Виконавська стабільність як основа концертно-сценічної діяльності піаністів

Abstract

Актуальність теми дисертаційного дослідження зумовлюється потребою мистецтвознавства в наявності ефективної методики цілеспрямованої підготовки піаністів до концертно-сценічної діяльності та її відсутністю у цілісному вигляді. Науковий аналіз досліджуваної проблеми та вивчення концертно-сценічного досвіду піаністів уможливили виявлення низки суперечностей. На нашу думку, провідною з них є суперечність між прагненням піаністів у мобілізації власної здатності до збереження оптимального емоційно-творчого самопочуття, спрямованого як на чітке проєктування в уяві інтерпретаційних моделей музичних творів, так і на забезпечення їх творчої реалізації безпомилковим відтворенням виконавських навичок у звичних (аудиторних) й концертно-сценічних умовах діяльності та необхідністю послуговуватись лише інтуїтивно віднайденими несистемними методами досягнення поставленої мети. У дисертації описано результати аналізу стану досліджуваної проблеми в теорії та методиці музичного виконавства і з’ясовано, що виконавська стабільність піаністів є феноменом мистецтвознавства, адже саме ця галузь науки «володіє» теоретико-методологічним та практичним інструментарієм дослідження їх творчо-інтерпретаційного процесу в умовах концертно-сценічної діяльності, зокрема процесу проєктування в уяві інтерпретаційних моделей музичних творів на основі художніх образів і їх емоційно-тембрального забарвлення з урахуванням тезаурусу реалізації цих моделей виконавськими засобами. Зміст концепту «виконавська стабільність піаністів» викристалізовується у сучасному науковому дискурсі з позицій різних галузей науки, зокрема: музичної педагогіки (Л. Котова, Д. Юник, Т. Юник та інші); психології (Л. Бочкарьов, Ю. Цагареллі, В. Шапар та інші); економіки (А. Межевов, А. Меркитанов, О. Молчанова та інші); інформатики (Д. Вітман, В. Ешбі, Л. Паутова та інші); політології (О. Семченко, С. Савін, І. Кіянка та інші) тощо. Виконавська стабільність піаністів є компонентою їх загальної виконавської майстерності, якій притаманні не вроджені, а набуті індивідуальні інтегрально-динамічні властивості, що проявляються у здатності до збереження оптимального емоційно-творчого самопочуття для чіткого уявлення художніх образів музичних творів та для їх виразної реалізації засобами безпомилкового відтворення виконавських навичок як у звичних, так і в концертно-сценічних умовах діяльності. Основними складниками виконавської стабільності піаністів є: - інформаційна компонента; - динамічна стабільність; - статична стабільність. Інформаційна компонента виконавської стабільності піаністів ґрунтується на знаннях матеріалу музичних творів, творчо-інтерпретаційних уміннях та виконавських навичках. Ця компонента (інформаційна) забезпечує цілісність функціонування динамічної та статичної виконавської стабільності піаністів завдяки утримуванню певного балансу протилежної інтенсивності руху інтроперцепційних та холістичних ознак. За відсутності взаємозв’язків цих ознак або за умови порушення такого балансу виконавська стабільність піаністів втрачає основне своє «призначення», тобто стає нестабільною. Динамічна виконавська стабільність піаністів досягається циклічністю врівноваженої пульсації її внутрішніх елементів за алгоритмом «порядок → хаос» і, навпаки, «хаос → порядок». Функціональну основу динамічної виконавської стабільності піаністів забезпечує сталість синхронної 4 саморегуляції її внутрішніх параметрів, яка утримується завдяки: - стійкості до збереження власних духовно-естетичних цінностей у процесі пошуків поліваріантних/варіативних гнучких конструктів для уявної побудови художніх образів музичних творів; - безперервному руху взаємозв’язків між складниками системи означеного феномену під час еволюціонування внутрішніх та зовнішніх факторів впливу на перебіг когнітивних процесів піаністів; - пріоритетності інтелектуально-знаннєвих технологій проєктування в уяві піаністів інтерпретаційних моделей музичних творів на основі художніх образів, їх емоційно-тембрального забарвлення, а також тезаурусу реалізації цих моделей виконавськими засобами. Статична виконавська стабільність піаністів мобілізує власні ресурси для досягнення оптимального емоційно-творчого