Духовні мотети Антона Брукнера в аспекті виконавської інтерпретації: художній зміст – сучасна практика

Abstract

Актуальність. Мотети Антона Брукнера сьогодні постають у новому сенсі. У складному конгломераті проблем жанрового, історичного, богословського та текстологічного характеру першорядного значення набуває концептуальний фундамент цих творів – зафіксований у музиці містичний досвід композитора. Широко відомо, що вплив християнської віри для Брукнера був всеосяжним, тому, якої б грані творчості митця ми не торкнулися, вона буде пронизана цінністю Божественної Присутності. Сучасні концепції творчості Антона Брукнера базуються на потужному історико-документальному фундаменті, завдяки чому зарубіжні та українські дослідники мають можливість ґрунтовно висвітлити найрізноманітніші аспекти духовної музики «великого австрійця». Але майже всі вони ніби «звернені у минуле», а завданням представленого дослідження є «розпізнання» сучасного сенсу мотетів Брукнера. Отже, актуальність обраної теми дослідження обумовлена необхідністю переосмислити глибинний зміст мотетів Антона Брукнера в контексті втілення сакральної музичної образності та обґрунтувати нові підходи до виконавської інтерпретації малих хорових форм композитора. Вивчення мотетів Брукнера відкриває дорогу у світ трансцендентного досвіду – проблеми, яка зазвучала з колосальною силою у ХХ столітті. У роботі вказується, що містичний ареал культури на сьогоднішній момент вивчений слабо. Попри зусилля таких мислителів, як Я. Беме, Е. Сведенборг, Р. Штайнер, У. Джеймс, Р. Отто, К. Юнг, М. Еліаде, С. Гроф, чимало аспектів даного феномену залишаються недослідженими. Разом з тим, містичний досвід є базисом будь-якої релігійної традиції – це не просто важлива складова релігійного досвіду, це – найдавніший фундамент, що живить інші сфери релігійного життя. Аналітичні роздуми в роботі ґрунтуються на позиції, що художній задум кожного з мотетів Брукнера укорінено в найглибших шарах світорозуміння автора. Значення релігії в житті Брукнера, який з дитинства поділяв обов’язки батька у церковних справах, було обумовлено обстановкою та атмосферою виховання майбутнього композитора. Щоденні молитви та служіння Господу були способом життя музиканта. Наголошується, що релігійна символіка була для Брукнера відкритим знанням внаслідок його безпосередньої богослужебної діяльності. Композитор створював свої духовні твори, орієнтуючись на цілком конкретні умови виконання: місце, час, а іноді й склад учасників. Тож для сучасних виконавців, які об’єктивно віддистанційовані від церковної практики, авторський задум композитора потребує розшифрування. Основна частина представленого дослідження присвячена аналітичному вивченню пізніх мотетів А. Брукнера в інтонаційно-семантичному та інтерпретаційному аспектах. Музику духовних творів Брукнера не можна віднести цілком ані до сфери ліричного, ані до сфер епічного або драматичного. В церковних хорах композитора відображено складний симбіоз переживань, що сягають рівня трансцендентної реальності. Душевні стани, якими сповнена музика Брукнера, перевищують межі особистісного. Тут розгортається унікальна «історія» самого композитора. Для Брукнера кожен новий музичний опус був не просто актом творчої реалізації, але, передусім, – виразом нової духовної мети, яку музикант визначав сам собі. Тому його мотети є неповторними – це відображення поточного для композитора моменту – найактуальніших подій внутрішнього світу. У роботі наголошується, що в сфері духовної музики Брукнер почував себе абсолютно вільним, тому його діалог з Богом досягав небачених вершин одкровення, а музика – надзвичайної динаміки емоційного розвитку. Окрему увагу в роботі приділено феномену містичного досвіду в його проекції на духовні хори Брукнера. Наголошується на особливому розумінні композитором поняття сакрального як «випробування внутрішньої об’єднуючої зустрічі людини з божественною безкінечністю, яка підтримує і людину, і решту проявів буття» (Karl Rahner). Дотик до сакрального таїнства означав для Брукнера завжди дистанцію. У творах композитора близькість до священного проживається по-різному: десь – у таємній тиші (Os justi, WAB 30), десь – через радісний вигук (Ave Maria, WAB 6), а десь (у більшості випадків) – через гострий біль (Christus factus est, WAB 11). Але головне – це постійне й непереборне прагнення до Бога. Мотет Christus factus est представляє собою красномовний приклад молитовної сповіді Брукнера. З провалами і злетами, приголомшуючими генеральними паузами, музика мотету втілює величезне бажання людини стати ближчою до Бога. Перед нами розгортається драматична картина духовної боротьби людини. Це – щира, хвороблива і дуже сучасна історія людського шляху. В ній присутня самотність, але вона дієва й позбавлене будь-якого натяку на романтичну тугу. Конфлікт і біль, що переживає герой, жодним чином не обумовлені зовнішніми життєвими катаклізмами. «Події» мотету взагалі не мають стосунку до оточуючих факторів. Музика мотету Christus factus est надає можливість замислитися, якими стражданнями та мріями жив Брукнер. У роботі доводиться думка про те, що для композитора духовне начало – це не спокій та бездіяльність, не відстороненість і безликість. Це напружена робота, яка невпинно штовхає людину до саморозвитку, і цей процес не має кінця й зупинок. Цим обумовлена динамічна