Симфонічна музика у соціокультурному просторі Китаю останньої чверті ХХ – початку ХХІ ст.

Abstract

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 034 «Культурологія» (03 – «Гуманітарні науки»). Національна музична академія України імені П. І. Чайковського, Міністерство культури та інформаційної політики України, Київ, 2022. Симфонічна музика тлумачиться в межах дослідження як явище художньої культури, утворене взаємодією композиторського, виконавського, інфраструктурного компонентів і органічно інтегроване до соціокультурного простору. Встановлено, що концепт «соціокультурний простір» є багатовимірним і може розглядатися і в цілому, і на рівні окремих явищ, що його утворюють. Систематика соціокультурного простору здійснюється за різними ознаками, зокрема, географічними (регіональними). Враховуються також його масштаби – від глобального до локального, від простору національної культури до простору, створеного у мистецькому закладі. У контексті культурологічних досліджень, звернених до осмислення мистецьких явищ, набуває великого значення структурованість власне культурної складової соціокультурного простору (література, різні види мистецтва тощо). В зв’язку з цим ставляться питання про художній простір, що може мати різноманітну «локалізацію»: від побутування всередині художнього твору до особливого середовища, в якому твір існує і де реалізуються різні форми його побутування, включно з рецепцією глядача/слухача. Соціокультурний простір Китаю останніх кількох десятиліть зазнав значних перетворень, пов’язаних із запровадженням політики реформ та відкритості, що підтвердила свою ефективність у різних сферах життя суспільства, в тому числі в культурі та мистецтві. Важливим фактором соціокультурної ідентичності постають мистецькі явища, окреме місце серед яких займає симфонічна музика. Процеси, що відбуваються у сфері симфонічної музики, своєю чергою зумовлені особливостями простору, що її породжують (конфуціанство виступає при цьому як чинник смислоутворення). Висвітлено історико-культурні передумови розвитку сучасної симфонічної музики Китаю, показано, що становлення й розвиток симфонічної музики Китаю відбувалися впродовж тривалого часу в умовах плідної міжкультурної комунікації, яка здійснювалася на особистісному та інституційному рівнях. Культурна дифузія, що розпочалася що наприкінці ХІХ ст., була ознаменована появою на території країни перших симфонічних оркестрів, що сприяли запровадженню в китайський соціокультурний простір елементів чужорідної культури. Засвоєння останніх відбувалося через ознайомлення з новим явищем китайських слухачів, поступове залучення до виконавської практики китайських музикантів (1920-1930-ті рр.). Підкреслено, що вже на той час на творчість композиторів у цій сфері була орієнтована також на національну традицію. Період, що розпочався після Другої світової війни, став новою стадією становлення китайської симфонічної музики, позначеною активною творчою працею китайських музикантів, в тому числі тих, хто отримував музичну освіту в інших країнах і мав можливість засвоїти творчі й організаційні засади європейського симфонізму. Починаючи з діяльності Лі Делуня, в Китаї формується самобутня симфонічна школа. Показано, що художня культура Китаю впродовж кількох десятиліть нарощувала обсяг творів для симфонічного оркестру, поступово урізноманітнюючи жанрову палітру. На матеріалі огляду симфонічної творчості сучасних китайських композиторів та здійсненого в роботі детального аналізу творів композитора Го Веньцзіна Ye Huo/«Лісова пожежа» (Концерт № 2 для бамбукової флейти жуді), The Rite of Mountains/«Обряд гір» (Концерт для ударних з оркестром) та композитора Ян Ціна Cang/«Дика природа» (для флейти дізі та симфонічного оркестру) зроблено спостереження щодо особливостей симфонічних жанрів в китайській музиці останніх десятиліть. Підкреслено, що на основі синтезу європейської жанрово-стильової моделі й китайського музичного мислення відбулося генерування національного симфонічного стилю. Одним з важливих чинників такого синтезу є використання китайських традиційних інструментів у симфонічній музиці. Воно здійснюється за такими основними принципами: введення народних інструментів до складу симфонічного оркестру; введення народного інструменту в симфонічних творах в якості солюючого; створення музики жанрів західного симфонізму для традиційного національного оркестру. Здійснено аналіз різних сторін діяльності симфонічних оркестрів у сучасному Китаї, який показав, що ці творчі