Обробки народних пісень у творчості українських композиторів XX століття: стильовий та виконавський аспекти

Abstract

Актуальність теми дослідження. Обробки народних пісень – яскрава сторінка у творчій спадщині українських композиторів. Різноманітні за жанрово-стильовими, тембровими та образними характеристиками, аранжування народних пісень перетворилися у вокальні, інструментальні або хорові мініатюри. Цілісні за драматургічним, ладо-гармонічним та фактурним розвитком і тембровою оркестровкою, обробки закріпилися в українському музичному мистецтві не тільки як навчальний матеріал, але й як показник зрілості майстра. До цього жанру зверталось чимало композиторів. У зв’язку з поширенням етнографічних розвідок, появою численних збірок на основі записаних в експедиціях матеріалів, відкриттям аматорських та професійних хорових колективів, починаючи з другої половини XIX ст. інтерес до народної пісні значно виріс як у народному, так і професійному середовищі. Одним з перших до жанру обробки народної пісні звернувся М. Лисенко. Вже у нього знаходимо як сольні екземпляри із фортепіанним супроводом, так і хорові. Повагу М. Лисенка до народно-пісенного матеріалу та збереження традиції народного багатоголосся перейняли композитори XX століття. Серед них В. Барвінський, А. Вахнянин, Г. Гаврилець, М. Гайворонський, П. Демуцький, Л. Дичко, П. Козицький, Ф. Колесса, В. Косенко, О. Кошиць, М. Леонтович, М. Лисенко, С. Людкевич, Б. Лятошинський, О. Нижанківський, Л. Ревуцький, М. Скорик, Є. Станкович, Я. Степовий, К. Стеценко та багато інших. Особливої уваги потребують хорові зразки обробок народних пісень, адже саме вони відбивають не тільки авторський стиль композитора, але й ілюструють їх національну приналежність та особливості народної музичної творчості. Спостереження за стильовими особливостями обробок у роботі зосереджені на проявах авторського стилю у контексті народної традиції. У роботі увагу буде зосереджено на першій половині XX століття, зокрема на творчості О. Кошиця та Б. Лятошинського, хорові обробки яких становитимуть аналітичний матеріал дослідження. На прикладі хорової творчості названих композиторів розглянуті ці два елементи: окреслено загальний обсяг хорової творчості, вміст обробок народних пісень – сольних та хорових, основні вектори розвитку жанру, проаналізовано деякі з обробок.

Сучасні хорові колективи дуже часто звертаються до хорової творчості О. Кошиця та Б. Лятошинського, зокрема нерідко можна почути й хорові обробки. Нерідко за фактурною чи ладо-гармонічною прозорістю ховається безліч нюансів, які має врахувати диригент. Актуальність теми дослідження полягає у таких аспектах: 1. Жанр обробки народної пісні має тривалу історію, яка охоплює не одне століття та безліч імен. Її хоровий різновид посів особливе місце у творчості композиторів та виконавських колективах. Народна пісня у руках майстрів перетворилася на повноцінну хорову мініатюру, набула різноманітних властивостей, у тому числі сценічної дії та міцно закріпилась у хорових колективах не тільки України, а й закордоння. Проте особливості цього феномену, його історія розвитку, видатні імена та цілісне сприйняття всієї картини досі не мають повноцінного огляду та потребують всебічного аналізу. 2. Огляд творчого універсалізму О. Кошиця та Б. Лятошинського розширює панораму сприйняття їх особистостей, доповнює наявні аналітичні розвідки та допомагає диригентам та виконавцям у формуванні інтерпретаційної версії твору. 3. Хорова творчість обох композиторів ґрунтується на національних засадах жанрово-стильових, інтонаційних, ладо-гармонічних параметрів. Проаналізовані та згадані твори О. Кошиця та Б. Лятошинського ілюструють не тільки їх творчий потенціал, а й укоріненість у національній традиції та глибоке прагнення її розуміння, збереження та втілення у більш сучасних музичних умовах. Такий аспект був представлений у деяких дослідженнях та потребує подальшого вивчення. 4. У хорових обробках народних пісень обидва композитори наслідують традиції, закладені М. Лисенком. Це стосується насамперед питання збереження традиції народного багатоголосся. Проте оновлення музичної мови, яке втілили О. Кошиць та Б. Лятошинський на композиційному, тематичному, фактурному, ладо-гармонічному рівнях також потребує музикознавчого аналізу та диригентського хисту. 5. Виконавський аспект хорових обробок народних пісень О. Кошиця та Б. Лятошинського ніколи не досліджувався, тож його залучення сприятиме глибшому розумінню та інтерпретаційним можливостям хорових творів. Мета дослідження – зробити цілісний огляд жанру обробки народної пісні у творчості українських композиторів I половини XX століття, виявити стильові та виконавські особливості у хорових обробках О. Кошиця та Б. Лятошинського. Об’єктом дослідження є жанр обробки народної пісні. Предмет дослідження – хорові обробки народних пісень О. Кошиця та Б. Лятошинського в аспекті стильових та виконавських особливостей. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше — зроблено огляд історії розвитку жанру обробки української народної пісні;

