Музика для домри з оркестром: композиторська творчість та виконавська інтерпретація

Abstract

Мета дисертаційного дослідження — простежити історію розвитку української музики для домри з оркестром і виявити її жанрові, змістові та інструментально-віртуозні властивості. Наукова новизна дисертації полягає в тому, що в українському музикознавстві вперше: розглянуто українську музику для домри з оркестром як цілісну систему із властивими їй етапами еволюційного розвитку та ієрархічним взаємозв’язком жанрових, змістових та інструментально-віртуозних параметрів; введено до наукового обігу аналітику Концерту № 3 для домри з оркестром В. Івка, «Юнацького» концерту для домри та фортепіано «На вулиці скрипка грає» М. Балеми, Концерту для домри з оркестром ре мінор С. Грицаєнко, Концерту для домри та камерного оркестру Л. Колодуба, раніше не представлену в українському музикознавстві; обґрунтовано авторську періодизацію українського домрового концерту, що відрізняється від вже існуючих, та виявлено характерні для кожного періоду тенденції; досліджено окрему групу «юнацьких» концертів для домри та визначено їх диференціальні ознаки. У роботі дістали подальшого розвитку: аналітичні дослідження низки концертно-домрових творів, зокрема Концертино для домри з симфонічним оркестром В. Іванова та Концертино Quasi buffo для домри (кобзи) з фортепіано А. Гайденка; ідеї щодо програмності як способу організації образного простору музики в проєкції на домрові концерти; вивчення діалогічних процесів та проявів ігрового начала у концертному жанрі на прикладі творів для домри з оркестром; спостереження стосовно виконавсько-інтерпретаційних аспектів українських домрових концертів, що спираються на власний виконавський досвід автора роботи. Також в дисертації уточнено біографічні відомості про авторів домрових концертів (Л. Шишеніна, М. Балеми, О. Семенова, О. Ботвінова, В. Сапєлкіна, К. Мяскова, Л. Колодуба) та їх взаємозв’язок з домровим мистецтвом. Змістову складову концертів розглянуто на прикладі програмних концертів, а також в опорі на концепцію музичного наративу (Б. Алмен, Е. Тарасті). Дослідження продемонструвало, що в жанрі концерту ідея програмності постає як спосіб організації образного простору музики, незалежно від наявності конкретної «програми». Багатовекторне дослідження музики для домри з оркестром дозволило виявити її жанрову специфіку та різноманіття індивідуальних композиторських рішень і тим самим засвідчити утвердження самостійної домрової гілки українського інструментального концерту. Саме в цьому жанрі домра розкривається як повноцінний сольний інструмент, водночас здатний до різнобічної взаємодії з оркестром. Це відкриває широкий потенціал для подальших тембрових і фактурних пошуків, зокрема мультиінструментальних поєднань у сучасних формах.