колективи активно включені не лише до різних полів та практик соціокультурного простору. Їх внесок до оновлення й збагачення культурного ландшафту Китаю здійснюється як на подієвому, так на змістовному рівні. Репертуарна політика оркестрів, що реалізується у двох напрямках – долучення слухачів до шедеврів світової музики й просування творчості найбільш талановитих вітчизняних композиторів – забезпечує багатогранність наповнення звукового середовища країни й стимулює різні форми міжкультурної комунікації. Окрім своєї природної професійної діяльності, що має потужний вплив на соціум, китайські оркестри нерідко вдаються до дієвих мистецьких акцій, виступаючи зі своєрідними посланнями суспільству з актуальних для нього питань: збереження довкілля, історичної пам’яті, цінності національних традицій тощо. Переведення реакції на суспільно значущі події в площину творчого переосмислення, що здобуло поширення в сучасній китайській культурі, скріплює єдність різних елементів соціокультурного простору. Продемонстровано рівні організації успішного функціонування симфонічної музики: від підготовки кваліфікованих кадрів виконавців та композиторів до забезпечення донесення музичних творів до слухача. У Китайській Народній Республіці здійснюються значні зусилля для створення необхідної для цього мистецької інфраструктури, причому більшість її об’єктів фінансується в першу чергу через субсидії держави. Мистецька інфраструктура репрезентована сукупністю підприємств і установ, організацій і майданчиків, будівель і віртуального простору, що створюють умови для провадження мистецької діяльності. У містах сучасного Китаю функціонує низка Центрів виконавських мистецтв та інших концертних залів, у яких мають можливість ефективно здійснювати свою роботу симфонічні оркестри. На нинішньому етапі культурного процесу особливо важливими є зусилля по просуванню музики китайських композиторів як шляху ствердження національної культури. Постійна увага до симфонічної музики надалі залишається важливою складовою стратегії роботи Народного музичного видавництва та інших музичних видавництв Китаю. Симфонічна музика стала дієвим чинником збагачення соціокультурного простору сучасного Китаю у його взаємопов’язаних складових – полях і практиках: соціальних, мистецьких, інформаційних, освітніх, інфраструктурних. Наукова новизна дисертації. У дисертації вперше: систематизовано відомості щодо специфіки соціокультурного простору сучасного Китаю в його проекції на музичне мистецтво; здійснено характеристику специфічних сфер діяльності оркестрів, спрямованих на проведення мистецьких заходів і насичення культурного ландшафту новими змістовними пластами (мистецькі, соціальні, освітні, інформаційні поля й практики соціокультурного простору); проаналізовано діяльність музичних видавництв Китаю як складової інформаційного поля соціокультурного простору та їх роль у розвитку музичної культури Китаю в цілому і симфонічної музики зокрема; введено до наукового обігу значний обсяг нової інформації щодо творчих колективів та окремих митців; показано роль об’єктів інфраструктури (концертних залів та центрів виконавських мистецтв) у планомірному насиченні соціокультурного простору; визначено жанрово-стильові особливості низки симфонічних творів сучасних китайських композиторів. У роботі набули подальшого розвитку: висвітлення смислоутворюючої функції конфуціанства в сфері музичного мистецтва; характеристика особливостей процесу засвоєння досвіду західної жанрової системи та виконавських практик у формуванні китайського симфонізму; розгляд принципу програмності в китайському музичному мистецтві у його зв’язках з особливостями китайської національної культури. У дисертації істотно доповнено та систематизовано: відомості про творчо-організаційні принципи, якими керуються у своїй діяльності мистецькі колективи Китаю; відомості щодо застосування китайських народних інструментів у симфонічній музиці; прояви впливу та приклади запозичень жанрів і форм західної симфонічної музики. Теоретичне значення дослідження. Фактичний матеріал і висновки дисертаційного дослідження можуть бути використані у наукових працях у галузі культурології (зокрема, з питань функціонування й розвитку культури Китаю). Практичне значення одержаних результатів. Результати дослідження можуть бути використані у навчальних курсах мистецьких закладів освіти, а також враховані при подальшому плануванні творчих проектів та інших форм роботи творчих колективів та окремих митців як у Китаї, так і інших країнах.