— особливу увагу приділено історії хорового різновиду обробки народної пісні, на противагу популярних музикознавчих звернень до обробок народної пісні для голосу і фортепіано; — систематизовано музикознавчі праці з питань жанру хорової обробки української народної пісні; — проаналізовано вплив диригентської діяльності композиторів на формування жанру хорової обробки народної пісні; — розглянуто місце хорової обробки народної пісні у контексті хорової творчості О. Кошиця та Б. Лятошинського; — розглянуто життєтворчість названих композиторів на предмет творчого універсалізму. Виявлено основні сфери їх діяльності та проаналізовано вплив на сучасне українське музичне мистецтво; — більшість обробок обох композиторів проаналізовано вперше. — на основі аналізу хорових обробок О. Кошиця та Б. Лятошинського окреслено виконавську специфіку роботи як диригента, так і хористів. На б у л и п о д а л ь шо г о р о з в и т к у теоретичні засади формування універсалізму творчої особистості (за О. Комендою), теоретичні засади вивчення життєтворчості О. Кошиця та Б. Лятошинського, визначення місця хорової спадщини композиторів, зокрема обробок народних пісень, формування цілісної картини щодо роботи композиторів у жанрі обробки народної пісні для хору, виявлення її жанрово-стильових особливостей та виконавських задач. Наукове обґрунтування містить вступ, три розділи, висновки. У першому розділі розглянуто історію розвитку обробки народної пісні. Потужна потреба країни у популяризації власного культурного надбання як всередині України, так і на світовій арені сприяла феноменальному поширенню української народної пісні по всьому світу: «Українське Міністерство культури й мистецтв сфокусувало свою діяльність у молодій державі на хоровому співі як засобі політичної пропаганди. Cвіту, який був навмисне негативно інформований деспотичною росією щодо України, варто переконатись у самобутності культури українського народу. Культурна зрілість має стати для світу легітимізацією також і політичної незалежності цієї країни» – зазначено у віденському виданні Musica Divina 7 серпня 1919 року [132]. Передумовами активізації жанру стало «розростання» зібраного етнографічного матеріалу, який дослідники формували у збірки. Композитори наступних поколінь регулярно звертались до збірок А. Вахнянина, А. Єдлічки, А. Коціпінського, М. Лисенка та інших етнографів, як до народно-пісенного сховища. Важливим етапом стало поширення народних пісень, зокрема і сформованих збірок серед аматорських та професійних хорових колективів. З другої половини XIX століття обробка народної пісні увійшла до постійної композиторської практики. У творчості М. Лисенка сформувався інваріант хорової обробки, де поєднувалось прагнення збереження та пропагування народного