самопочуття завдяки адекватній реакції на дію зовнішніх чи внутрішніх стрес-факторів у процесі творчої реалізації уявних інтерпретаційних моделей музичних творів безпомилковим відтворенням виконавських навичок у звичних (аудиторних) та концертно-сценічних умовах діяльності. Означений вид виконавської стабільності піаністів забезпечує безпомилкове відтворення виконавських навичок завдяки: - незмінності конфігурацій рухових актів на сенсорно-перцептивному рівні у процесі досягнення їх стабілізації; - домінуванню принципу безкомпромісного дотримання установок, спрямованих на звільнення свідомості від контролю над процесом реалізації рухових актів. Процес проєктування в уяві піаністів інтерпретаційних моделей музичних творів розглянуто з позицій їх індивідуальних властивостей з урахуванням власного творчо-виконавського потенціалу та базових цінностей, які за умови невідповідності особистісним естетичним уподобанням можуть піддаватись корекції. У дисертації розкрито сутність двох типів роботи піаністів над 5 музичними творами, де за першого типу означений процес умовно розмежовується на етапи, кожному з яких властиві специфічні особливості і способи відтворення певних виконавських дій, а за другого — він (означений процес) є цілісним, тобто не розмежованим, навіть умовно, на окремі етапи. Зіставлення результатів анкетування 59 студентів-піаністів Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського та Сіаньської консерваторії музики (КНР) засвідчило не лише пріоритетність цілісного типу роботи над музичними творами відносно поетапного, а й домінування змішаної їх форми. Етапність першого із них передбачає початкове створення інтерпретаційних моделей музичних творів сприйняттям сенсорно-перцептивних образів, конкретизацію складників цих моделей оволодінням текстовими та виконавськими компонентами, а також їх репетиційне вдосконалення інтеграцією всіх складників у цілісний образ. З’ясовано, що оволодіння матеріалом музичних творів за будь-яким типом чи формою роботи піаністів над ними відбувається завдяки трьом діалектично пов’язаним між собою процесам, а саме: - виникненню естетичних уявлень на основі розуміння ідей музичних творів, що призводить до упередженого захоплення (антиципації) внутрішнім слухом митців звуковою палітрою і створення в уяві їх інтерпретаційних моделей; - звуковій реалізації цих уявлених інтерпретаційних моделей виконавськими засобами піаністів; - порівнянню наслідків звучання з конкретними елементами уявних інтерпретаційних моделей музичних творів з метою виявлення їх відповідності чи невідповідності. У дисертації доведено, що, незалежно від застосування будь-якого типу роботи піаністів над музичними творами, інформаційна основа формування динамічного виду їх виконавської стабільності ґрунтується не тільки на творчо-проєктувальних уміннях, які забезпечують доброякісну побудову в уяві митців інтерпретаційних моделей цих творів, а й на стабілізованих 6 виконавських діях, що уможливлюють успішну реалізацію означених моделей технічно-ігровими навичками. Творчо-проєктувальні вміння піаністів розглядаються з позицій не вроджених, а набутих універсальних систем психофізичних дій, спрямованих на диференціацію ознак музичної інформації та швидку і якісну їхню конвертацію у конструкти інтерпретаційних моделей з чітким відображенням звукової палітри нових узагальнених образів, а також спрямованих на уявлення й реалізацію програми техніко-тактичних дій. Виконавські навички піаністів характеризуються сукупність стабілізованих рухових дій, спрямованих на художню інтерпретацію музичних творів. Їхня структура складається з виконавських рухів, об’єднаних за змістом у відповідні ланцюжки з чіткою послідовністю окремих ланок. Критеріями оцінки виконавських навичок піаністів є міра відповідності рухових дій художньо-образним ознакам інтерпретаційних моделей музичних творів та ступінь стабілізації виконавських рухів, де перший критерій діагностується м’язово-силовими показниками артикуляційно-динамічної відповідності рухових дій художньо-образним ознакам музичних творів, а другий — просторовими, часовими та цілісними показниками, які відображають: - точність відтворення звуковисотних авторських позначень нотного тексту (просторові показники); - своєчасність виконання