Поетика Етюдів Фридерика Шопена: музикознавча та виконавська інтерпретації

Abstract

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 025 – «Музичне мистецтво» (02 – «Культура і мистецтво»). – Харківський національний університет мистецтв імені І. П. Котляревського, Національна музична академія України імені П. І. Чайковського Міністерства культури та інформаційної політики України, Київ, 2021. Дисертація спрямована на розкриття специфічних особливостей поетики Етюдів Ф. Шопена та її відображення у музикознавчій і виконавській інтерпретаціях. Вказується на те, що фортепіанний етюд, який виник у романтичну епоху, відбив її історико-типологічні властивості. Його поява, жанрова кристалізація, стрімкий розвиток були пов’язані із засвоєнням нової звукової реальності, що народжувалась завдяки специфічним властивостям самого інструменту – фортепіано. Досягнувши канонічного вираження у якості інструктивного, етюд згодом перетворився на художній твір, зберігаючи свою первинну функцію – удосконалення гри на інструменті. Підкреслюється, що творцем цього різновиду етюду став саме Ф. Шопен. З метою доведення цієї думки окреслено коло питань, що включають проблеми взаємодії піаністичного і композиторського начал у мисленні Ф. Шопена; закономірності історичної ролі польського романтика у створенні художнього етюду; виявлення типологічних властивостей цього жанрового різновиду та їх індивідуального заломлення у творах автора; шляхів перетворення технічних, піаністичних прийомів у художню реальність; оціночних критеріїв виконавських інтерпретацій Етюдів Ф. Шопена та їх застосування до корпусу трактувань досліджуваних опусів. Відправним моментом наукових міркувань слугує уявлення про те, що піанізм і композиція були не лише суміжними видами діяльності Ф. Шопена, а й двовалентним способом єдиного по суті авторського висловлювання. У зв’язку з цим розглянуто конфігурацію піанізму і композиції у творчій рефлексії польського майстра. На основі вивчення епістолярної спадщини Ф. Шопена і його сучасників сформульовано висновок про випереджальне значення піанізму у визріванні індивідуального мислення музиканта. Це дозволило побачити в композиторських досягненнях Ф. Шопена відкриття, виявлені у сфері піанізму, але представлені в інших формах. Наводяться як приклад виконавська агогіка, що вилилася в пластичність ритмічного рисунка; акустично-звукові новації, які вплинули на становлення гармонічного мислення; евристичні рішення у сфері аплікатури, які трансформували старі технічні формули; тематично-інтонаційне наповнення всіх елементів фактури, включаючи поліфонізацію і мелодизацію кожного з них тощо. Усе це зумовило створення Ф. Шопеном художнього етюду як жанрового різновиду, який перебуває на перехресті віртуозності і концептуалізму. Відзначається, що в дослідженнях останніх років спостерігається активізація інтересу до етюду як такого. Це зумовлено актуалізацією проблем формування піанізму від самих його витоків, до якого значний внесок був зроблений концертуючими віртуозами. У такому контексті Етюди Ф. Шопена оцінюються як кульмінація в розвитку віртуозного начала у виконавській практиці і водночас його трактуванням як інструменту для досягнення значних художніх цілей. Для польського майстра ці твори власне стали квінтесенцією піаністичних і композиторських ідей, які таким чином набули узагальнення на жанровому рівні. Означені наукові положення апробовано на матеріалі 27 Етюдів Ф. Шопена. Обрано дві найелементарніші піаністичні формули – арпеджіо і гама, що дозволяють продемонструвати невичерпність фантазії автора на шляху їх перетворення в репрезентант художнього сенсу. Звертається увага на такі модифікації арпеджіо, як виклад гармоній у широкому розміщенні, що надає виразного акустично-обертонового ефекту; його трактування, з одного боку, як однієї з тем твору, з іншого – як фону (досягається за допомогою педалізації). Гамоподібні формули польського романтика здебільшого основані на обіграванні тризвуків чи інших гармонічних утворень. На формування пасажної техніки також впливає мелодико-поліфонічна природа архітектоніки у творах польського майстра. У подвійних нотах Ф. Шопен надає перевагу різновеликим