Abstract:
Проаналізовано особливості фіналу опери Ернста Кшенека «Der Diktator» та визначено його значення як головного смислового центру вистави. У процесі роботи було досліджено специфіку творчості композитора, драматургічну структуру опери, систему персонажів, музично-драматургічні засоби виразності та сучасні режисерські підходи до інтерпретації фінальної сцени. У ході дослідження було з’ясовано, що опера «Der Diktator» є одним із найхарактерніших прикладів zeitoper, у якому поєднуються риси камерної психологічної драми та соціально-політичного висловлювання. Основою драматургічної структури твору є внутрішній конфлікт персонажів, пов’язаний із проблемою влади, психологічної залежності та моральної відповідальності. Встановлено, що музика у творі виконує не лише емоційну, але й структуроутворюючу функцію. Наскрізний розвиток, експресивна гармонічна мова, контрастність музичного матеріалу та психологічно насичена оркестрова фактура формують єдиний художній простір опери. Саме музична драматургія забезпечує поступове наростання внутрішньої напруги та підводить сценічну дію до фінальної кульмінації. У процесі аналізу фіналу було досліджено, що завершальна сцена є центральним елементом драматургічної структури твору. Саме у фіналі концентруються головні смислові, психологічні та музичні лінії опери. На відміну від традиційної оперної драматургії, фінал «Der Diktator» не виконує функцію остаточного морального вирішення конфлікту, а зберігає відкритість трактування та психологічну неоднозначність. У сучасній музичній режисурі фінальна сцена може трактуватися як простір внутрішньої катастрофи, у якому остаточно проявляється руйнівний вплив влади на особистість. Саме тому режисерське прочитання фіналу значною мірою визначає загальне ідейне спрямування вистави.
