Сценічний образ піаніста як форма прояву індивідуального виконавського стилю

Abstract

Актуальність теми дисертаційного дослідження зумовлюється потребою мистецтвознавства у вивчені індивідуального виконавського стилю піаніста, який розкривається в сукупності певних ознак як виражальних і технічних засобів інтерпретації музичного твору, так і артистизму, тобто у сформованій манері його творчості. Аналіз наукової та методичної літератури й вивчення досвіду концертно¬сценічної діяльності піаністів уможливили виявлення певного протиріччя між їх бажанням максимально відображати в інтерпретації музичного твору авторський стиль композитора з урахуванням художньо¬естетичних цінностей його культурно¬історичної епохи, а також прагненням проявляти риси власного індивідуального виконавського стилю — та нерозробленістю в мистецтвознавстві технології цілеспрямованого розвитку у них таких рис на основі досягнень сучасної науки щодо специфіки впливу сценічних образів на прояв їх індивідуального виконавського стилю. У дисертаційній роботі описано результати аналізу стану досліджуваної проблеми в теорії та практиці музичного виконавства і обґрунтовано зміст поняття «індивідуальний виконавський стиль піаніста», який викристалізовується у сучасному науковому дискурсі з позицій його музичного мислення (Л. Дис, Т. Іванніков, В. Качмарчик, В. Медушевський, В. Москаленко, К. Leimer та ін.), музичного мовлення (І. Єргієв, О. Сокол, Л. Шаповалова, С. Шип, К. Martienssen та ін.), композиторського стилетворення (Н. Горюхіна, І. Драч, І. Коханик, Н. Швець-Савицька, М. Чернявська, B. Benson та ін.), методології стильової концентричності (О. Катрич, О. Наконечна, О. Сидоренко, Т. Сирятська, Ю. Ткач, R. Kostelanetz, J. Darby та ін.), психологічних механізмів проєктування сценічних образів (Л. Бочкарьов, О. Готсдінер, І. Пясковський, Ю. Цагареллі, Д. Юник, E. Sumelius¬Lindblom та ін.), виконавсько¬піаністичних традицій (Ж. Дедусенко, В. Клін, Н. Ревенко, І. Савчук, О. Фекете, Le Kang та ін.), стильової виконавської творчості піаніста (О. Безбородько, В. Ковтонюк, О. Копелюк, І. Сухленко, Qu Wang та ін.) тощо. Індивідуальний виконавський стиль піаніста — це сформована оригінальна манера його творчої діяльності, яка проявляється у сприйнятті слухачами/глядачами самобутніх ознак як виражальних й технічних засобів інтерпретації музичного твору, так і артистизму на основі музичного мислення митця з урахуванням вроджених психолого¬фізіологічних властивостей темпераменту та набутих ним художньо¬естетичних цінностей у процесі взаємодії з рисами різнорівневої стильової концентричності (композиторської, етнічно¬національної, епохальної, історичної, просторовочасової і надпрострово¬часової). Структура індивідуального виконавського стилю кожного піаніста є оригінальною/неповторною, тобто її можна спроєктувати тільки на макрорівневому рівні. Ідентичність (Identity) індивідуального виконавського стилю піаніста доцільно оцінювати з позицій ідентифікації та диференціації характерних рис його творчої діяльності, основними з яких є: ¬ риси художньо¬творчого мислення у процесі створення та реалізації сценічних образів; ¬ риси технічно¬виконавського звукового відтворення нотного тексту музичного твору; ¬ риси емоційно¬інтелектуальної реакції на сприйняту/відтворену інформацію; ¬ риси артистично¬комунікативного підсилення концертно¬сценічної діяльності. У дисертації індивідуально-виконавське стилетворення піаніста розглядається з позицій як усвідомленого, так і неусвідомленого «відстоювання» творчої «Я¬концепції» з відображенням впливу максимально чіткої ідентифікації її конструктів на виражальні та технічні засоби інтерпретації музичного твору, а також на артистизм. Розпізнання унікальності (самобутності й винятковості) індивідуального виконавського стилю піаніста у порівнянні з виконавськими стилями інших піаністів можливе як за умови прояву цілісної системи рис його сценічного образу, так і за умови презентованості лише провідних із них. Доведено, що індивідуально¬виконавське стилетворення кожного піаніста доцільно