Рання камерно-вокальна творчість Даріюса Мійо: стильові виміри

Abstract

Ім'я Даріюса Мійо входить практично в усі антології й історичні огляди європейської музичної культури першої половини ХХ століття. Феноменальна кількість опусів композитора – 443 твори, що висвітлюють всю жанрову сферу західної академічної музики (включаючи 19 опер і 19 балетів), – вражає не тільки номінативною складовою, але рідкісною глибиною й всеосяжністю мислення митця. Від самих ранніх до останніх творів Мійо шукав власні шляхи єднання далеких культурних, жанрових і стильових світів, нові можливості взаємодії мистецьких традицій різних континентів й музичних практик. Тому усвідомлення творчого доробку композитора, якого дослідники називають «музичним Протеєм», постає важливим завданням сьогоденної гуманітарної науки, адже розкриває як індивідуальні особливості неповторного художнього світу митця, так і фундаментальні процеси зміни принципів музичного мислення у ХХ столітті загалом. У поле уваги українських музикознавців творчість Мійо потрапляє лише окремими аспектами, найчастіше пов’язаними з «екзотичною» складовою його музичної мови і зверненнями до неєвропейських музичних джерел, зокрема, бразильського фольклору й американського джазу. Майже зовсім не висвітленою залишається камерно-вокальна спадщина митця, хоча до вокальних жанрів композитор звертався протягом усього життя, а каталог його вокальних творів нараховує близько 100 імен представників літературного світу різних епох, культур і національних шкіл. Особливого значення набуває вивчення ранньої камерно-вокальної музики Мійо, яка була написана між 1910 і 1919 роками і складає основну частину «творчої продукції» цього періоду. Саме у сфері вокальної музики відбувається становлення індивідуального стилю композитора як цілісної системи, що буде знаходитись у динаміці постійних оновлень у подальші десятиліття. Тож дослідження шляхів формування стилю Мійо у сфері вокальної музики у перше творче десятиліття є актуальним запитом сучасного українського музикознавства. Мета дослідження – виявлення основних чинників формування стилю Даріюса Мійо в сфері вокальної музики у період 1910 – 1919 років. Об’єктом дослідження є вокальна музика Даріюса Мійо раннього періоду творчості. Предмет дослідження — стильові параметри вокальних творів Даріюса Мійо 1910 – 1919 років. Наукова новизна роботи полягає в тому, що у дисертації актуалізовано і включено в український музикознавчий контекст мало висвітлений шар творчості Д. Мійо – ранні вокальні опуси; розширено сформовані в музикознавчих працях українських науковців уявлення про загальні стратегії розвитку французької музики першої чверті ХХ століття; здійснено огляд наукових поглядів на специфіку формування творчої постаті Даріюса Мійо і характерні риси його музичного мислення, впроваджених у західному музикознавстві; концептуалізовано поняття феномену творчої особистості Даріюса Мійо; виявлено універсальні виміри життєтворчості Даріюса Мійо в аспекті розуміння специфіки взаємодії ментальних і соціо-культурних векторів реалізації у їх цілісності; визначено генезу і принципи формування індивідуальної стильової системи Даріюса Мійо; представлено вокальні твори Даріюса Мійо 1910 – 1919 років як цілісний, національно зумовлений стильовий феномен; розроблено вектори процесу стилеутворення в камерно-вокальній музиці Даріюса Мійо за результатами аналізу вокальних творів композитора; виявлено особливості організації вокальних мініатюр на тексти Лео Латіля, вокальних циклів «Пізнання Сходу» і «На вулицях Ріо» (на тексти Поля Клоделя), а також масштабного вокально-інструментального циклу «Сільськогосподарські Машини» (на тексти з каталогу сільськогосподарської виставки). У Розділі 1 «Даріюс Мійо: феномен творчої особистості» зазначено, що вивчення творчої особистості проявляє вкрай важливі дослідницькі рефлексії людини третього тисячоліття щодо специфіки взаємодії загального й одиничного. Наголошено, що інтерес до творчої особистості як феномену міждисциплінарного дискурсу у сучасному гуманітарному просторі постійно зростає, визначаючи необхідність обговорювати у такому ракурсі постать видатного французького композитора ХХ століття Даріюса Мійо. Розглянуто різні підходи (у філософії, психології, соціології, культурології, музикознавстві) до усвідомлення феномену творчої особистості як результату багатовимірної взаємодії ментальних та соціо-культурних векторів реалізації людини (1.1.). Вказано, що феноменологічний ракурс відкриває у сфері музично-історичної науки нові смислові виміри розуміння таких її складових як біографія, історичний контекст, стиль, художнє рішення тощо. Охарактеризовано основні дослідницькі концепції творчості Даріюса Мійо, що склалися в українському і зарубіжному музикознавстві (1.2). Підкреслено, що великий автобіографічний шар текстів Мійо, його листування й інтерв’ю постають цінним джерелом розуміння художньо-естетичних настанов митця, його принципів побудови комунікації із слухачами в різні періоди життя. Наголошено, що розуміння композитора як людини і «вищої інтегруючої субстанції» (Н. Савицька) вимагає увиразнення важливих зрізів його духовного світу у хронотопічному ракурсі (1.3.). Проакцентовано, що життя Даріюса Мійо має певну «лінію розлому», яка пройшла через 1940 рік, коли композитор був змушений емігрувати із окупованої Франції до США. Обґрунтовано доцільність дотримуватись періодизації творчості Мійо західними дослідниками, які виділяють в першому «європейському» етапі життя митця ранній період творчості у 1910-1919 роках. У Розділі 2 «Основні принципи формування творчих настанов Даріюса Мійо у камерно-вокальній творчості» виявлено основні джерела становлення стильової системи митця. Зазначено, що камерно-вокальна творчість композитора є невід’ємною складовою французької музичної культури і відображає основні тенденції