Французьке флейтове мистецтво кінця XVIII – початку XIX століття в контексті формування системи професійної музичної освіти

Abstract

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 025 – «Музичне мистецтво» з галузі знань 02 – «Культура і мистецтво». Національна музична академія України імені П.І. Чайковського, Міністерство культури та інформаційної політики України, Київ, 2022. Дисертацію присвячено дослідженню історії французького флейтового мистецтва кінця XVIII – початку ХIX століття. Означений період виділяється докорінними змінами у суспільно-політичній та економічній системі Франції, котрі були викликані революційними подіями 1789 року і мали вирішальний вплив на розвиток флейтового мистецтва. Велика французька революція стала не тільки початком зламу і повалення абсолютної монархії на шляху до встановлення демократичного державного устрою, але й дала поштовх зародженню нових засадничих принципів формування прогресивної музично-освітньої системи. Центральне місце в професійній підготовці музикантів, і флейтистів зокрема, зайняла Паризька консерваторія, котра визначала стратегію змісту навчання, його художні і дидактичні засади. Формування флейтових класів консерваторії під орудою її перших професорів – Ф. Дев’єна, А. Юго, Й.Г. Вундерліха – стало одним з ключових етапів у розвитку професійної музичної освіти Франції. Зазначається, що вказана проблематика у пропонованому ракурсі і означених хронологічних рамках залишається недостатньо вивченою вітчизняними і зарубіжними дослідниками. Основними завданнями наукового пошуку стало дослідження початкового етапу формування системи професійної підготовки музикантів в контексті соціально-економічних і політичних перетворень Великої французької революції; розкриття процесу становлення і розвитку класів флейти в Паризькій консерваторії кінця ХVIIІ – початку ХІХ ст. і визначення внеску Ф. Дев’єна, А. Юго, Й.Г. Вундерліха у розвиток французького флейтового мистецтва; дослідження основних етапів розвитку французької флейтової дидактики ХVIIІ – початку ХІХ століття та аналіз методичних трактатів, «Шкіл…» і «Методів…» в контексті технологічних і художніх питань виконавського процесу; здійснення аналізу флейтових посібників Ф. Дев’єна, А. Юго-Й.Г. Вундерліха та розкриття композиційних і виконавських особливостей окремих флейтових опусів Ф. Дев’єна та А. Юго. У дисертації проведено глибокий і всебічний аналіз історичних та історіографічних джерел, документальних матеріалів, котрі пов’язані з темою роботи. Також виконано моніторинг сучасних досліджень зазначеної проблематики, який вказує на існування окремих прогалин і неточностей в розкритті історичних етапів становлення французького флейтового мистецтва кінця ХVIIІ – початку ХІХ ст., що вимагає більш детального їх вивчення. В роботі здійснено цілісний аналіз процесу розвитку французького флейтового мистецтва ХVIIІ – початку ХІХ ст. Розкрито етапи формування французької флейтової дидактики означеного періоду, основу якої складали посібники Ж. Оттетера, М. Корретта, А. Мао, Ч. Делюса, А. Вандерхагена, Ф. Дев’єна та А. Юго і Й.Г. Вундерліха, показана поступова еволюція їх форми і змісту. Зазначається, що на початковому етапі основна увага авторів була зосереджена на елементарних питаннях виконавської постановки і аплікатури, доповнених простими вправами для освоєння інструмента аматорами. В більш пізніх виданнях (А. Вандерхаген, Ф. Дев’єн) спостерігаються помітні структурні зміни та розширення змісту теоретично-методичного і художньо-інструктивного матеріалу, розрахованого на кваліфікованих виконавців. Кульмінаційним моментом у розвитку французької флейтової дидактики ХVIIІ початку ХІХ століття стало видання «Школи гри на флейті для консерваторії» А. Юго і Й.Г. Вундерліха – першого офіційного підручника Паризької консерваторії, котрий був створений для підготовки професійних виконавців. Вказується, що на шляху формування системи професійної музичної освіти проходить послідовний процес трансформації початкових музичних навчальних закладів, завершенням якого стало створення Паризької консерваторії як єдиного музично-освітнього центру Франції. Доведено, що надання їй державного статусу і бюджетне фінансування разом із впровадженням демократичної форми конкурсного відбору студентів і викладачів гарантували рівноправний доступ талановитій молоді до професійної освіти і забезпечували високий рівень навчання. Виявлено негативні наслідки, спричинені революцією, серед яких виділяється надмірна політизація навчально-виховного процесу в консерваторії, використання її колективу для пропаганди ідеологічних гасел та організації масових вуличних маніфестацій, революційних свят, фестивалів. Розглянуто процес формування класів флейти, поява котрих безпосередньо пов’язана із відкриттям музичної школи на базі оркестру Національної гвардії. Окреслено, що ядро висококваліфікованих педагогів майбутньої консерваторії створили авторитетні виконавці Ф. Дев’єн, А. Юго і Ж. Шнайцхоффер. Збільшення контингенту студентів у 1795 році дозволило розширити кількість класів флейти і запросити відомих музикантів – соліста Гранд-опера Й.