Симфонічне оркестрове виконавство Китаю ХІХ – початку ХХІ століть в контексті вестернізації та інтеграційних процесів у музичній культурі

Abstract

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 034 – «Культурологія». – Національна музична академія України імені П.І. Чайковського, Міністерство культури та інформаційної політики України. Київ, 2022. Оркестрова культура Китаю, історія якої налічує тисячоліття, належить до однієї з найдавніших у світової музичній спадщині. Впродовж всього періоду розвитку вона формувалась на багатонаціональних музичних традиціях та використанні інструментарію народностей, котрі населяли країну. Закритість Китаю від західноєвропейського впливу продовжувалась до середини ХІХ століття і була порушена після поразки Піднебесної в Опіумних війнах (1840-1860). З його колонізацією коаліцією західних країн починається активний процес економічної і культурної вестернізації припортових територій. Основна мета останньої полягала у створенні комфортних умов для проживання іноземних громадян у відокремлених кварталах і забезпеченні необхідного музично-культурного дозвілля європейського зразка. Цими причинами пояснюється започаткування у 1879 році Шанхайського духового оркестру, пізніше реорганізованого в перший симфонічний оркестр Китаю, котрий стане центром розвитку західних оркестрових традицій на Півдні країни. Проникнення західної музики в культурний простір Піднебесної охопило різні регіони. Аналогічний процес спостерігався і в оркестровому виконавстві на Півночі Китаю, центром якого став Харбін. Започаткування в місті у 1908 році симфонічного оркестру відкрило шлях для поширення традицій західноєвропейської оркестрової культури із Російської імперії. Створення симфонічних оркестрів на Півдні та Півночі Китаю і впровадження західного інструментарію в оркестрову практику, в котрій паралельно зберігались стійкі 3 позиції традиційних інструментів, значно вплинули на прискорення процесу вестернізації китайської музичної культури. У порівнянні із Шанхаєм та Харбіном, в яких західні оркестрові традиції розвивались у середовищі європейських і російських поселенців, котрі виступали основними їх носіями, у Пекіні до музично-культурних інтеграційних процесів залучаються безпосередньо китайські громадяни. Реформа національної загальноосвітньої системи, орієнтована на західну модель, стала початком для більш масового поширення західних музичних цінностей у китайському суспільстві. Після проголошення у 1949 р. Китайської Народної Республіки і обрання курсу на побудову соціалізму керівництво країни, формуючи політичну, економічну і культурну доктрини, повністю орієнтувалося на досвід Радянського Союзу. Його музично-освітня система і оркестрово-виконавська інфраструктура стали взірцем для розвитку музичної культури Китаю. У десятиріччя 1966-1976 рр. тотальна заборона західної музики на всіх рівнях її можливого використання стала непереборною перешкодою на шляху раніше обраного курсу зваженої вестернізації. Лише радикальні зміни у культурній політиці КПК, які намітились після 1976 р., відкрили шлях до більшої відкритості суспільства і відновлення попереднього напряму розвитку музичної культури. Важливим чинником у розвитку оркестрового мистецтва Китаю 80-90-х років ХХ століття стали економічні реформи, котрі позитивно позначились на підвищенні інтересу молоді до класичної музики і професійної музичної освіти. Поява нових оркестрових колективів та розширення творчих контактів із зарубіжними симфонічними оркестрами, диригентами і виконавцями відкрили нові можливості для міжкультурних зв’язків Заходу і Сходу та активізації процесу інтеграції Піднебесної у світовий культурний простір. Наукова новизна. В дисертації вперше: розроблено загальну історіографію оркестрової культури Китаю; визначено основні напрямки вестернізації музичної культури Китаю та розвитку інтеграційних процесів в 4 оркестровому виконавстві; розкрито регіональні особливості процесу формування симфонічного оркестрового виконавства у південній, північній та центральній частинах Китаю; досліджено музично-організаторську та концертно-виконавську діяльність Ж. Ремюза і його роль у заснуванні Шанхайського муніципального оркестру; розкрито музично-просвітницьку діяльність Р. Харта і його внесок у вестернізацію оркестрової культури Пекіна; показано вплив політичних чинників на інтеграцію західноєвропейських оркестрових інструментів в оркестр пекінської опери; розглянуто інноваційні підходи провідних симфонічних колективів Китаю у формуванні сучасної музично-освітньої системи виконавсько-оркестрової підготовки інструменталістів. Встановлено, що одним із основних напрямків вестернізації музичної культури Китаю на початковому етапі стала реформа національної освітньої системи, в ході якої відбулась переорієнтація навчальних програм загальноосвітньої школи із усталених форм традиційної музики на використання прикладів первинних жанрів західноєвропейського музичного мистецтва і запроваджується лінійна нотація. Підкреслено важливість введення у виконавську і педагогічну практику західного академічного інструментарію, чому сприяла активна концертно-виконавська діяльність музикантів-емігрантів у Шанхаї, Харбіні та Пекіні і відкриття ними приватних музичних класів і шкіл. Доведено, що ключовим напрямком поглиблення процесу вестернізації китайської музичної культури стала професіоналізація музичної освіти. Визначальне місце в процесі формування національної системи професійної музичної освіти належить Цай Юаньпею і Сяо Юмею, котрі, спираючись на досвід провідних західних країн (Німеччина, Франція), розробили її структуру і основи навчання. Вирішальний вплив на процес європеїзації оркестрової культури Китаю мали відкриття музичного факультету в Пекінському університеті та Шанхайської консерваторії і підготовка професійних виконавців на інструментах симфонічного оркестру та диригентів, які сприяли становленню вітчизняного оркестрового симфонічного виконавства. 