Робота присвячена вивченню інтерпретацій європейської камерновокальної музики у контексті кроскультурної взаємодії китайського виконавства з мистецькими традиціями Заходу. Актуальність теми дисертації обумовлена маловивченістю творчості відомих сучасних китайських співаків ¬ представників одночасно декількох виконавських шкіл та традицій (китайських, європейських, американських), а також європейської складової їх репертуару як важливого чинника академізації китайського камерно-вокального мистецтва. Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній уперше: представлене камерно-вокальне виконавство сучасного Китаю як цілісне явище, яке ґрунтується на взаємодії національних та іншокультурних чинників; систематизовані дані щодо творчості сучасних китайських співаків, які представляють різні напрямки у сфері китайської камерновокальної творчості; здійснено аналіз китайських інтерпретацій європейської камерно-вокальної музики широкого історико-стильового діапазону (від доби Ренесансу до опусів ХХ століття ); введена до українського музикознавчого обігу аналітика низки камерно-вокальних творів (романси Дж. Верді, С. Барбера та Д. Лігеті). Дістали подальшого розвитку: алгоритм інтерпретаційного аналізу камерно-вокальної музики (здійснено його структурування та доповнення); наукові концепції, пов’язані з вивченням проблематики інтерпретації вокальної музики (В. Москаленка, О. Катрич, Л. Шаповалової, І. Сухленко). Обрана методологія дослідження, що спирається на поєднання історичного, стильового та жанрового методу, інтерпретологічного підходу та компаративного аналізу, дозволила прослідкувати особливості розвитку камерно-вокального виконавства Китаю; визначити характеристики виконавського стилю китайських співаків; дослідити особливості камерновокального репертуару китайських виконавців та виявити відмінності в інтерпретаціях китайських та європейських музикантів. Обґрунтовано вплив кроскультурної комунікації «Схід–Захід» на сферу камерно-вокального виконавства в Китаї. Визначено, що відмінні виконавські стратегії та кар’єрний успіх обумовлені насамперед унікальним індивідуальним досвідом співаків, творчість яких знаходиться в зоні міжкультурної взаємодії. Розглянуто камерно-вокальний твір як основу інтерпретаторської діяльності співака, що транслює не тільки жанровостильві характеристики, а й загальні європейські традиції камерного співу, які неодмінно впливають на творчість виконавця будь-якої національноспівацької традиції. Зазначено, що ступінь стильової відповідності виконання напряму залежить від обізнаності музиканта у традиціях камерного співу європейського типу, наявності відповідних професійних і мовних навичок, міжнародного навчального та виконавського досвіду. Охарактеризовано проблеми, які постають при виконанні європейської академічної музики китайськими співаками, серед яких: постановка голосних звуків, дикція, гучність, знання іноземних мов тощо. Виявлено поступовість процесу зростання рівня камерно-вокальної культури Китаю на сучасному етапі як наслідок асиміляції традицій європейського вокального мистецтва у східному культурному середовищі. Чинники кроскультурної взаємодії позначено у процесах, пов’язаних з: діяльністю китайських консерваторій та академій як головних осередків адаптації західної манери співу; заснуванням та проведенням регулярних спеціалізованих конкурсів й фестивалів; розбудовою концертних майданчиків в Китаї; поглибленням закордонного навчального та виконавського досвіду талановитих китайських співаків. Такі події справляють позитивний ефект на поширення європейського камерновокального репертуару та засвідчують зростаючий інтерес серед населення до відмінних культурних традицій. Водночас вказано на недостатність фінансування з боку держави такого роду подій та повільну трансформацію смаків широкого загалу. Зазначено, що історія камерного співу в Китаї має давнє коріння, хоча камерно-вокальні твори європейського зразка з’явилися в китайському мистецтві тільки у минулому столітті. Камерно-вокальний стиль співу існував в китайській культурі «поміж» інших більш масштабних стилів, жанрів та форм, при чому феномени камерно-вокального музикування європейського і традиційного китайського зразків виявились дуже подібними у сенсі гармонічного поєднання поезії та музики і цільового призначення – для виконання у невеликому відокремленому приміщенні. Жанрово-стильова панорама європейського репертуару китайських співаків демонструє їх вподобання та тяжіння до певних зразків: ренесансних та барокових пісень, народних пісень (оригінальних або стилізованих) та романсів із супроводом фортепіано або невеликого інструментального ансамблю, до яких відносяться солоспіви, lied, канцони та інші жанрові форми від романтичної доби до сьогодення. Визначено, що найбільш популярними у китайських виконавців є камерно-вокальні твори композиторів-романтиків, твори яких характеризуються чіткими композиційними структурами та ясними стилістичними параметрами (Ф. Шуберт, Ф. Мендельсон, Й. Брамс). Водночас відзначається поява інтересу до творчості митців ХХ–ХХІ століття та камерно-вокальної музики докласичної епохи, що обумовлено закордонним досвідом співаків.
