Локальне ансамблювання в оркестровому мисленні

Abstract

Розглянуто художньо важливе явище тимчасового виділення з оркестрового цілого ансамблів, які тривають впродовж певної структурної одиниці композиції. Названо таке явище «локальним ансамблюванням». Визначено принципи розрізнення у наявній літературі оркестрових соло й ансамблю солістів як переважно групового ефекту звучання. Обґрунтовано наукову новизну дослідження, яка випливає з особливого погляду на оркестр як на поле перетину та виникнення інструментальних ансамблів. Здійснено порівняльний аналіз партитур різних епох у контексті динамічної опозиції «повнота — неповнота». Виявлено адитивний та субтрактивний принципи співвіднесення оркестрової цілісності з вибірками інструментів, де перший утворюється з додавання ансамблів, які сумарно утворюють оркестр як наслідок, а другий — з виділення в оркестрі окремих ансамблів як його тимчасово автономних частин. З’ясовано, що попри наявність у попередніх дослідженнях оркестрових патернів (груп тембрів) та згадування ансамблів оркестрових солістів, групове ансамблювання як структурно відокремлений феномен ще не знаходив достатнього розгляду. Показано ефективність прийому локального ансамблювання для підкреслення архітектоніки творів, надання імпульсу для активного розгортання драматургії (вступ до опери «Парсифаль» Р. Вагнера). Проаналізовано одночасний поділ оркестру на підгруппи з різним фактурно-тематичним змістом, у другій частині Бранденбурзського концерту № 2 Й. С. Баха. Виявлено явище «ансамблю поза загальним оркестровим розвитком» у Шостій симфонії Гії Канчелі. Описано своєрідне явище акомпанованої послідовності локальних ансамблів у другій частині Концерту для оркестра Б. Бартока. Висвітлено опосередкований наслідок локального ансамблювання у партитурах для великого оркестру на підставі порівняння оркестрових складів у творчості І. Стравінського, Е. Вареза та А. фон Веберна. Доведено, що локальний ансамбль — це явище діалектичної взаємодії оркестрової цілісності та її частин, яке сприяє збагаченню оркестрового мислення, розмежуванню музичних структур, дає поштовх музично-драматичним колізіям та пошуку нових типів оркестру та його функціонування.