5 Визначено витоки формування симфонічного оркестрового виконавства у Шанхаї, котрі безпосередньо пов’язані із ансамблевим музикуванням. Із розвитком камерно-інструментального виконавства у європейських концесіях виникає потреба у створенні більш масштабних колективів для збагачення концертних програм оркестровими творами. Заснування за ініціативи Ж. Ремюза муніципального духового оркестру і його участь у концертах перед містянами значно урізноманітнили програми виступів і стали основною формою пропагування західних музичних традицій серед китайської спільноти. Встановлено, що провідна роль у формуванні музичної інфраструктури європейського зразка в Шанхаї належить Ж. Ремюза. З його приїздом розпочинається новий етап активізації музично-культурного дозвілля шанхайців. Виступивши ініціатором започаткування «Шанхайської філармонічної асоціації», «Асоціації духової музики» та «Шанхайського інструментального товариства» він намагався використати апробований тип європейської музично-організаційної системи для популяризації західних ансамблевих та оркестрових традицій і забезпечення концертних виступів музикантів у місті. Визначена послідовність процесу становлення симфонічного оркестру Харбіна і структурні особливості формування його складу. Залучення музикантів другого батальйону Амурської залізниці, який став його основою на початковому етапі, свідчить, що за складом він відповідав структурі бального оркестру, поширеному у військових частинах і на флоті. Значне зростання професійного рівня Харбінського симфонічного оркестру спостерігається після 1917 р. під час масової еміграції музикантів із Росії. Музикантам оркестру належить ключова роль у впровадженні у місті західної моделі музичної освіти, котра динамічно розвивається у 20-30 рр. ХХ ст. Поява музичних шкіл та консерваторії сприяли підвищенню музично-культурного рівня жителів Харбіна і поширенню західних музичних традицій. Розкрита роль Р. Харта і його внесок у вестернізацію оркестрової культури Пекіна. Наголошується, що відкриття англійським меценатом класів 6 оркестрових інструментів і духового та струнного оркестрів для китайських громадян стало найбільш ефективною формою популяризації західного інструментарію і долучення містян до європейської оркестрової культури. Появою музичного закладу було покладено початок формування системи професійного навчання музикантів-оркестрантів. Проаналізовано основні аспекти культурної політики КПК і уряду в контексті європеїзації музичної культури Китаю. Обраний курс на розбудову ефективної музичної інфраструктури створив сприятливі умови для більш широкої популяризації західної музики. Орієнтація на радянську модель професійно-освітньої системи дозволила у відносно короткий час сформувати потужний кадровий потенціал професійних музикантів, основна спеціалізація яких була пов’язана із західним інструментарієм. Одночасно для збереження національних музичних традицій була збільшена підготовка виконавців на народних інструментах, перехід на західну систему нотації у навчанні яких значно підвищив його ефективність. Такий принцип формування культурної політики уряду дозволив досягти необхідного балансу у розвитку західної і національної музичних культур без обопільних втрат для кожної з них і уникнути небезпеки поширення тотальної вестернізації, котра несла загрозу для останньої. Доведено, що формування кадрового потенціалу професійних диригентів було одним із визначальних чинників динамізації розвитку симфонічного оркестрового виконавства Китаю у другій половині ХХ ст. Процес підготовки кваліфікованих фахівців розпочинається після заснування КНР. Представники першої генерації професійних диригентів – Лі Делунь, Цао Пен, Хуан Сяотун та Чжен Сяоїн, отримавши освіту в СРСР і повернувшись на батьківщину, стають активними пропагандистами європейських оркестрових традицій. Окремо виділено роль китайських диригентів першого покоління у формуванні національної диригентської школи, котрі заклали міцний фундамент для її подальшого розвитку. 7 Визначено, що заборона виконання західної музики і встановлення суворих обмежень на використання європейського інструментарію, котрі супроводжувались закриттям симфонічних оркестрів і припиненням навчання грі на «буржуазних» інструментах, фактично зупинили будь-яке проникнення західної музики в культурний простір Китаю у другій половині 1960-х –1970-ті роки ХХ століття. Винятком було лише використання окремих інструментів у зразкових революційних творах, дозволених для виконання, окремим позитивним наслідком чого став перехід від безнотної практики традиційного оркестрового виконавства на використання лінійної нотації. Репертуарні обмеження оркестрових колективів знижували виконавський рівень оркестрів і гальмували їх творчий розвиток. Розкрита роль економічних реформ і політики відкритості, котрі стали визначальними факторами для змін у культурній політиці країни. Важливим кроком у перебудові в культурній сфері стало проведення інституційної реформи з орієнтацією на західні економічні моделі управління. Впровадження ринкових відносин значно ослабило вплив держави на концертно-виконавську діяльність симфонічних оркестрів та відкрило широкі можливості для проведення ними збалансованої економічної політики і їх творчого росту. Загальна панорама процесу становлення і розвитку західних оркестрових традицій в Китаї є дзеркальним відображенням тих політичних, економічних і соціокультурних процесів, котрі відбувались в країні впродовж останнього півторастолітнього періоду. Успішні економічні реформи, розпочаті у 80-ті роки ХХ ст. і продовжені в наступні десятиліття, дозволили створити в країні потужну музичну інфраструктуру із розвиненою музично-освітньою системою і концертно-театральними установами, котрі забезпечили динамічний розвиток симфонічного оркестрового виконавства на шляху його інтеграції у світовий культурний простір.