Розглянуто специфіку інтерпретації камерно-вокальної музики, пов’язану з жанровою природою камерного музикування та наявністю поетичного тексту як окремої інтонаційно-фонічної структури. Загальноприйнятий алгоритм аналізу інтерпретаторських версій романсів та пісень розширено і доповнено аналізом: редакторських версій; візуальної та режисерської складової (за наявності відеоряду); умов виконання та технологічної сторони запису; наявних музикознавчих інтерпретацій, а також застосуванням сучасних комп’ютерних програмних ресурсів. Окреслено творчу діяльність відомих сучасних китайських академічних співаків-виконавців камерної музики – Дільбер Юнус, Лян Нін, Лей Сю, Мейлі Лі, Ісюань Хан, Аманди Ван Інь Лі та Ліні Гонг. Важливим чинником їхньої успішності позначено поєднання традицій китайської вокальної школи із західними традиціями камерного співу. Охарактеризовано виконання докласичної музики китайським контртенором (Мейлі Лі) у порівнянні з європейськими співаками. Визначено, що інтерпретація Мейлі Лі пісні «Flow my tears» Дж. Дауленда виявляє зв’язок з традиціями історично-інформованого виконавства. Водночас підкреслена надмірна драматизація як ознака «романтизованого Відродження» та театралізація. В інтерпретації камерно-вокальної музики композиторів-романтиків китайські виконавці також вдаються до творчої ініціативи. Встановлено, що Дільбер Юнус та Лян Нін окрім популярних камерно-вокальних творів часто виконують маловідомі пісні. Зрілість інтерпретації Лян Нін романсів Дж. Верді унаочнює глибоке розуміння співачкою європейських традицій співу. Підкреслено високий професіоналізм виконання Дільбер Юнус романсів Ф. Мендельсона та М. Регера. Визнано, що у виконавських версіях китайських співаків молодшого покоління (Лей Сюй, Ісюань Хан та Ліні Гонг) відчувається вплив західних традицій, зокрема американської вокальної школи. Констатовано підвищену увагу виконавців до технічної сторони творів у порівнянні з більш художніми прочитаннями європейських співаків. Зазначено, що в інтерпретації музики композиторів ХХ століття китайські виконавці (зокрема Ліні Гонг) демонструють цікаві рішення, в яких відбивається індивідуальність їхнього творчого підходу та відчуття стилю. На прикладі інтерпретацій китайськими виконавцями музики американця С. Барбера унаочнюється багатошаровість процесів кроскультурної взаємодії. Подібність у техніці виконання американської та європейської музики китайськими співаками доводить однокорінність цих виконавських гілок. Водночас китайські інтерпретації романсу «A last song» С. Барбера Хан характеризуються різними творчими підходами – лірико-психологічним (Аманда Ван Інь Лі) та театрально-драматичним (Ісюань Хан). Загалом, вивчення сучасних китайських інтерпретацій європейської музики, історіографії та аналітики процесів, чинників й тенденцій розвитку камерно-вокального мистецтва Китаю свідчить про успішне поступове зростання рівня вітчизняної співацької культури у ХХІ столітті в цілому. Це пов’язано насамперед з: адаптацією та якісною трансформацією традицій західного вокального мистецтва у виконавській практиці провідних китайських співаків; зміцненням національних шкіл та використанням європейського досвіду у сфері вищої музичної освіти; популяризацією академічного виконавства завдяки розширенню концертної матеріальнотехнічної бази, а також впровадженню спеціалізованих національних й міжнародних конкурсів та фестивалів. Практичне значення отриманих результатів полягає в можливості застосування матеріалів і висновків роботи в подальших науковотеоретичних дослідженнях, у виконавській та педагогічній практиці (зокрема в навчальних дисциплінах та курсах вищих мистецьких закладів «Історія і теорія вокального мистецтва», «Теоретичні основи камерно-вокального виконавства», «Методика викладання спеціальних дисциплін», «Музична інтерпретація»).