інтервалам. Подібні прийоми викликають такий собі «ефект стиснення», але водночас вони також розширюють акустичне поле. Так, під час аналізу Етюду op. 10 №1 C-dur виявлено такі особливості: а) польським романтиком досягається своєрідний синкретизм віртуозних пасажів з гармонічною і метричною опорою; б) партія лівої руки перетворюється в абсолютно самодостатню мелодізовану лінію; в) бас, октави партії лівої руки, поміщаються в особливі фоніко-акустичні умови (глибокий нижній регістр); г) за допомогою «розтяжок» інтервалів в арпеджіо, а також варіювання мелодико-гармонічного змісту звична технічна формула перетворюється в нове художнє явище. Етюд №2 a-moll з op. 10 підноситься Ф. Шопеном своєрідною антитезою до попереднього. Тут головним етюдним завданням виступає комбінування хроматичної гами зі звуками супроводу в одній руці (у правій). Виявлено такі властивості, що дозволяють простежити трансформацію екзерсису в п’єсу: а) створення нового прийому гри хроматичних гам (специфічною аплікатурою) з інтервалами, у результаті чого по вертикалі і горизонталі утворюється квазіполіфонічна фактура; б) використання композитором синкоп (виписаних акцентів, sf); в) оспівування акордових звуків (зокрема предиктова зона з цілим секвенційним ланцюжком оспівувань), а також введення нових елементів у групу вже звичних; г) чергування регулярності і нерегулярності у поданні басу і акордів у партії лівої руки, що перешкоджає виникненню інструктивності й остинатності. У Етюді Ges-dur op. 10 Ф. Шопеном продовжена лінія перетворення стандартної формули в елемент художньості. Визначено такі закономірності: а) замість одноманітності однієї формули польський майстер користується зчепленням і взаємодією різних елементів (ламані арпеджіо, ламані октави, квазі-трелі тощо); б) написання мініатюри не у Fis-dur, а в Ges-dur, що налаштовує на певний «бемольний лад»; в) «вибудовування» музичного матеріалу відповідно до регістрових характеристик інструмента; г) посилення впливу ролі лівої руки на слухача в результаті застосування характерних прийомів, що додають музиці скерцозності, грайливості; ґ) у партії лівої руки виникають виразні мотиви, у різному фактурному оформленні – мелодичні ходи, хроматичні нагнітання, пунктирні елементи тощо. Художній зміст Етюдів Ф. Шопена дозволяє розглядати їх або як три цикли, або як макро-цикл, який об’єднує всі 27 зразків. Аргументами, які підтверджують таку можливість, в дисертації є: а) тональна логіка організації цілого; б) інтервальні співвідношення між номерами; в) асонанси між п’єсами на споріднені види техніки; г) образні аналогії; ґ) утворення «малих циклів» в op. 10 і op. 25 та ін. З метою розкриття інтерпретаційних підходів до Етюдів Ф. Шопена майстрами різних поколінь вироблено алгоритм аналізу, оснований на критеріях відповідності понять класичного або акласичного. Підкреслюється, що під класичним розуміється виконавське прочитання, що відповідає всім деталям авторського тексту, традиціям, які склалися, і науковим уявленням про їх музику, яка розглядається. Навпаки, акласичне – припускає порушення цих відповідностей. Прикладом дії класичного і акласичного у виконанні Етюдів Ф. Шопена обрано трактування op. 25, що належать К. Аррау, Д. Циффрі і С. П. Франсуа. Перший з них являє класичний тип трактувань, інший – акласичний, третій – змішаний. Також з точки зору класичного і акласичного розглядаються виконавські версії А. Корто і В. Ашкеназі Етюдів op. 10. Кожен з піаністів на різних рівнях відтворення художнього тексту тяжіє до класичного або акласичного підходів. Для характеристики виконавських трактувань op. 10, крім понять класичного і акласичного, використовується принцип диференціації на концертне й конкурсне виконання. З позицій дихотомії «конкурсне – концертне» аналізуються інтерпретації Сон Чжин Чо, О. Султанова і Лан Лана. Корейський піаніст орієнтується на умови виконання, обираючи певну манеру гри. О. Султанов відчуває себе вільно в будь-якій комунікативній ситуації і пропонує трактування, повні бурхливої віртуозності та емоційного напруження. Лан Лан є репрезентантом яскравих концертних виконань, покликаних вразити публіку майстерністю китайського інтерпретатора.