розглядати як з позицій генезису, так і з позицій генетики, адже означений процес залежить, перш за все, від вроджених, а не набутих психологофізіологічних властивостей митця концертно¬сценічної діяльності. Відповідно до вихідних положень різноманітних теорій темпераменту — гуморальної, хімічної, конституційної, морфологічної, умовно¬рефлекторної тощо (E. Erikson, A. Haller, C. Jung, V. Merlin та інші) — описано специфіку впливу вроджених психолого-фізіологічних детермінант піаністів сангвінічного, холеричного, флегматичного та меланхолічного типів на їх індивідуально¬виконавське стилетворення. Наголошується на тому, що хоча означені детермінанти є динамічними характеристиками внутрішніх процесів піаніста, вони все ж віддзеркалюються не лише в артистичній комунікації митця, а й у ході формування та прояву всіх рис його індивідуального виконавського стилю. У дисертації доведено, що сценічний образ піаніста виступає провідним фактором його індивідуально¬виконавського стилетворення. Сценічний образ піаніста — це цілісне динамічне, а не статичне утворення в його уяві, конструкти якого відображають не тільки ознаки музичних та художніх образів музичного твору, а й ознаки умов їх майбутньої/реальної концертно¬сценічної інтерпретації з метою досягнення адекватної реакції на внутрішні та зовнішні подразники й підпорядкування артистизму емоційній сфері у процесі діалогічної взаємодії зі слухачами/глядачами. Сценічний образ піаніста визначається не тільки його задумом, а й умовами майбутньої/реальної реалізації (акустичними якостями концертної зали, фізичними властивостями музичного інструмента, культурою слухачів/глядачів тощо). Структуру цілісного сценічного образу піаніста складають музичні та художні образи музичного твору, які доцільно розглядати як відносно самостійні цілісні утворення в його уяві нижчого порядку. Музичний образ піаніста як цілісний компонент його сценічного образу, відображаючи «світ музичних інтонацій» з урахуванням їх індивідуальних переживань, «несе» інформацію відтворення виконавських дій, але без конкретної/абстрактної асоціативно¬художньої предметності. Художній образ музичних творів як компонент уявного цілісного сценічного образу піаніста відображає не тільки ознаки конструктів музичного образу, а й конкретне/абстрактне асоціативно¬художнє їх опредмечування, яке забезпечує емоційне «забарвлення» кожного конструкту досліджуваного феномену. Зовнішній прояв сценічного образу піаніста кожного разу видозмінюється відповідно до його внутрішньої форми, яка ніколи не буває статичною. Уявне проєктування сукцесивних та симультанних сценічних образів піаніста у процесі його індивідуально¬виконавського стилетворення відбувається завдяки включенню до них понятійних чи емоційно¬образних конструктів. Максимальний прояв індивідуального виконавського стилю піаніста відбувається за умови впливу на означений феномен як сукцесивних, так і симультанних сценічних образів, але тільки при якісній сформованості їх цілісної форми. Сукцесивні сценічні образи проєктуються піаністом понятійними конструктами за умови домінування інтелектуально¬образного мислення, а симультанні — образно¬емоційними конструктами з наданням пріоритетного значення в означеному процесі емоційно¬чуттєвій сфері. Проєктування будь¬якого типу сценічного образу піаніста (сукцесивного чи симультанного) характеризується рефлекторною природністю і здійснюється ним поетапно, відповідно до вроджених та набутих індивідуальних психолого-фізіологічних властивостей, а саме: ¬ на першому етапі формується музичний образ музичного твору з «відображенням» «світу музичних інтонацій» та інформації виконавських дій для отримання чуттєвих відчуттів різної модальності; ¬ на другому етапі формується художній образ музичного твору з «відображенням» не тільки конструктів музичного образу цього твору, а й конкретно/абстрактно-асоціативного їх опредмечування для селекції емоційного «забарвлення» кожного елементу художнього образу; ¬ на третьому етапі формується цілісне утворення сценічного образу піаніста усвідомленою