Abstract:
Високий ступінь розвитку багатьох наук і вимоги часу спонукають до узагальнюючих
рефлексій над конгломератом напрацьованого, історією його постання. Чимале мисленнєве
надбання в галузі музикології, подібно до інших галузей, поступово стає предметом окремої
уваги фахівців. Окрім змісту напрацювань цікавою для них є й історія їх виникнення і буття.
Звідси потреба методологічно обґрунтувати науку історії музикології як окремий спеціальний напрям, з’ясувати місце і значення історико-музикологічних досліджень в колі проблем
розвитку історичної та музикологічної наук, розробити засади методики відповідного
двоєдиного аналізу предмету на тлі відомих праць з історії науково-музичних знань. Виконання цих завдань здійснюється шляхом попередньої артикуляції суті даної теоретичної
науки як сфери вивчення звукового складу музичної матерії, природи та значення її елементів, законів зв’язку між ними, пов’язаних із ними явищ та їх безпосереднього сприйняття,
а далі – арґументації ідентичності історії музикології як науки, пояснення предмета і об’єкта
її вивчення. У статті роз’яснюється особливість наукових специфікацій історія та музикологія як сутнісної ознаки галузі. Наголошується на важливості компенсування історичного та
музикологічного пізнання для дослідника історії музикології. Пояснюється методологічна
схема історико-музикологічних досліджень, що зводиться до конструювання однолінійного
процесу, зміст якого творить низка музикологічних тлумачень свого предмета уваги в межах
відповідного напряму. Висвітлюється діалогізм науки історії музикології: вона одночасно є
історією музикологів та історією музикології, представляючи мисленнєву традицію українських інтелектуалів сприймати-досліджувати музику. Її джерела шукаємо у світоглядних
настановах, що розкриваються через онтологію краси, символізацію творчості, повагу до
Мудрості, особливу природну музикальність, які найперше проявилися в початкових
аналізах пісенного фольклору та церковного співу.
