Традиційна пісенна культура пізнього формування в ареалі дніпровських порогів: специфіка жанрової системи

Abstract

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 025 – «Музичне мистецтво» з галузі знань 02 – «Культура і мистецтво». – Національна музична академія України імені П. І. Чайковського, Міністерство культури та інформаційної політики України. Київ, 2022. У дисертації вивчається сучасний стан традиційної (сільської) пісенної культури українського Степу в його окремому географічному сегменті. Для дослідження обрано землі на обох берегах Дніпра, що прилягають до зони порогів в нижній течії ріки (приблизно в межах сучасної Дніпропетровської області). Музичні традиції цієї території ще не були системно обстежені та описані, тому до сьогодні вона залишалася «білою плямою» на мапі етномузикознавчих досліджень України. Відсутність фахових наукових праць, які б характеризували місцеву пісенну культуру – брак не тільки аналітичних статей, але й первинних описів джерельних матеріалів (як і слабкий рівень власне джерел, придатних для етномузикологічного дослідження) – обумовила актуальність обраної теми. Формування джерельної бази методом власних польових обстежень було одним з ключових завдань дослідження терену, розгорнутого у 2015 році. Важливим маркером Степових земель, який вирізняє їх з поміж інших етнографічних зон історичної (за висловом історикині Наталі Яковенко) України (її політичних контурів до ХVII століття), є пізнє заселення постійними (осілими, не кочовими) мешканцями. Вони переміщувалися сюди протягом ХVII–ХХ століть з різних територій, українських та іноетнічних. Українські переселенці склали головний масив сільського населення. У сформованому поліетнічному оточенні їх пісенна культура виявилася достатньо міцною, аби втримати свої засадничі елементи – репертуар, жанри старшого походження, характерну музичну стилістику. Першими осілими поселенцями цих теренів стали козаки (вони заклали тут козацькі зимівники, паланки, слободи – є відомості про понад 40 населених пунктів, 3 що ведуть свою історію від тогочасних поселень). Специфіка життя і побуту козаків, історична роль козацького війська, визначні постаті та легенди про них знайшли втілення у специфічному шарі українських творів – козацьких піснях, що відзначалися високим стилем поезій і складними багатоголосними фактурними рішеннями. У 2017 році цей феномен української народновокальної культури був внесений до Списку об’єктів нематеріальної спадщини UNESKO , що потребують охорони. Окрім творів цього золотого фонду в сільській практиці ареалу Дніпровських порогів на початок ХХІ століття ще залишалися вартісні пісенні твори, що обслуговували ритуальні традиції українців – певні свята календарного циклу та оформлення шлюбної драми. Важливість їх дослідження посилюється невпинним згасанням традицій під впливом нових форм масової культури, особливо стрімким на теренах пізнішого заселення та у регіонах, що зазнали штучної руйнації з техногенних причин. Ці згубні тенденції стимулювали етномузикологів, зокрема, працівників та викладачів Дніпропетровської академії музики, до якнайшвидшого охоплення ближчих Степових територій експедиційними розвідками – вони проводилися протягом 2015– 2018 років, після чого припинилися через пандемію Covid. Трагічні події війни, розв’язаної в Україні росіянами 24 лютого 2022 року, масовані ракетні удари по південних районах області роблять зібраний на цей час фольклорний матеріал безцінним фондом наших культурних надбань. Метою дисертаційної роботи було всебічне вивчення українських музичноетнографічних традицій ареалу Дніпровських порогів з акцентом на пісенному репертуарі старшого походження: фіксація його сучасного стану та спроби мелотипологічної реконструкції вихідних форм і з’ясування місцевостей їх географічного походження. Для досягнення мети були виконані такі завдання: – проведене обстеження теренів навколо Дніпровських порогів методом польової роботи з фіксацією на аудіо- та відеоносіях (разом понад 300 годин звучання) народнопісенного матеріалу, який побутує в окресленій зоні або ж зберігся в пам’яті місцевих жителів; 4 – призбирані матеріали архівовано (зокрема, виконано понад 200 нотацій польових аудіозаписів), долучено нотографічні та фонографічні джерела, отримані від місцевих мешканців та з приватних архівів, тобто сформовано представницьку джерельну базу дослідження (понад 1500 пісенних творів та супутньої їм етнографічної інформації); – серед згромадженого новоздобутого матеріалу виявлено ключові жанрові шари пісень, які презентують культуру терену; – у межах жанрових шарів виокремлено менші групи та підгрупи, кожну з яких проаналізовано у функціональному, мелотипологічному, мелостильовому й ареальному