Творчі принципи Василя Васильєва – артиста оперети та педагога

Abstract

Мета – дослідити митецький і педагогічний талант артиста Київського державного театру музичної комедії, заслуженого артиста України Василя Васильєва (Василя Володимировича Васильєва-Гуманика, 1898–1987). Методологія дослідження базується на таких наукових підходах: загальноісторичному (окреслення історико-соціокультурного контексту становлення та розвитку творчої особистості митця); аналітичному (опрацювання історіографічних джерел); методі аналогії (для встановлення відношення схожості творчих підходів) та опитування (збір інформації у формі телефонного інтерв’ю); системному (вивчення творчої діяльності В. Васильєва в єдності виконавської та педагогічної творчості); історико-біографічному (визначення основних етапів діяльності В. Васильєва для послідовності викладення подій). Наукова новизна. Дослідження є першою спробою зібрати, систематизувати, проаналізувати виявлену інформацію про творчо-педагогічну діяльність В. Васильєва й оцінити внесок майстра в розвій українського театрального мистецтва середини ХХ ст. Уперше до наукового обігу введено архівні фотографічні матеріали, що доповнюють розуміння творчого шляху митця. Висновки. Багатогранний талант В. Васильєва став вагомим внеском у розвиток музичного театрального мистецтва ХХ ст. Зібрані та проаналізовані матеріали свідчать про унікальний талант комічного виконавця В. Васильєва, який яскраво проявився у втіленні провідних ролей на сцені Київського державного театру музичної комедії. В. Васильєв був неперевершеним майстром творення реалістичних образів на сцені; методика роботи над роллю передбачала психологічний аналіз ролі, вивчення мотивації психологічного стану героя з визначенням індивідуально-психологічних мотивацій поведінки на сцені. До особливостей виконавської манери можна зарахувати реалістичний підхід до створення сценічних образів, тяжіння до «школи удавання», унікальне органічне поєднання на сцені драматичного, вокально-хореографічного, виконавського таланту, широке використання засобів зовнішньої виразності, здатність до блискавичної імпровізації з партнером, влучне застосування комічно-етюдних прийомів виконання. Протягом десяти років співпраці з навчальною театральною студією при Київському театрі оперети В. Васильєв проявив себе як неординарний педагог. У роботі зі студійцями вдало поєднував методи роботи актора над роллю, характерні як для «школи переживання» та системи К. Станіславського, так і для представників «школи удавання».