Регіональні особливості музичного життя Глухівщини ХХ століття

Abstract

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 025 «Музичне мистецтво» (галузь знань 02 «Культура і мистецтво»). – Національна музична академія України імені П. І. Чайковського, Міністерство культури та стратегічних комунікацій України, Київ, 2024. Дисертація присвячена становленню та розвитку музичних, мистецькоосвітніх процесів Глухівщини, які зайняли важливе місце в культуротворенні регіону протягом ХХ століття. Досліджуючи чинники, які вплинули на формування освітньої палітри і як наслідок відкриття інституцій в галузі мистецтва та музичної освіти, формотворення наявних творчих колективів та напрямів їх діяльності, можна дійти висновку, що культура Глухівщини слідувала тим векторам, які закладено ще за часів Гетьманщини. Таким чином, традиційність та монолітність культури Глухівщини збережена по горизонталі у часовому вимірі. Досліджено фонди архівів 11 українських, 3 чеських та 2 російських (до 2022 р. дистанційно) установ. Було опрацьовано архіви 14 періодичних видань Глухова, Києва, Харкова, Чернігова. Всього використано в дисертації 104 архівні одиниці. Крім того, вивчено та проаналізовано літописи, спогади, мемуари, щоденники, автобіографії, листи та інтерв’ю, автографи інструментовок, обробок творів, аудіо-, відеозаписи виступів та артефакти, що є результатом розкопок глухівських археологів, зокрема варгани та залишки музичних інструментів XII–XVII ст. Дисертація вперше в дослідженні історичного розвитку Глухівщини ХХ століття висвітлила музичні процеси як єдиний феномен з його передумовами виникнення, впливами політичних та економічних метаморфоз ХХ століття та різних музичних шкіл України та Чехії. Вперше розглянуто причини культурного «сплеску» на означеній території протягом другої половини XVII – початку XX століття та аргументовано це явище за допомогою теорії пасіонарності Л. Гумільова. Новим є погляд на інституції Глухова та їх роль у формуванні культурного потенціалу Глухівщини ХХ та ХХІ століть. Означене дослідження являється першим прецедентом в історії української музики ХХ століття у доведенні факту існування Глухівського осередку Чернігівської філії Музичного товариства імені Миколи Леонтовича. Шляхом проведення міжнародного розслідування виявлено представника глухівського осередку – Яна Батиста Ступку, зібрано максимальну біографічну інформацію про митця, яка є доступна на цей час в Україні, та названо список наявних творів. У досліджені підкреслено важливість періоду Гетьманщини, адже саме в цей час закладаються основні музичні та освітні вектори розвитку означеної території. Передусім – це розвиток загальної та музичної освіти, прагнення до хорового співу, продовження традицій театрального та інструментального мистецтва. Підкреслено особливий вплив, який мала на формування суспільства література канцеляристів, зокрема у підготовці національного відродження України ХХ століття. Опрацьована джерельна база з означеного питання дала змогу узагальнити та виявити основні засади формування парадигм діяльності колективів Глухівщини та ті міркування, якими керувались їх керівники на різних фазах життєтворчості. У роботі культурний регіон Глухівщини розглядається з точки зору понять «геогенетична зона» та «соціолокус», уведених у науковий обіг музикознавицею В. Кузик. Причини наявності окремої локації з підвищеним культурним потенціалом обґрунтовуються за допомогою теорії пасіонарності. Саме завдяки їй пояснюється сплеск великої кількості визначних особистостей, які народилися та творили на теренах Глухівщини упродовж XVII – початку ХХ століття, що відповідає акматичній фазі етногенезу. Під час визначення підвалин формування музичної культури Глухівщини розглянуто політичне, соціальне, економічне життя регіону та його географічне розташування. Зроблено висновок, що історична періодизація ХХ століття на Глухівщині збігається з загальною періодизацією історії України ХХ століття, яку надають сучасні українські історики. Перебуваючи на перетині торгівельних шляхів у XVI–XVII столітті, Глухів отримав вигідне становище, що мало вплив на економічне піднесення, маркером чого стало муроване будівництво. Заможність міста у сукупності з його географічним положенням дали можливість стати столицею Гетьманщини. Саме завдяки отриманому статусу у місті виник високоосвічений прошарок (канцеляристи), який мав вплив на формування освітнього, культурного та мистецького фону. Географічна віддаленість міста від центрів революційних подій сприяла відкриттю саме у Глухові учительського інституту. Відносно спокійне та економічно стабільне життя, наявність означеної інституції забезпечили прилив висококваліфікованих кадрів, які покидали великі міста через репресії та голод у роки визвольних змагань та Першої і Другої світових воєн. Дослідження історії становлення, перебігу освітньо-мистецьких процесів Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка та Глухівської школи мистецтв імені Максима Березовського дало змогу виявити основні фази розвитку інституцій та здійснити їх періодизацію. Виявлено, що незважаючи на одну мету, кожен заклад мав своє уявлення щодо досягнення