Дитячі фестивалі як аксіологічні імпрези сучасної культури

Abstract

Дисертаційне дослідження присвячене проблемі дитячих фестивалів як культурно-мистецьких практик в проекції некласичної парадигми культури дитинства. Аргументовано, що концепт «культура дитинства» дозволяє легалізувати множинні аспекти дитячої тематики в культурі, перетворюючи дитину на суб’єкта культуротворення, надаючи ціннісних конотацій дитячій творчій активності. Ціннісний аспект «світу дитини» продукує встановлення паритетних відносин із «світом дорослих», що відповідає некласичному підходу щодо концептуалізації феноменів та процесів у культурології. З’ясовано, що дослідницька методологія автора спрямована до некласичної парадигми осмислення фестивальної культури в контексті концепту дитинства, точки перетину яких конструюють унікальний простір особистісних та колективних взаємостосунків дитини як суб’єкта культури в різновекторних рефлексіях, зокрема, в нашому контексті – творчої діяльності, яка реалізується у форматах дитячого фестивалю як ціннісного виміру культури. Аргументовано, що культурологічний контекст дисертаційного дослідження, обумовлений особливостями дитинства як періоду домінування творчої активації, що реалізується в просторах святкової, фестивальної культури як найбільш благодатного експериментального майданчика щодо практик чи апробацій себе та сприяє постійному оновленню культури. Проаналізовано феномен дитинства в культурології як полідисциплінарний кейс, який виник в окремих лакунах культурної антропології, соціології, педагогіки, психології, мистецтвознавства, лінгвістики, права. Концепт «культура дитинства» формується на перехресті даних дисциплінарних утворень та уособлює максимально узагальнюючі параметри всього комплексу проблем, пов’язаних із особливостями світу дитинства в різних аспектах та проявах – дитяча література, дитяча психологія, дитячі ігри, образи дітей в творах мистецтв, дитяча творчість, онтологія дитинства, дитяча субкультура, дитячі фестивалі тощо. Констатовано, що дитячий фестиваль є показовою культурною практикою, де відбувається усвідомлення себе як самоцінного, з власною суб’єктністю, зокрема, дитячою суб’єктністю, що дозволяє ідентифікувати культуру як дитиноцентричну не лише у форматі загальнокультурному, а й індивідуальному задля можливості проникнення до світу дитини, поглянути її очима на те, що відбувається в ній самій, побачити дитячі оцінки. Обґрунтовано, що дитячий фестиваль постає у проекції культурології дитинства як особливої (sub special) культурної практики, де у формах найрізноманітнішої комунікації реалізуються явні та приховані ідеї, бажання та таланти дітей, що, в свою чергу, актуалізує аксіологічну складову дослідження. Вперше у вітчизняній культурологічній традиції здійснене комплексне дослідження фестивальної культури крізь призму концепту «дитинства», екстрапольованого на творчість як форму віддзеркалення дитячого світогляду в його ціннісній проекції. Наукова новизна отриманих результатів полягає у тому, що в дисертаційному дослідженні вперше: - здійснено концептуалізацію дитячої фестивальної культури в зрізі некласичної парадигми, що дозволяє розширити культурологічне дослідницьке поле концепту «культури дитинства» крізь призму творчої активності та залученні нових аспектів його розгляду задля оновлення та збагачення поняттєво-категоріального апарату сучасної гуманітаристики; - обґрунтовано «культурологію дитинства» як самодостатню міжгалузеву поліметодологічну дослідницьку програму, що сформувалась шляхом переходу від дослідження культури дітей як окремих практик дитини в певних культурно-історичних реаліях до уособлення унікальності дитинства як окремої культурної реальності, що має власну історичну генеалогію, морфологію, аксіологію; - досліджено феномен культури дитинства в контексті культурологічного підходу як культурної універсалії уособлення дитини в якості суб’єкта культуротворення в символічному, практичному та інституціональному модусах. Культура дитинства розглядається не як окреме субкультурне утворення, а як культуротворчий чинник, який «оформлює» культуру шляхом різних сенсоутворюючих «каналів» – систем норм, цінностей, що корелює із колективним уявним та колективним позасвідомим; - розкрито динаміку руху смислових конотацій від «дитини реципієнта» до «дитини-творця» як суб’єкта культуротворення в некласичній парадигмі культури дитинства. Дана оптика послугувала формуванню цілого дослідницького поля, в якому дитинство розглядається із різних ракурсів, але в певному методологічному ключі – ціннісноорієнтованому, іншими словами, аксіологічному. Водночас даний ракурс актуалізує тему дитини-творця, дитячої творчості, дитинства, що продукує майбутнє; - з’ясовано, що актуалізація дитячих фестивальних рухів, продиктована, з одного