рухових дій (часові показники); - беззупинність процесу відтворення системи рухових актів (цілісні показники). У дисертації розкрито алгоритм стабілізації виконавських дій піаністів як під час роботи над інструктивним матеріалом, так і під час роботи над музичними творами. Вона (стабілізація) охоплює весь процес запам’ятовування інформації, що ґрунтується виключно на специфіці функціонування складників їх пам’яті. Стабілізація виконавських дій піаністів здійснюється упродовж семи стадій. Перша стадія передбачає віднайдення доцільних рухових актів на сенсорно-перцептивному рівні та 7 створення їхніх уявлених взірців, друга — об’єднання окремих рухів у ланцюжки з досягненням економії м’язової енергії завдяки виключенню небажаних траєкторій їхнього виконання, третя — фрагментарне, цілісне, розподілене і концентроване запам’ятовування виконавських дій з точним дотриманням визначених траєкторій на основі реалізації їхніх уявлених взірців, четверта — усвідомлене відпрацювання альтернативних варіантів виконавських дій зі здійсненням кореляції рухових актів на основі диференційованих внутрішніх відчуттів і результатів звіряння їхніх реальних ознак з уявленими взірцями, п’ята — поліваріативно-темпову автоматизацію вивчених дій з поступовим звільненням свідомості від контролю над процесом реалізації рухових актів шляхом спрямування уваги на мелодико-інтонаційні лінії музичного матеріалу, шоста — вдосконалення сформованих навичок їхньою деавтоматизацією і неодноразовим повторним відтворенням визначеної послідовності ланок утворених ланцюжків виконавських рухів, сьома — досягнення безпомилкового відтворення автоматизованих виконавських дій. У дисертації доведено, що виконавська стабільність піаністів знаходиться у прямій кореляційній залежності не тільки від їх психологічної готовності до концертно-сценічної діяльності, яка має нелінійний напрям розвитку з урахуванням індивідуальних особливостей виконавців, а й від специфіки застосування ними вольових зусиль для стимулювання одного із найбільш властивих їм варіантів сценічної поведінки (артистизму). Дуальна диференціація видів естрадного хвилювання за критерієм полюсу модальності їх впливу на виконавську стабільність піаністів у концертно-сценічній діяльності уможливила обґрунтування двох конфігурацій: - «хвилювання піднесення» та «хвилювання в образі» породжуються впевненістю піаністів у спроможності продемонструвати високу результативність відтворення засвоєних знань, творчих умінь і виконавських навичок навіть в умовах надмірної інтенсивності дії короткострокових та тривалих стресорів, тому позитивно позначаються на виконавській 8 стабільності піаністів у концертно-сценічній діяльності; - «хвилювання паніка» і «хвилювання апатія» виникають внаслідок надмірного деструктивного впливу емоціогенних стресорів (як коротко-, так і довготривалих) на виконавську стабільність піаністів у концертно-сценічній діяльності, тому мінімізують злагодженість відтворення виконавських навичок навіть за умови їх досконалої сформованості. Наукова новизна і теоретичне значення одержаних результатів дослідження полягають у тому, що вперше: - здійснено цілісне дослідження концепту «виконавська стабільність піаністів у концертно-сценічній діяльності»; з’ясовано зміст та структуру означеного феномену; розкрито специфіку формування та прояву динамічного виду виконавської стабільності піаністів у процесі уявного проєктування інтерпретаційних моделей музичних творів та їх реалізації в умовах концертно-сценічної діяльності; розроблено алгоритм стабілізації виконавських дій піаністами за поетапного та цілісного типів роботи над музичними творами; спроєктовано структурно-функціональну модель виконавської стабільності піаністів з урахуванням інформаційної, динамічної та статичної компонент; - уточнено об’єктивні та суб’єктивні детермінанти впливу на емоційний стан піаністів у процесі прилюдної інтерпретації музичних творів; - удосконалено технології психологічної підготовки піаністів до інтерпретації музичних творів в умовах концертно-сценічної діяльності; - подальшого розвитку набули положення щодо методологічних, теоретичних і методичних засад вдосконалення виконавської майстерності піаністів у процесі поетапного та цілісного типів роботи над музичним твором.