напруга та драматизм мотету Christus factus est. У роботі відзначається особлива «синергія» Маріанських антифонів Брукнера. Акцентується їхня «самозамкненість» та складність для виконавської інтерпретації. Попри популярність мотетів Ave Maria та Tota pulchra es у концертній практиці, ключ до них доводиться шукати кожного разу новий. Вони монолітні, «неприступні» та в певному сенсі доцентрові за способом втілення художньої ідеї. Якщо у мотетах Os justi і Christus factus est можна розшифрувати задум композитора, послідовно проживаючи кожну музичну інтонацію в її становленні та розвитку, то у Маріанських антифонах Брукнера духовна «субстанція» у такий спосіб не виявляється. При зовнішній ясності художньої ідеї виконавець подекуди залишається «за бортом» твору. Окрім загальної алегоричності та символіки тексту сама форма діалогу соліста й хору ніби замикає сенс сказаного на самому собі, не впускаючи «глядача» до сакрального простору мотету. Отже, щоб увійти в орбіту цього внутрішнього – надзвичайно інтенсивного – музичного руху, треба стати йому співпричетним. Іншими словами, інтерпретатору необхідно досягти ефекту присутності, а не спостереження. На прикладі лаконічного та світлого мотету Брукнера Ave Maria (1861) – єдиного в своєму роді прикладу миттєвого дотику свідомості людини до сфери сакрального – проводяться паралелі зі сцени християнських таїнств «Парсифаля» та «Лоенгріна» Ріхарда Вагнера, музика якого заворожувала Брукнера. На матеріалі духовних мотетів А. Брукнера в роботі робиться висновок, що композитор вирізнявся серед своїх сучасників не лише за кількістю написаної церковної музики. Збереження багатовікових традицій для музиканта було одним із пріоритетних завдань. У церковних творах Брукнера виявляються стилістичні зв'язки із музикою Середньовіччя, Відродження, бароко, класицизму. Тому діалог композитора-романтика із традицією викликає особливий інтерес. У роботі наголошується, що композитор належав до числа тих митців, які за своїм світоглядом тяжіли до католицького канону, а тому композитор не симпатизував суворому та консервативному німецькому стилю. На відміну від німецьких мотетів Й. Брамса та Ф. Мендельсона, які зазнали більшою мірою впливу німецької хорової школи, зокрема, бахівської традиції, композиції Брукнера на латинські тексти були пов'язані з більш прадавніми музичними кулями. Незважаючи на широку обізнаність музиканта у творчості німецьких барокових майстрів, композиційна модель, яку обирає для себе Брукнер, сягає доби Ренесансу. Йдеться насамперед про стиль Дж. Палестрини та представників франко-фламандської поліфонічної школи. Звертаючись до релігійних текстів, Брукнер пропонував своє тлумачення текстового першоджерела. Це відбувалося навіть у тих випадках, коли жодних відступів від оригіналу не було. Вже факт послідовного збереження канонічного тексту демонстрував позицію автора, який повністю підкорявся вимогам канону. Більшість канонічних текстів відтворюється у вокальних творах Брукнера повністю. Очевидно, що для композитора було важливо зберегти та донести до слухача текст саме у тому вигляді, в якому він закріпився у католицькій службі. З іншого боку, текст часто ставав матеріалом для інтерпретації: повтори, купюри, вставки у хорах Брукнера зміщують, а часом створюють нові смислові акценти. У сучасній виконавській практиці особлива затребуваність церковних мотетів Брукнера привертає до себе увагу. Мотети Брукнера пронизані пошуком певного універсального духовного центру, тому їхня цінність сьогодні є неймовірно високою. В роботі виділяється низка імен всесвітньо відомих хорових диригентів, які активно звертаються до брукнерівської спадщини: Джон Еліот Гардінер (John Eliot Gardiner), Найджел Шорт (Nigel Short), Ганс-Крістоф Радеманн (Hans-Christoph Rademann), Стівен Лейтон (Stephen Layton), Ервін Ортнер (Erwin Ortner), Отто Каргл (Otto Kargl), Філіп Ахманн (Philipp Ahmann). У результаті розгорнутого аналізу найбільш показових в ідейно-концепційному та стильовому відношенні мотетів А. Брукнера було зроблено наступні висновки. Позиція інтерпретатора, який знаходиться всередині певного ціннісного простору й відчуває музику відповідно до актуальної системи етичних орієнтирів, здатен виявити специфічні ключі до авторського задуму композитора. Є підстави говорити про принципово інше відчуття часу, що діє в духовних творах Брукнера – часу, коли через набуття людиною внутрішньої цілісності розкривається її власна безкінечність. Мотети Locus iste, Os justi, Ave Maria, Tota pulchra es Maria, Christus factus est та інші цікаві не лише з точки зору авторського хорового письма Антона Брукнера. Їхня цінність – у тому особливому пошуковому запиті, який неминуче народжується у свідомості виконавця при зверненні до духовної музики Брукнера. Підійшовши наприкінці творчого шляху до граничного зближення сакрального та світського, композитор намітив один із важливих векторів розвитку музики ХХ–XXІ століть, що здійсниться згодом у творах Олів’є Мессіана, Лесі Дичко, Вікторії Польової та багатьох інших. Духовні хори Антона Брукнера сьогодні відкриті для нового прочитання. Їхня музика утворює міцний зв’язок між багатовіковою католицькою традицією, чиїм носієм був композитор, і актуальними цінностями сьогодення. Завдяки цій унікальній властивості ми маємо можливість стати частиною великого світу брукнерівської філософії.