Соціокультурний аналіз арт-активізму

Abstract

Виокремлено три основні методології арт-активізму (артивізму): groupism, fieldcrossing та подієвий підхід. Визначено широке коло можливостей артивізму: привернення уваги до актуальних соціокультурних проблем, «залучення» більш широкої аудиторії, заохочення допомоги постраждалим в результаті військових конфліктів. З’ясовано, що в контексті сучасних реалій повномасштабного вторгнення Росії в Україну артивізм дає можливість показати відмінності української та російської культури (російська пропаганда стверджує, що вони тотожні). Доведено, що акції артивізму дозволяють визначити особливості культурної ідентичності, відкрити для Заходу систему цінностей України та продемонструвати за допомогою мистецтва культурно-ментальні особливості України, на які спираються цінності. Виокремлено чотири категорії мистецьких акцій, які активно використовуються в артивізмі 2022–3023 років, присвяченому повномасштабному вторгненню Росії в Україну: помірний артивізм — нейтральна підтримка (підсвічування будівель в кольори українського прапору, благодійні концерти тощо), радикальний артивізм — шокуючі втручання (перформанси, які імітують поранення та смерть), псевдопідтримка (в цих акціях українців закликають зупинити боротьбу та «помиритися») та акції «зради», які були сприйняті як псевдопідтримка і викликали обурення. З’ясовано за допомогою OSINT-аналізу, що мистецькі акції радикального та помірного артивізму існують в балансі — радикальний арт-активізм більш довго пам’ятають, а помірний артивізм викликає більше підтримки. Визначено, що на глядачів найбільший вплив та підтримку мають акції псевдопідтримки через пропозицію дуже легкого рішення — «не втручатись у проблему». Доведено доцільність упровадження перевірки реакції на проєкти арт-активізму на фокус-групі задля мінімізації у подальшому кейсів «зради».