала гроно похідних варіантів, утворених переважно двома способами – ритмосилабічним дробленням початкових позицій (| 1111¦ 2 2 2 2 || = V44 та інші варіанти) та пролонгацією (подовженням) окремих позицій, частіше кінцевих (| 2 2 2 2 4 4 || та інші менш поширені варіанти). Спектр різноманітних форм, розпрацьованих у межах весільної пісенності, вивчений відносно добре – опубліковано кілька статей у спеціальному випуску «Проблеми етномузикології-8» (2013). Натомість веснянки, що походять від 6- дольної моделі, описані тільки в окремих регіональних різновидах (подільських та поліських) – тому вони (з новими нотними ілюстраціями) стали головним аналітичним об’єктом статті. Також прокоментовано приспівкові твори 6-дольної основи. Зроблено висновки про полістадіальність ритмічних видозмін моделі, обумовлених алгоритмом дроблення в різних жанрах та регіонах. Спостережено кореляції між словесними наголосами та вибором певних типів ритмічних фігур. У висновках представлено загальножанрову картину цієї типологічної групи мелодій та окреслено ареали їх поширення, наголошено на перспективах поглибленого вивчення обрядових мелоформ як аргументів «археологічного типу».