Г. Вундерліха та соліста Італійського театру Н. Дюверже. З’ясовано, що глибока економічна криза на межі століть стала однією з основних причин оптимізації викладацького і студентського складу Паризької консерваторії і привела до скорочення кількості класів флейти з п’яти до двох під орудою Ф. Дев’єна та А. Юго. Чергове зменшення флейтових класів було викликане трагічними подіями осені 1803 р. і пов’язане з передвчасною смертю Ф. Дев’єна та А. Юго. На їх місце запрошується Й.Г. Вундерліх, котрий з того часу стає одноосібним очільником єдиного класу. Визначено внесок Ф. Дев’єна, А. Юго та Й.Г. Вундерліха у розвиток французького флейтового мистецтва і показано їх здобутки у виконавстві, педагогічній діяльності та композиторській творчості. Виявлено уподобання і пріоритети у діяльності кожного із флейтистів. Захоплення Ф. Дев’єна грою на флейті та фаготі і схильність до композиції, які виникли у ранньому дитинстві, спрямували його творчі пошуки впродовж всього життя. Сольні виступи в «Духовних концертах» стимулювали створення високохудожнього репертуару для флейти і фагота. Ф. Дев’єн – один із небагатьох композиторів-інструменталістів, який не обмежувався лише інструментальною музикою, а плідно працював також в оперному та симфонічному жанрах. Визначено, що серед його флейтових опусів особливе місце належить концертам, в котрих композитор демонструє величезні виражальні і технічні можливості флейти як солюючого інструмента. З можливих варіантів співвідношення партій оркестру і соліста композитор обирає той, в якому соліст є лідируючим учасником дуету-змагання. Разом із відомими попередниками – французькими та німецькими флейтистами-композиторами ХVIII століття (М. Блаве, Й.Й. Кванц, Й. Вендлінг та ін.), Ф. Дев’єн своєю композиторською творчістю і виконавською майстерністю закріплює позиції флейти як солюючого інструмента. Розкрито значні досягнення педагогічної діяльності Ф. Дев’єна, який став фундатором флейтових класів Паризької консерваторії і одним із ініціаторів запровадження у навчальний процес спеціалізованої системи консерваторських конкурсів. Вони слугували важливим стимулюючим фактором розвитку творчої конкуренції серед студентів. Виявлено, що на відміну від Дев’єна, А. Юго зосереджується винятково на створенні флейтового репертуару та інструктивно-дидактичних опусів, котрі були спрямовані на оновлення художньо-педагогічного матеріалу для підготовки професійних флейтистів в Паризькій консерваторії. Проаналізовано процес формування Юго-педагога, котрий був пов’язаний із початковим періодом становлення класів флейти у Паризькій консерваторії і музично-професійної освіти. Ключовими напрямками творчої активності А. Юго в кінці XVIII – на початку ХIХ ст. стало розширення флейтового репертуару і пошук нових форм підготовки професійних виконавців, котрі знайшли відображення в музично-дидактичних виданнях. Виявлено особливе місце «Школи гри на флейті для консерваторії» у розробці чіткого алгоритму розвитку виконавської майстерності флейтиста, котрий забезпечував високий рівень фахової підготовки музиканта в Паризькій консерваторії. Зазначено, що в питаннях історії становлення флейтових класів консерваторії та її викладацького складу постать Й.Г. Вундерліха часто розглядається не одноосібно, а у творчому тандемі з А. Юго як співавтора посібника. Незважаючи на високий статус соліста Гранд-опера, Й.Г. Вундерліх не входив до числа провідних викладачів консерваторії і, на відміну від Ф. Дев’єна та А. Юго, займав посаду професора другої категорії. Лише після смерті своїх колег, очоливши клас флейти одноосібно, він отримав більш високий ранг професора першої категорії. Творчі досягнення Вундерліхавиконавця найбільш яскраво проявились у його сольних виступах у «Духовних концертах» і в якості першого флейтиста Гранд-опера. Досліджено, що серед вихованців Й.Г. Вундерліха значними досягненнями виділяються його наступники Ж. Гійу та Ж.-Л. Тюлу, котрі в подальшому стали професорами консерваторії. Наукова новизна отриманих результатів дисертації полягає в тому, що вперше: здійснено комплексне дослідження французького флейтового мистецтва кінця ХVIIІ – початку ХІХ ст. в контексті формування системи професійної музичної освіти; розроблено загальну історіографію французького флейтового мистецтва ХVIIІ – ХІХ ст.; показано етапи формування французької флейтової дидактики ХVIIІ – початку ХІХ ст.; розкрито вплив політичних та соціально-економічних чинників на процес становлення флейтових класів Паризької консерваторії; визначено внесок Ф. Дев’єна, А. Юго та Й.Г. Вундерліха у розвиток французького флейтового мистецтва кінця ХVIIІ – початку ХІХ ст.; проаналізовано твори для флейти Ф. Дев’єна та А. Юго; здійснено аналіз «Школи гри на флейті для консерваторії» професорів Паризької консерваторії А. Юго та Й.Г. Вундерліха. У дисертації уточнено: особливості артикуляційної фонетики подвійного стакато Ф. Дев’єна. Дістали подальшого розвитку: дослідження строю і акустичної системи конструкцій флейт ХVIIІ – початку ХІХ ст., а також питання технологічних аспектів формування амбушуру. Теоретичне і практичне значення результатів дисертації зумовлене можливістю їх використання в подальших наукових розвідках означеного напряму, у виконавській та педагогічній діяльності, зокрема в курсах «Історія виконавства на духових інструментах», «Методика викладання гри на духових інструментах», «Історія оркестрових стилів», «Інструментознавство».