багатоголосся і водночас відбувався активний розвиток виконавської драматургії. Розвиток народної пісні у творчості композиторів відбувався за кількома параметрами: активною практикою етнографічної діяльності, композиційними нюансами, за жанровою типологією, способами психологізації сюжету, варіюванням виконавського складу, вагою інструментального супроводу, мелодичним розвитком, ладо-гармонічними та фактурними засобами. Важливим внеском у розвиток народної пісні став прояв симфонічного мислення, яке проявилось у деталізації і водночас цілісності розвитку образу, динаміці розгортання матеріалу. У другому розділі розглядається постать О. Кошиця у сучасному українському музичному мистецтві у двох параметрах: музикознавчому та виконавському. Як відомо, унікальність особистості О. Кошиця полягає у численності його творчих інтересів: хоровий диригент, композитор, фольклорист, етнограф, педагог, музичний критик та есеїст, мемуарист та музично-громадський діяч, театральний капельмейстер. Безперечна диригентська репутація, викладацький талант, щире захоплення етнографічною діяльністю та шанобливе ставлення до народної пісні та її аранжування, прославляють імʼя О. Кошиця і досі. Розвиток «кошицезнавства» триває досі. Праці О. Пеленського (адміністратора капели О. Кошиця), З. Лиська, М. Антоновича, М. Головащенка, Н. Калуцької та Л. Пархоменко, Т. Пересунько та А. Смірнова – вагома частка у вивченні життєтворчості О. Кошиця. Численні статті присвячені не тільки феномену митця, а й його творчому доробку. Протягом останніх років значну увагу творчості О. Кошиця приділили і виконавці. З останніх виконавських подій варто зазначити виконання Першої Літургії О. Кошиця у 2025 р. у рамках духовно-мистецького циклу з пʼяти літургій «100 років української літургії». А згодом завдяки ініціативі Всеукраїнського хорового товариства імені Миколи Леонтовича до відзначення 150-річчя від дня народження О. Кошиця відбулось виконання всіх літургій композитора. Дві непересічні події – реконструкції двох концертів О. Кошиця представила Академічна хорова капела Українського Радіо під орудою Юлії Ткач: «Українські колядки» (1915 р.) та «Гай, Рожество» (Карнегі Гол 1922 р.). У доробку О. Кошиця знаходимо більше півтори тисячі обробок народних пісень серед яких цикли колядок і щедрівок, ліричні, жартівливі, канти, чимало обрядових пісень. Збереження лисенківських засад обробок народних пісень, увага до динамічних нюансів та деталізація фразування, поліфонізація фактури та стретні проведення тем, ладо-гармонічний розвиток аж до імпресіоністичних акордових сполучень, конрапунктичне поєднання декількох пісень в один твір, використання невичерпних багатств тембрової оркестровки – ключові особливості обробок народних пісень О. Кошиця. Третій розділ дослідження присвячено хоровим обробкам народних пісень Б. Лятошинського та виконавським особливостям обробок О. Кошиця

та Б. Лятошинського. Кульмінацією звернення до жанру обробки стали саме хорові екземпляри, а не для голосу та фортепіано (для хору без супроводу – 1942 р., натомість для голосу – 2 обробки 1934 р., 10 – 1937 р., 15 – 1941 р., 5 – 1941 р.). Це спостереження підкреслює еволюцію мислення Б. Лятошинського та розвиток власної моделі симфонізму, яка в обробках проявилась у рисах поемності, розробковості у різних розділах форми, оновлення тематичного матеріалу, формоутворюючою роллю поліфонії. Обробки народних пісень для хору вирізняються з-поміж інших творів Б. Лятошинського стриманістю у виборі музичних засобів та жанрово-стильовою однорідністю, у чому наслідує традиції, закладені М. Лисенком, задля збереження автентичності виконання Свідома відмова від нагромадження музичної тканини компенсується особливим способом «розростання» музичного матеріалу – поступовим накопиченням фактурних, ладо-гармонічних, тембрових сил. Композитор уникає частих тональних зсувів та надмірної поліфонізації фактури (що нерідко зустрічаємо в обробках П. Козицького), натомість головним каталізатором розвитку більшості хорових обробок Б. Лятошинського є симфонічне мислення. У дослідженні виконавського аспекту акцентовано, що уваги потребує вивчення як специфіки композиторського мислення та драматургічних особливостей задля формування цілісності звучання, так і більш дрібних виконавських задач. Це робота з поетичним текстом, інтонацією, темповими коливаннями, динамікою, яка нерідко складає один з найважливіших важелів розгортання твору та ін. Окрім того, важливо не втрачати пильнування за голосоведенням, конрапунктичними голосами тощо. В результаті аналізу зроблено висновки, що хорові обробки народних пісень складають особливий пласт української композиторської творчості. Синтез збереження народної традиції та прояв авторського стилю – найістотніша риса хорових обробок у творчості О. Кошиця та Б. Лятошинського. Практичне значення роботи. Матеріали наукового обґрунтування можуть бути використані у навчальних курсах з історії української музики, хорової літератури, аналізу музичних творів, у подальших дослідженнях із тематики роботи, а також у практичній роботі музикантів-виконавців — інтерпретаторів творів О. Кошиця та Б. Лятошинського.