Короткий опис(реферат):
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 034 – «Культурологія». – Національна музична академія України імені П.І. Чайковського, Київ, 2021. Дисертаційне дослідження присвячене аналізу проблем формування та функціонування систем поетики, зокрема музичної поетики в культурі ХХ століття. Поетика І. Стравінського реконструюється як культурологічний синтез теорії та практики, авторська модель композиційного синтезу. Доведено, що поетика є одним з провідних засобів композиційного інструментарію в мистецтві, зокрема в музиці. Визначена антропологічна домінанта поетики І. Стравінського (антропологічний сенс музичного феномена як аналога людської цілісності) як засада конструювання своєрідної авторської феноменології – поетики як прояву гармонізуючих витоків compositio. Поетика визначена як теорія композиції, діалог культур, риторика. Музична поетика І. Стравінського презентується як синтез мистецтв, зокрема синтез музичної стихії та балетних екзерсисів у творах «Весна священна», «Петрушка» та ін. Хореографічні принципи музичної композиції І. Стравінського реконструюються як хорея та аретея в транскрипції музичних інновацій ХХ століття. Проаналізовано фольклорні витоки, стильові, жанрові та вокальні складові композиції творів І. Стравінського як невід’ємна складова його музичної поетики. Доведено, що музична поетика І.Стравінського в культурологічному та музикологічному просторі ХХ століття є оригінальним креативним доробком, що спонукає до нетрадиційного прочитання та інтерпретації образного інструментарію композитора. Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що вперше виявлено культурологічний обрії трансформації образних засад музичної творчості як поетичного інструментарію митця. Наукова новизна розкривається в наступних положеннях, що виноситься на захист: Вперше: - визначено, що поетика як категорія, теоретична та практична практика корелює з такими сферами рефлексії, як культурно-історична антропологія, етика, естетика. Поетика в широкому сенсі визначається як спосіб праці, тип роблення, як poesis, що несе в собі надзвичайно важливий композиційний аспект. Категорії «compositio», «transpositio», «transpositive» визначаються як риторичні фігури, що в поетиці мають світоглядноестетичний і етичний виміри; - доведено, що теоретична поетика І. Стравінського тяжіє до поетики завданих констант, яку можна визначити як апріорно-феноменологічну, трансцендентальну поетику. Якщо феноменологія І. Канта визначає свій окремий світ наявного та неявного феномена, що в більшості позначається як estesis, як естетичний світ, моделює здатність смаку та корелює зі світом пізнання, праксису, то феноменологія poesis І. Стравінського стає засобом гармонізації теоретичної (експліцитної) та практичної (імпліцитної) поетики. Тобто це феноменологія кантівського типу, що є однією із складових «ноології» музики, якщо використати давньогрецьку термінологію, та «праксеології» музичного етосу, що має моральний підтекст. Музичний етос презентує саме практичну дію людини в світі людських здібностей до творчості; - визначено, що тяжіння до апріорних універсалій в поетиці у І.Стравінського було характеристикою її як розгорнутої системи поетичних максим онтологічно-антропологічного типу, що корелюють з риторикою та інструментарієм музичних артефактів, які були достатньо опрацьовані в поетиці і риториці музичного тексту бароко, зокрема. І. Стравінський визначає антропологічний аспект poesis в музичній творчості як надзавдання, що в певній мірі недооцінювалося в мистецтвознавстві. Проблеми, які піднімалися в філософії 30-х років ХХ століття, були суто екзистенційними, визначали антропологічний модус буття людини; - доведено, що поетика як теорія композиції є мало вивченою в контексті музичних констант, які пов’язуються з compositio, тобто з риторичним набором метабол як інструментарієм будь-якої поетики, що достатньо визначено в різних поетичних школах. Зокрема, в школі О.Потебні – це домінанта метонімії, метафори, синекдохи; в школі Р. Якобсона, яка буквально повторює ідеї О. Потебні, – це домінанта метонімії. І.Стравінський в своїй теоретичній творчості був «синкретистом», занурювався в первинний імпульс дії або післядії античної хореї (ритм), де танок як моделюючий принцип імагінації музичної матерії виносив ритм на верхній шар своєї поетичної системи. Втім, І. Стравінський ніколи не говорить, що танок є домінантним, але у всьому контексті його музичної поетики танок стає тим інтерпретативним механізмом, який в давній Греції виглядав як система витанцьовування діалогів, пластичної презентації чуттєвого космосу; Уточнено: - музична поетика І. Стравінського не розгорнута в філософсько-естетичну систему, але в плані імперативної, апріорної поетики виглядає як своєрідна максіма рефлексії композитора, пластичний екзерсис, візерунок, музичний артефакт як універсалія або трансценденталія синтетичного типу, що несе в собі контекст синергії хореїчного типу; - музичний артефакт poesis визначається як трансцендентальний, тобто завданий ззовні світ. Завданий композиторським прийомом, його творчістю, життєвим шляхом, вчинком, презентований у вимірах тої поетики, що опанована у творчісті композитора. Більше того, музичний феномен презентується як «ноема», «енергема», а це вже категорії феноменології Е.Гуссерля, О.Лосєва. Апріоризм І. Стравінського походить від традиції «розумової праці», яку сповідував М.Римський-Корсаков, що корелює з ісихастською християнською традицією, якої композитор не міг позбавитися при всьому захопленні язичницькими мотивами; - І. Стравінський не вибудовує експліцитного проекту феноменології поетики, він лише говорить про антропологічний феномен музики як артефакт поетики. Цей артефакт вибудуваний настільки пунктирно і не прозоро, що його варто інтерпретувати саме в тих константах, які надає феноменологія як синтез імплікацій апріорного типу; Дістало подальший розвиток: - художнє визначення естетичної домінанти poesis у І. Стравінського визначається як чуттєвий простір, емоційна ознака, що презентується у реаліях естетичних феноменів. І. Стравінський створює власну феноменологію музичних артефактів, яка інтерпретується як музична поетика в рамках тих правил і норм, які їм були запропоновані під час читання лекцій з поетики в Гарвардському університеті; - музична поетика І. Стравінського сформувалась як синтез мистецтв. Саме тому вона визначається як певний синкретизм дії, що презентує давньогрецьку хорею у контексті танку; - композиція І. Стравінського ще не вивчена в контексті алеаторики або новітніх систем комунікативних презентацій, де творчість хореографа стає спонукою синтетичної творчості в цілому, дає можливість створення синтетичних музичних творів. Відомо, що І. Стравінський створював свої твори під впливом пластики В. Ніжинського, адже критикував його як хореографа, режисера хореографічних пантомім, хоча й не міг позбутися впливу майстра; - хореїчний імпульс синкретизму музичного твору є надзвичайно важливим для прочитання творчості Стравінського як проблеми синтезу мистецтв. Музика композитора є синкретичною в плані метакультурних алюзій, єдності християнських та язичницьких мотивів, фольклоризму, трансценденталізму, класики та неокласики. Цей контекст не піддається адекватному та однозначному аналізу, але його важливо зазначити як світоглядний, антропологічний феномен звернення до витоків. Теоретичне значення отриманих результатів полягає в тому, що у дослідженні визначаються антропологічні та культурно-історичні виміри музичної поетики І. Стравінського як певної феноменології творчості. Проаналізовані стильові та жанрові виміри творів композитора в контексті його захоплення неокласикою, фольклоризмом. Доведено, що обрієм рефлексії над музичною цілісністю твору у І. Стравінського є антропологічне бачення цілісності музичного феномена, що є надзвичайно актуальним і в сучасному контексті культурологічної рефлексії.