Конструювання музичного простору Німеччини доби тоталітаризму (30–40-ві роки ХХ століття): культурологічний аспект

Abstract

Досліджено музичну культуру Німеччини з позицій просторової парадигми, яка наприкінці ХХ століття прийшла на зміну часовій парадигмі (що домінувала з часів Просвітництва), як наслідок кардинальних змін у політичній географії світу, а також появи й розвитку нових транспортних та комунікаційних технологій. З’ясовано, що кожне суспільство продукує нарівні з матеріальними виробами й нематеріальними витворами свій особливий простір, в межах якого люди живуть і працюють, задовольняють власні потреби і взаємодіють один з одним. Прослідковано наявність окремих локусів для здійснення кожної з соціальних практик, а також існування трьох складових простору: просторової практики, репрезентації простору та просторів репрезентації. Виокремлено поняття «музичний простір» з загального поняття «простір». Виявлено присутність у даного «підвиду» простору практично усіх «просторових властивостей», як-от: місця просторової практики та «відтворення» музичних діячів, а також засоби музичної «деспатіалізації». Встановлено, що суспільство та простір доволі часто взаємодіють за посередництва ідеології. Підкреслено різні способи тлумачення ідеології, у тому числі як негативне (спосіб викривити сприйняття реальності у великої кількості людей задля здобуття та втримання влади над ними), так і позитивне (як основу світогляду певної людини або групи людей, що спонукає до певних, в тому числі цілком позитивних і правильних дій) явище. Висвітлено вплив ідеології не лише на соціальний, а й на мистецький і, зокрема, на музичний простір. Проаналізовано негативний (репресивний та ідеологічний) вплив дій диктаторської влади на німецький музичний простір у часи тоталітаризму, що явив себе, наприклад, у забороні професійної діяльності для багатьох музичних діячів (і одночасно пієтеті, подекуди навіть занадто перебільшеному, до окремих «персон від музики»), а також відмові від виконання та видання величезної кількості музичних творів. Доведено існування основних типів взаємодії з тоталітарною владою та ставлення до неї на прикладі таких митців, як Ріхард Штраус, Пауль Хіндеміт, Карл Орф