чи інтуїтивною мисленнєвою обробкою конструктів означеного феномену (в тому числі й конструктів музичного образу музичного твору та його художнього образу) з урахуванням уявної дійсності щодо майбутньої прилюдної інтерпретації музичного твору. У дисертаційному дослідженні вказується на те, що ідентифікація сукцесивних сценічних образів піаністом здійснюється при домінуванні його інтелектуальної сфери, адже саме вона створює умови для усвідомленого відбору уявних конструктів з мінімальним впливом на них емоційночуттєвого власного «Я», а симультанних — за надання максимального впливу емоційно¬чуттєвій сфері піаніста на вибір уявних конструктів таких образів. Спрямовування уваги піаніста на художній образ музичного твору забезпечує адекватну/неадекватну емоційну реакцію митця на конструкти цього образу і, таким чином, створюються емоційні стани певної модальності, які детермінують прояв індивідуально¬виконавських рис його артистизму у процесі концертно¬сценічної діяльності. Сценічні образи піаніста, охоплюючи світ не тільки музичних та художніх образів, а й умов майбутньої форми звітності, впливають на формування та прояв його індивідуального виконавського стилю. Сукцесивні сценічні образи піаніста проєктуються в його уяві за поетапного типу роботи над музичними творами, а симультанні — за цілісного. Уявне проєктування та реалізація сценічних образів будь¬якого типу піддаються корекції як у процесі роботи над музичними творами, так і під час їх концертно¬сценічної інтерпретації. Кожному піаністу властивий індивідуальний виконавський стиль, який розкривається у манері як застосування технічно¬виражальних засобів інтерпретації музичного твору, так і артистичного підсилення процесу донесення необхідної інформації слухачам/глядачам під час концертносценічної діяльності. Перевтілення піаністів у сценічні образи сукцесивного типу в процесі концертно¬сценічної діяльності створює умови для «стриманої» емоційної реакції на їх конструкти і призводить до прояву «врівноваженого» артистизму, тоді як їх перевтілення в симультанні сценічні образи спричиняє «демонстрацію» яскраво вираженого емоційного артистизму. Як передконцертне, так і концертне «входження» піаністів у сценічні образи сукцесивного типу характеризуються максимальною спрямованістю уваги на їх конструкти з «витісненням» зі свідомості подразників, які не пов’язані з цими конструктами. У дисертації описано результати аналізу аудіо¬відеозаписів інтерпретації музичних творів В. Горовицем, О. Копелюком та І. Седюком, а також А. Добіною і їх зіставлення з вихідними положеннями наукових праць дослідження індивідуальних виконавських стилів піаністів. Засвідчено, що їм усім була властива «віртуозність гри», але вони не використовували її як провідний засіб комунікації зі слухачами/глядачами. В. Горовиць та О. Копелюк надавали перевагу проєктуванню сукцесивного типу сценічних образів, натомість, самобутність тільки виконавської техніки кожного з них можна охарактеризувати різними рисами, наприклад: у В. Горовиця — це «інтелектуальна техніка», у О. Копелюка — це «техніка з імітацією тембрального забарвлення оркестрових інструментів». А. Добіна та І. Седюк були прихильниками проєктування сценічних образів симультанного типу, але їх виконавська техніка також має різні індивідуальні риси, зокрема: однією з її самобутніх рис у А. Добіної є «багато¬тембральна спрямованість», а в І. Седюка —«блискучо¬мерехтлива вишуканість». Отже, індивідуальний виконавський стиль кожного піаніста відрізняється мікропоказниками, які віддзеркалюють неповторність рис означеного феномену. Узагальнену мікрорівневу структуру індивідуальних виконавських стилів піаністів вибудувати неможливо, оскільки вона буде уніфікованою і відображатиме не оригінальну манеру творчої діяльності кожного піаніста завдяки прояву самобутніх ознак виражально¬технічних засобів інтерпретації музичного твору та артистизму, а загальну, яка ґрунтуватиметься на комплексі художньо¬творчих, технічно-виконавських, емоційно¬інтелектуальних та артистично¬комунікаційних тотожних рис митця.