аспектах; – обрядові мелодії зимового (близько 300 одиниць) та весільного (близько 450 одиниць) жанрів систематизовано відповідно до сучасних мелотипологічних підходів, які практикують дослідники Лабораторії етномузикології НМАУ, укладено мелоаналітичні таблиці, що відображають класифікацію місцевих пісенних типів та їх статистику; – типові обрядові мелодії регіонального репертуару зіставлено із відповідними зразками з суміжних етнографічних зон для з’ясування місцевостей їх первинного походження; – з’ясовано географічне поширення статистично вагомих обрядових мелоформ у межах ареалу Дніпровських порогів; – проведено мелостильовий аналіз шару позаобрядових (звичайних або ліричних) пісень (близько 750 одиниць), з-поміж них виділено групу напливових творів міграційного походження (привнесених з інших регіонів України, або ж запозичених з інших культурних середовищ); – зроблено попередні спостереження щодо відмінних субрегіональних ознак правобережної та лівобережно-слобідської частин обстеженої зони. Структура і зміст роботи. Дисертація складається з 4-х розділів, висновків та додатків. У додатках вміщені історичні, діалектні та етномузичні (мелотипологічні) карти; нотні й текстові транскрипції кращих пісенних зразків місцевої музичної традиції (додаток Б); світлини (історичні та сучасні, додаток В); 5 список публікацій та список конфренцій, де проходила апробація положень роботи (додаток Г). Додаток Б, як це прийнято в етномузикологічних дисертаціях, має не прикладне значення (ілюстрація положень роботи), а є самодостатнім джерелом інформації, оскільки у науковий обіг вводяться новоздобуті матеріали. У першому розділі дисертації подано відомості про етапи заселення терену від найдавніших часів до теперішніх днів; описана історія вивчення терену етнографами та етномузикологами; систематизовано нотографічні джерела; дається характеристика жанрового складу місцевого пісенного репертуару; окреслено методологічні підходи для аналізу творів. Наступні три розділи присвячені певним жанровим циклам та особливостям їх функціонування в регіоні. Другий розділ вивчає етнографію та мелотипологію зимового (різдвяноноворічного) циклу. Подано етнографічні відомості про хід обрядів, їх учасників та їхній специфічний репертуар. За допомогою статистичних даних та картографування виявлено типові мелоформи, поширені в терені з певною регулярністю, та одиничні зразки, поява яких має щоразу індивідуальну причину. До типових належать 4 групи наспівів: дитячі примітиви тридольної (хоріямб) і чотиридольної (диспондей) основи, 6-складові дівочі щедрівки-меланкування та щедрівки дорослого репертуару моделі V44;Р44, відзначені кантовими впливами (мають багатоголосний виклад відповідної фактури). Зроблено висновок про переважання в ареалі Дніпровських порогів щедрівок дорослого і дитячого репертуару, та дівочого меланкування, ареалом походження яких є Середня Наддніпрянщина та Лівобережна Україна. У третьому розділі дається характеристика місцевих форм весільного обряду, наразі пасивно збереженого в пам’яті місцевих мешканців 1930–1940-х років народження. Класифіковано та описано виявлені в терені типи наспівів, які представлені чотирма мелоформами «середньодніпровського набору» (це тирадні і строфічні композиції на основі 6-дольної ритмомоделі та віршової схеми V5+3) і мелотипом з рефреном Рано-рано. 6 Репертуар знаходиться переважно в дуже зруйнованому стані, що не завжди дозволяє робити повноцінні висновки про його ладові характеристики. Особливо це стосується розгорнутих строфічних форм так званої «весільної лірики», яка фіксується вже в рідкісних одиничних зразках в редукованому вигляді (одноголосне виконання замість багатоголосного (трапляються гуртові унісони з незначними розгалуженнями голосів), помилкове відтворення типових мелодій тощо). Натомість твори тирадної композиції ще відтворюються у достатньо упізнаваному вигляді, особливо тирада 6-дольної моделі, знана в ареалі Дніпровських порогів майже повсюдно. Феномен цієї типово української весільної мелоформи формують такі ознаки: найбільша статистична вага, найбільша кількість обрядових ситуацій і поетичних текстів, пов’язаних з нею, та найбільша стійкість при перенесенні традиції у нові регіони. Окремі зразки тирад мають стильові ознаки, які свідчать про їх походження з традицій Нижнього Подесення. Пісням, не пов’язаним із обрядами, які прийнято називати «ліричними» – або, за визначенням С. Людкевича, звичайними – присвячено заключний розділ дослідження. Тут дається огляд філологічних та етномузикознавчих підходів до аналізу цього наймасштабнішого в українській традиції пісенного шару, систематизовано місцевий репертуар – відповідно, спочатку за сюжетнофункціональним принципом (історичні, козацькі, солдатські, рекрутські, родинні, про