Вербальний компонент у сучасній вокальній музиці: способи звукової реалізації (на матеріалі багатоголосних творів a cappella українських авторів

Abstract

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 025 «Музичне мистецтво» (галузь знань 02 «Культура і мистецтво»). — Національна музична академія України імені П. І. Чайковського, Міністерство культури та інформаційної політики України, Київ, 2024. Актуальність. Вокальна музика ХХ—ХХІ століття, що включає в себе твори як для голосу або голосів a cappella, так і з залученням інструментів у різноманітних тембрових варіантах, презентує велику кількість способів роботи композиторів із вербальним текстом: від підкорення звукового ряду вербальному, намагання композитора якомога опукліше представити слово — до повного розчинення слова у звучанні. Відповідно до такого розмаїття творчої практики у наукових розвідках протягом минулого століття і в наш час розроблялися та продовжують розроблятися підходи до аналізу вокальної музики, що були б адекватними до залучених композиторами способів роботи з вербальним першоджерелом. Новації у вокальній музиці у сфері словесного ряду полягають у тому, що змінюється сам вербальний компонент. Якщо до початку XX століття у вокальному творі за основу словесного ряду переважно обиралися літургічні, поетичні та прозові тексти, то у XX–XXI століттях поряд із ними можуть залучатися газетні оголошення, філософські трактати, наукові праці, історичні документи, політичні лозунги, маніфести, побутові фрази тощо. Доволі розповсюдженою стала полімовна практика та використання наборів окремих фонем. Дослідження наукових розвідок, присвячених різноманітним аспектам співвідношення слова і музики у вокальному творі, показало, що пануючими є два підходи: семантичний або структурний. При використанні семантичного підходу до аналізу вокального твору акцент переважно робиться на витлумаченні змісту словесного тексту засобами музичної виразності. Структурний підхід зосереджено на змінах структури словесного ряду. У презентованій дисертації як основний було обрано структурний підхід, що ставить за мету визначення причин і способів змін вербального ряду, що залучається композитором до вокального твору. Відповідно, до аналізу вербального тексту пропонується залучати позиції лінгвістики, зокрема концепцію мовних рівнів. Основними елементами, що складають структуру мови, є фонологічний, морфологічний, лексико-семантичний і синтаксичний. Кожен структурний рівень має свій базовий елемент, що виконує провідні функції. Зокрема, на фонологічному рівні це фонема, яка може бути сприйнята як найменший мовний елемент (перцептивна функція) і завдяки її зміні будуть модифіковані інші рівні, наприклад, морфологічний чи лексико-семантичний (сигніфікативна функція). Наступний рівень — морфологічний — як базову одиницю має морфему. Вона виконує семасіологічну функцію, тобто здатність виражати поняття. Лексико-семантичний рівень представляє лексема, що називає явища, предмети, стани тощо — тобто її функція номінативна. Синтаксичний ярус структури мови представлений таким елементом як речення. Основна його функція — донести зміст. Було зроблено припущення, що у вокальному творі композитор може працювати із вербальною складовою на вказаних чотирьох мовних рівнях. Практичній реалізації висловленої гіпотези присвячено другий розділ дисертації, в якому представлено дослідження способів роботи композиторів з вербальним рядом. Як аналітичний інструмент залучено концепцію мовних рівнів. Аналіз кожного твору відбувався за спільною методикою, яка містить такі позиції: — аналіз вербального компонента відповідно до поширених у лінгвістиці методів; — виявлення мовного рівня, з яким працює композитор; — характеристика способу роботи композитора з вербальним компонентом відповідно до специфіки музичного матеріалу. У чотирьох підрозділах другого розділу презентовано твори, написані українськими авторами у проміжку тридцяти трьох років: від 1985 до 2018. Принцип відбору опусів відбувався за жанровою ознакою — лише ансамблі та хори a cappella, адже обмежуючи себе лише людським голосом композитор перебуває у пошуку необхідних йому звучань, що виникають як результат різноманітних способів роботи зі словом. Цю тезу довели запропоновані аналітичні нариси, в яких продемонстровано різні підходи до потрактування вербального першоджерела. «З передсвіта до вечора» Є. Станковича із «Симфонії-диптиху на вірші Т. Г. Шевченка» написана для мішаного хору a cappella. За вербальну основу обрано переклад фрагменту зі «Слова о полку Ігоревім» Т. Шевченком. Для роботи із вербальним текстом композитор обирає рівень речення. Останній програмує ключову задачу — донести сенс використаного тексту. Тому Є. Станкович вибудовує мелодичну лінію у такий спосіб, щоб вона була наближеною до можливого варіанту прочитання поезії. Однак, за потреби