загальних культурних цілей та непов’язані між собою фази розвитку. Школа прагнула до розширення географії шляхом відкриття філій та залучення до навчання більшої кількості учнів. Роль кафедри музики в інституті зрештою звужена до виконання загальноосвітніх та розважальних функцій. Проте призначення кожного закладу розкрилося з часом. Не дивлячись на ідеологічний тиск зі сторони радянського уряду, в університеті починається поступова українізація через репертуар, що виконували студенти ще у період ідентифікації музичної освіти в інституті (1943–1956 рр.). Роль школи виявилася ж у збереженні хорової та інструментальної традицій шляхом ретрансляції через діяльність колективів у ХХ та ХХІ століттях. Формуванню викладацького складу Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка та Глухівської школи мистецтв імені Максима Березовського у досліджені присвячено особливе місце, адже саме педагогічний штат мав вплив на формування освітньої політики, рівня підготовки студентів та учнів, розвиток певних фахових напрямів, їх жанрів, формування репертуарної палітри. Завдяки окремим персоналіям, таким, як В. Великосвят, Д. Кашуба, К. Кобзар, М. Стратанович, Я. Ступка, які викладали в глухівських інституціях, мистецтво Глухівщини йшло за певними векторами розвитку та досягло професійних висот. Активні дії вищеозначених митців гуртували навколо себе музикантів, які прибували ззовні та виховувались всередині – в школі та університеті. Скупчення великої кількості талановитих митців в певному ареалі в конкретний проміжок часу дає нам право говорити про існування окремої геогенетичної зони в цьому регіоні і у ХХ столітті. На основі дослідження історичних процесів та аналізу їх впливу на культурні рухи ХХ століття виявлено основні традиції регіону і простежено їх відгук у діяльності музичних колективів. Зокрема, це: •дуальність розвитку музичного життя Глухівщини ХХ століття (професійне та аматорське) як наслідування існування багатошарової культури місцевості протягом останніх трьох століть (маєткова культура, театральне життя, що синтезували діяльність виконавців-аматорів та професійних митців); •опора на хоровий спів у творчості Народного аматорського камерного хору духовної музики, жіночого академічного хору Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка, самодіяльного Народного хору Березівського сільського будинку культури; •звернення до інструментального виконавства (інструментальні колективи Глухівського державного педагогічного інституту імені Сергія Сергєєва-Ценського, оркестр народних інструментів та ансамбль бандуристів Глухівської дитячої музичної школи); •відродження спадщини Д. Бортнянського і М. Березовського шляхом виконання творів композиторів місцевими колективами (народний аматорський камерний хор духовної музики, жіночий академічний хор Глухівського державного педагогічного інституту імені Сергія Сергєєва-Ценського). У цьому аспекті проаналізовано діяльність глухівських самодіяльних композиторів – представників маєткової культури – та зроблено основні висновки щодо впливу їх творчості на формування культурного фону Глухівщини початку ХХ століття. Крім того, культуротворчі процеси цього періоду простежено й через діяльність театральних осередків, організацію їх репертуарної політики. Простежено вплив на формування театрального життя Глухівщини ХХ століття політичного терору (заборона, а потім упровадження «єврейського» репертуару та створення єврейських театральних труп). У дисертації віднайдено вплив шкіл інших регіонів на мистецьку панораму Глухівщини ХХ століття. Зокрема, на засадах вокально-хорової школи Ніжина та Чернігова працювали вокальний ансамбль «Червона калина» під керівництвом Олени Заїки та хори інституту під керівництвом М. Стратановича та Я. Ступки. У результаті дослідження цього вектору зроблено відкриття щодо існування осередку Чернігівської філії Музичного товариства імені Миколи Леонтовича (МТЛ) у Глухові та наведено доказову базу. Визначено, що представником осередку МТЛ був викладач педагогічного інституту скрипаль та композитор чех Ян Ступка. Саме глухівський період життя митця збігся з активною фазою роботи МТЛ в Україні. У цей час Ступка працює з хорами Глухова, організовує постановки дитячих опер, друкує свої вокальні твори. У власних листах композитор згадує глухівський період як один із найприємніших часів свого життя. Підсумовуючи, можемо говорити і про вплив на мистецтво Глухівщини ХХ століття празької та одеської інструментальних шкіл, представником яких був Я. Ступка. У результаті проведеного дослідження зроблено висновок, що музична культура Глухівщини ХХ століття є продовженням культурних процесів Гетьманщини як її інституцій, традиційних виконавських форм та жанрів, так і загалом прагнення до освіченості від простого пересічного глухівчанина до викладацької еліти регіону. Внесок означеного краю в загальну культуру України оцінений багатьма дослідниками історії української музики з погляду на XVIII століття. Проте ХХ століття також має вагоме значення, адже воно зберегло та примножило набутки Гетьманщини і підготувало нащадків для подальшого збереження музичних традицій Лівобережної України.