кохання, жартівливі пісні), а потім – за музично-стильовими ознаками (1 – пісні старовинного класичного устрою (розтягнуті, протяжні багатоголосні твори зі складорозспівами, вивідної фактури), 2 – пісні новішої мелодики, популяризовані через хори, самодіяльні ансамблі, 3 – твори найновішого походження з впливами романсів, силаботонічним віршуванням тощо, 4 – пісні моторного типу (4-дольні з акцентною ритмікою)). Здобуті результати представлені у висновках. Визначено палітру жанрів, які презентують сучасний стан збереження традиції на території Дніпровських порогів та охарактеризовані процеси їх сучасної руйнації, що, своєю чергою, спричинюють проблеми їх мелоаналітичного опрацювання. Установлено, що на функціонування та збереженість традиційної пісенної культури 7 зони дніпровських порогів протягом тривалого часу вплинуло багато чинників – пізнє заселення території осілими людьми, часті хвилі міграції з різних теренів України та інших етнічних територій, несприятлива для народної культури політика радянської влади, швидке відмирання традиції та вихід її з ужитку сучасних мешканців села, пізній початок дослідження та фіксації традиційної культури. Помічено певну специфіку традиційного репертуару на правому та лівому берегах Дніпра. Все ж згромаджені матеріали дозволяють аргументовано захищати кілька положень. 1. Зроблено висновок, що з потужної в українців календарної пісенної культури на південних українських територіях (як в ареалі Дніпровських порогів, так і на інших територіях Степової зони, Слобідщини) функціонує виключно зимовий новорічний цикл. Причини цієї редукції повного землеробського циклу обрядів наразі невідомі, оскільки ще не проговорені в науковій літературі як спеціальна проблема. Мелотипологія свідчить про Середньонаддніпрянське походження місцевого зимового репертуару. Його поширеність у терені має характер продовження відповідних наддніпрянсько-лівобережних ареалів. 2. Приблизно до 1960—1970-х років у практиці місцевих селян утримувався в активній фазі весільний цикл обрядів та пісень. Мелотипологія вказує на тісні зв’язки ареалу Дніпровських порогів з традиціями Середньої Наддніпрянщини та Лівобережжя, а також вкраплення репертуару з Нижнього Подесення. 3. На відміну від обрядових циклів, активна фаза побутування яких лишилася в минулому, ліричні пісні представлені досить широко. Та вони також деформуються, особливо у виконанні колективів сценічного спрямування (що виступають під орудою керівників з музичною освітою, отриманою в училищах / інститутах культури): жанри «високого стилю» (козацькі, чумацькі, класична любовна та родинна лірика та ін.) відходять, втрачаючи свою актуальність або ж відтворюються у фактурно спрощених формах, іноді – замінюються новотворами «пафосного» звучання, натомість у репертуар уводяться новітніші – зокрема, аранжування авторських пісень (в останні роки – також патріотичні пісні, створені на тему антитерористичної операції (АТО) на Донбасі, розгорнутої після військового нападу росіян у 2014 році), жорстокі романси 8 «зниженої стилістики». З відходом старіших пісенних зразків втрачається і типова для цієї місцевості стилістика «протяжного» співу. Перспективи подальшого вивчення етномузичної культури краю вбачаються у поглибленні джерельної бази та аналітичного опрацювання пісенних матеріалів у контексті етногенетичних та міждисциплінарних студій. Наукова новизна роботи полягає у тому, що - досі маловивчена народнопісенна культура зони Дніпровських порогів тепер систематично зафіксована на аудіо- та відеоносіях (близько 300 годин записів) і переведена в численні нотні транскрипції (понад 200 рукописних нотацій); - поглиблено знання про етнографічні особливості сучасної сільської культури регіону (описи локальних обрядів зафіксовано в польових умовах на аудіота відеозаписах та у текстових транскрипціях); - проведено послідовну класифікацію зафіксованих регіональних пісенних зразків за їх жанровою приналежністю і мелотипологічними ознаками (укладено реєстри мелотипів); - виявлено окремі територіальні особливості традиційної пісенної культури досліджуваної місцевості; - за допомогою новоздобутих даних заповнено прогалини на жанрових етномузикологічних мапах, які стосуються зони Дніпровських порогів (карти зимових та весільних мелотипів); - окреслено субрегіональні поділи ареалу навколо Дніпровських порогів на правобережну та лівобережно-слобідську частини. Результати дисертаційного дослідження мають теоретичне і практичне значення. Викладені матеріали заповнять дослідницькі «прогалини» на етномузичних мапах, можуть слугувати орієнтиром для дослідження суміжних теренів, відкривають можливості для подальшого різновекторного вивчення зони дніпровських порогів.