створення звукозображальної картини, для уникнення підкреслення сенсу вербального ряду використовується нашарування різних поетичних рядків або вибраних слів із цих рядків, тим самим виникає інший ефект — переключення уваги слухача із сенсу тексту на загальну масу звучання. Опус «Безсонне місто/Ноктюрн Бруклінського мосту» А. Мокану написаний для камерного хору. За вербальну основу обрано поезію Ґ. Ф. Лорки з однойменною назвою іспанською та англійською мовами. Працюючи зі словесним текстом композитор обрав за основу способи роботи із двома мовними рівнями: синтаксичним та фонологічним, при чому чітко їх розмежовуючи. Фонологічний рівень представлений двома блоками, що використовуються незмінно протягом композиції, це шиплячі фонеми та голосні фонеми. Однак, основа твору все ж зосереджена на роботі із рівнем речення. А. Мокану створив алеаторичну композицію, даючи можливість кожному із хористів вільно промовляти виписаний текст. Така свобода у промовлянні створила нашарування тексту вже з першого такту. Відповідно основна функція рівня речення — донести смисл, враховуючи ще й полімовну ситуацію, — нівелюється. Речення перетворюється на набір фонем, які є основними елементами фонологічного рівня. Тобто, А. Мокану у цьому опусі презентував варіант внутрішньої трансформації синтаксичного рівня, адже при де-юре опорі на речення, де-факто — використано фонему. У «Човні» для трьох голосів А. Загайкевич працює із трьома мовними рівнями: лексико-семантичним, морфологічним та фонологічним. За основу словесного ряду відібрано окремі строфи із поезії М. Воробйова «Місце сну, або човен і чарівні краєвиди у сні в затінку гір, золототисячником порослих» із збірки «Човен». Як поет, так і композиторка спираються на лексему, тому центральним став лексико-семантичний рівень. При роботі на рівні лексеми важливим є передача смислів. Тому, при слідуванні за строфами і рядками поезії М. Воробйова, композиторка музичними засобами формувала смисли навколо ключового слова «човен». Вона долучила мікротонові коливання між основними звуками, стрибки на широкі інтервали тощо. Ці та інші засоби сформували навколо лексеми «човен» певні асоціації, які кожен слухач зчитуватиме спираючись на особистісні уявлення. «Salve Regina» із циклу «Mariologia» М. Шалигіна написано в 2016 році на текст католицького григоріанського антифону. Для роботи із вербальним текстом композитор обрав рівень речення і використав вербальне першоджерело з мінімальними змінами: цілісно повторив одну строфу та ім’я Марії наприкінці твору. Якщо у попередніх проаналізованих опусах композитори переставляли строфи чи рядки місцями, нашаровували їх, то М. Шалигін у цьому опусі оминає всі ці методи, поступово представляючи текст відповідно до словесного першоджерела. Такий спосіб роботи міг би визначити звуковий результат, у якому наріжним стало б донесення тексту слухачу таким чином, щоб сприяти усвідомленню повного смислу проінтонованого тексту. Однак, М. Шалигін створив таку композицію, в якій безпосередній смисл тексту нівелюється. Останнє здійснене завдяки роботі із звуковим матеріалом. Отже, залучення до аналізу способів роботи композиторів із вербальним першоджерелом концепції мовних рівнів дало змогу продемонструвати саме технологію процесу: від осягнення змін, які відбуваються із словесним текстом, до методу його звукового втілення. У той самий час, як показала аналітика, робота композиторів з одним мовним рівнем не обумовлює кінцевий звуковий результат, що виявляється у вокальній композиції. Саме музичне рішення стає рівнем прояву індивідуальної авторської ідеї. Так само і безпосереднє оприявнення смислу обраного композитором вербального тексту, що у певному напрямку скеровує змістове наповнення вокального опусу, також залежить виключно від методів звукового потрактування, а не від роботи на певному мовному рівні. Наукова новизна. Наукова новизна роботи полягає у тому, що вперше до аналітичного апарату теоретичного музикознавства цілісно включено положення лінгвістичної концепції мовних рівнів; запропоновано визначення семантичний та структурний підхід для систематизації існуючих у музикознавстві методів аналізу співвідношення вербальної та музичної складових у вокальному творі; презентовано метод аналізу вокального опусу із залученням лінгвістичної концепції мовних рівнів; досліджено способи композиторської роботи зі словом на рівні речення, лексеми, морфеми та фонеми; проаналізовано багатоголосні твори a cappella сучасних українських композиторів («Безсонне місто / Ноктюрн Бруклінського мосту» А. Мокану, «Salve Regina» М. Шалигіна, «Funny death» Л. Юріної, «Landscapes» А. Корсун). У дисертаційному дослідженні запропоновано новий погляд на способи композиторської роботи із вербальною складовою вокального твору, а також на методи аналізу співвідношення вербального і звукового рядів у вокальному творі.