боку, динамізацією сучасного культурного життя України, що позначається на всіх сферах людського буття, набуваючи ціннісного значення, де віддзеркалюються сутнісні основи та потреби реально-життєвих суспільних запитів, з іншого – розширенням міжкультурної комунікації з різними представниками музичної культури, котра активізувалась на початку ХХ століття, відтак, культивується інтерес до звернення теми міжнародних дитячих фестивальних рухів тощо. Так, представлена дослідницька мапа вітчизняними та міжнародними дитячими фестивалями та фестивальними рухами («Різдв’яні вечори в Лапландії» (Фінляндія, 2020), «New Star Rudaga 2019» (Латвія), «Перлини мистецтва» (Україна, Львів), «Сузір’я талантів в Україні» (Україна, Київ)) продукує як динаміку новотворчості в полікультурному світі, так і збереження та культивування автентичних вітчизняних традицій. Ціннісний аспект імпрез, які представлені в дослідженні дитячою фестивальною мапою як культурно-мистецькими практиками, полягає в продукуванні дитячого фестивального руху як культуротворення, що формує підґрунтя щодо розкриття індивідуальності дитини, досягнення творчих результатів, підтримки діалогу між представниками різних культур, сприяє накопиченню дитячих конкурсних зразків та популяризації культурної спадщини загалом. В дисертації уточнено зміст концепту «дитинства», що постає культуротворчістю, акумулюючи ціннісні, образні, понятійні маркери, формуючи особливий семантичний простір, означуваний лексемами «світу дитини», «дитячої творчості», «культури дитинства», «дитячої комунікації». Виявлено, що дитячий фестиваль як перформативна подія актуалізується за наступними аспектами: - по-перше, діти як творці, діти-артисти завжди охоче звертаються до живого виступу як одного із засобів вираження себе; - по-друге, дитячий фестиваль як явище ціннісної присутності, інтеракції, живих рухів, жестів, які постають не лише засобом для залучення публічності, а й артикуляцією проблемності питань, що здебільшого замовчувались і маркувались як незручні, недоречні, невчасні. Відтак, набула подальшого розвитку проблематика, пов’язана з перформативний підходом щодо осмислення дитячого фестивалю, що дозволило модифікувати саме розуміння дитячого фестивалю, розширюючи його в бік залучення рольових моделей для аналізу соціальних дій, у ході яких конструюються власні вибори та комунікації з іншими. Доведено, що благодатним полем розгортання дитячого фестивалю в його перформативній проекції постає музична популярна культура, яка сприяє гармонійному самовідчуттю дитини та молодих людей. Обґрунтовано, що дитячий фестиваль як перформативна подія артикулюється в процесі інтеракції як взаємодії між учасниками, як виходу з антропологічного підпілля (В. Табачковський), що є потужнішим, аніж будь які смисли, які можна було б приписати з огляду звичного естетичного споглядання. Антропологічний аспект полягає у продукуванні проблеми людської присутності, загострення на ній уваги. Взаємодія учасників фестивального руху як інтеракції не має заздалегідь прописаного сценарію, характеризується випадковістю, відкритістю та непередбачуваністю. Доведено, що дитячий фестиваль як перформативна подія – щоразу унікальне явище – прагне відтворити форму інтеракції, яка дозволяє учасникам виробляти власну присутність, продукувати та представляти життєві світи один одного. Охарактеризовано ціннісний аспект міжнародних фестивалів, де внаслідок обставин глобалізаційного характеру щодо відкритості, вони набули універсального потенціалу, позитивного впливу на творчі можливості передовсім дітей, які завжди виступають активною силою, що небайдужа до новаторських мистецьких ідей, відкрито реагують на зміну ціннісних викликів у суспільстві, тобто постають як носієм, транслятором, так й ініціатором культурних утворень. Враховуючи практичний досвід культурно-мистецького буття, узагальнено наступне: сьогодні найбільш актуальною формою популяризації як академічного, так і неакадемічного мистецтва є дитячі музичні фестивалі, що постають перформативними, комунікативними практиками з інтенцією на формування особливого простору дитини. Дитячий фестивальний рух актуалізує культурні проєкти, що презентують сучасні творчі стратегії, відповідно формуються перспективи розвитку креативних локусів культури, в якому дитячий фестиваль постає особливим простором – творчою лабораторією. З’ясовано, що дитячий фестиваль постає незаангажованим механізмом культурної комунікації та базисом діалогу найрізноманітніших видів культурної творчості. Завдяки діалогічній природі та полікультурним відносинам, відкритості, дитячий фестиваль набуває характеристики творчої лабораторії, де відкривається потенційність щодо експерименту, динамічного розвитку нових форм, технологій творчості, обміну ідеями, створення нових / інших / відмінних цінностей.