Abstract:
Дисертацію присвячено вивченню скрипкової творчості Жана-Марі Леклера (1697–1764) у контексті розвитку французької інструментальної музики першої половини XVIII століття. У центрі уваги знаходяться стильові, жанрові та композиційні особливості скрипкових сонат і концертів композитора, а також взаємодія французьких та італійських музичних традицій, відображена у його творчій спадщині. Сучасне музикознавство демонструє інтерес до вивчення європейської барокової музики та національних музичних традицій, особливо в контексті історично поінформованого виконавства та переосмислення інструментальної культури XVIII століття. Попри те, що Жан-Марі Леклер посідає визначне місце в історії французької музики як скрипаль-віртуоз, композитор і засновник французької скрипкової школи, його творча спадщина залишається недостатньо дослідженою в українському музикознавстві. Зростання популярності барокової музики в сучасній концертній практиці разом із розвитком історично поінформованого виконавства обумовлює інтерес до творчості композиторів, які заклали основи європейської інструментальної культури. У цьому контексті музика Ж.-М. Леклера становить особливу цінність як об’єкт дослідження, оскільки втілює синтез національних стильових традицій, характерний для французької музичної культури доби Просвітництва. Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше в українському музикознавстві скрипкову творчість Жана-Марі Леклера розглянуто як цілісний художній феномен французької музичної культури XVIII століття. Уточнено особливості розвитку французької інструментальної музики першої половини XVIII століття крізь призму взаємодії французької та італійської виконавських і композиторських традицій. Конкретизовано роль соціокультурних та біографічних чинників у формуванні творчої індивідуальності композитора. Визначено принципи формування індивідуального стилю Ж.-М. Леклера як результату синтезу французької та італійської музичних традицій. Особливу увагу приділено жанрово-стильовим особливостям скрипкових сонат і концертів композитора, зокрема взаємодії національних стильових елементів на рівні жанрової моделі, тематичної організації, формотворення, фактури та скрипкової техніки. У роботі також виявлено співіснування барокових, галантних і ранньокласичних тенденцій у творчості композитора та висвітлено їх значення для еволюції інструментальних жанрів XVIII століття.