зміни її жанрово-стильової парадигми на початку ХХ століття. У підрозділі 2.1. розглянуто основні концепції українських вчених, що визначили теоретичний фундамент дисертації. Вказано, що важливим параметром вивчення камерно-вокальної спадщини Мійо є виявлення її жанрової специфіки, тому докладно досліджено ознаки жанру mélodie як суто національного жанру вокальної мініатюри, в якому домінує поетична структура, що кардинально впливає на вибір усіх музичних принципів. Підкреслено, що вокальні мініатюри є справжньою творчою лабораторією формування творчого мислення Мійо і визначають принципи формування його індивідуального стилю. У підрозділі 2.2. зазначено, що Мійо трактує поетичний текст як джерело для найсміливіших експериментів і демонструє нові виразні можливості взаємодії слова і музики у французькій культурі як виявлення унікального «композиторського вслуховування» (Д. Мійо) у літературний текст, тому власну жанрову модель він визначає як «поема». Підкреслено, що особливу роль на ранньому етапі творчості Мійо мала його дружба поетом з Лео Латілем, на тексти якого були написані найбільш ранні вокальні поеми митця, в яких можна прослідковувати певні лінії спадкоємності із вокальними творами Клода Дебюссі і Моріса Равеля. У Розділі 3 «Даріюс Мійо і Поль Клодель: вектори стильових інтенцій» відображено тісні творчі й особистісні контакти композитора і поета, що свідчать про виняткову спорідненість художніх настанов та устремлінь обох митців. Наголошено, що діяльність Поля Клоделя припадає на час бурхливих змін художньо-естетичних настанов у європейській культурі і залишила відчутний слід в історії (3.1.). Зазначено, що особливого значення мало спілкування Мійо з Клоделем на ранньому етапі творчості композитора. Зафіксовані у художніх текстах екзотичні враження від зустрічі з іншими світоглядами оригінально об’єднувались у творчому світі Клоделя із релігійними ідеями і догматами католицької віри, створюючи неповторні художні форми, що мали непересічний вплив на Мійо. Детально досліджено особливості організації вокальних циклів на тексти Клоделя «Пізнання Сходу» (3.2) і «На вулицях Ріо» (3.3.), які розгортаються, відповідно, як монументальна й велична цілісна музична картина Сходу «очима європейця» і блискавична міні-замальовка шуму бразильської вулиці. Проте обидва цикли свідчать про розширення композиторської «палітри» Мійо принципами політонального єднання музичних шарів, поліфонічними засобами об’єднання матеріалу, а також тяжіння до об’єднання завершених вокальних композицій у цикли через наскрізну логіку використання засобів тематичного, тонального, динамічного, фактурного, тембрового розвитку. У Розділі 4 «Вокальний цикл “Сільськогосподарські Машини” як стильовий феномен» у центрі уваги знаходиться скандальний опус композитора і обґрунтовуються нові підходи до розуміння його концепції. В результаті детального аналізу масштабного вокально-інструментального циклу, що включає 6 розгорнутих композицій для голосу і семи інструментів (скрипки, альту, віолончелі, контрабасу, флейти пікколо (або флейти), кларнету in B, фаготу) виявлено, що композитор відштовхується від ідеї різного механістичного руху, яка закладена в назвах і вербальних текстах вокальних мініатюр і створює контрастні частини, що об’єднані спільними прийомами і музичними засобами. Загальний задум циклу відображає екзистенційні виміри і постає «інтимною сповіддю» (В. Жаркова) автора, а його організація закріплює характерні для індивідуального стилю композитора властивості: інструментальну природу вокальної партії; поліфонічну самостійність голосів (використання імітацій, технік нескінченого канону першого розряду і вертикально-рухомого контрапункту); політональність; неспівпадаючі межі розділів в різних партіях, що створюють відчуття наскрізного руху; своєрідне трактування реприз, які відзначають повернення музичного матеріалу в інструментальних партіях, тоді як вокальна партія завжди створює контрапункт до них і побудована на новому матеріалі (що також посилює динаміку розвитку); оригінальну темброву драматургію усіх частин. У Висновках підводиться підсумок даного дослідження та намічаються подальші наукові перспективи. Зазначено, що камерно-вокальна творчість Даріюса Мійо постає унікальним феноменом європейської культури ХХ століття. Глибоке засвоєння композитором засад французької культури з характерними для неї прагненням митців до ясності мислення і побудови досконалої форми, увагою до проблеми єднання слова і музики, особливим значенням тембрової виразності композиції, вписують Мійо у число найкращих представників національної культури. Тому вивчення камерно-вокальних творів митця розкриває і неповторні шляхи розвитку французької музики минулого століття, і загальні вектори зміни стильових орієнтирів західної музичної культури в цілому. Наголошено, що камерно-вокальні твори раннього періоду творчості Мійо постають справжньою творчою лабораторією митця. Вони проявляють постійний пошук композитором власного почерку і віддзеркалюють його тісні контакти з представниками французького літературного середовища. Значна перевага саме камерно-вокальної «продукції» у період становлення творчої індивідуальності композитора визначає активність протікання процесу формування його індивідуального стилю саме через взаємодію із словом, що є типовим для французької музичної культури. Разом з тим, майже вісім десятків ранніх опусів не залишаються тільки учнівською спробою, але входять до скарбниці світової вокальної музики і становлять важливу частину репертуару сучасних виконавців. Це засвідчує стрімке формування професійних чеснот Даріюса Мійо, його «священне ставлення» до майстерності висловлення музичної думки, глибоку щирість почуттів і емоційну виразність музики, яких прагне людина третього тисячоліття, що шукає вихід за межі сучасного діджиталізованого світу.