Український оперний театр доби незалежності: академічний та експериментальний виміри

Abstract

Мета дослідження — здійснити всебічний мистецтвознавчий аналіз українського оперного театру доби незалежності в його академічному та експериментальному вимірах, виявивши характерні особливості, основні тенденції та новаційні художні практики. Одержано такі нові наукові результати: вперше здійснено цілісне осмислення розвитку українського оперного театру (1991–2025), розкрито взаємозв’язок між академічною (традиційною) складовою та експериментальними тенденціями в оперному жанрі, визначено характерні особливості і етапні звершення у цьому процесі; уточнено та доповнено трактування явища оперної сценічності як категорії сучасного оперознавства, яка розглядається, з одного боку, у широко му значенні — як система виражальних засобів сценічної реалізації опери, що ґрунтується на взаємозумовленості композиторських, режисерських, сценографічних, музично-виконавських, пластичних та ін. компонентів, а з іншого — як іманентна перформативна якість оперного твору, що віддзеркалює його потенційну відповідність умовностям сценічної дії та театральним законам та водночас впливає на формування комунікативної взаємодії «задум — реципієнт»; проаналізовано та систематизовано уявлення про творчу та організаційну діяльність оперних студій при українських закладах вищої музичної освіти, з’ясовано їхню роль як молодіжних осередків оперної творчості, висвітлено внесок студій у збереження академічної оперної спадщини та інтеграцію освітньої складової з функцією експериментального театрального простору; доповнено уявлення про новаційну творчу діяльність незалежних оперних платформ (зокрема, «Nova Opera») як новаторського явища українського музичного театру, виявлено його художньо-естетичні принципи, експериментальні підходи та значення для оновлення української і світової оперної сцени; доведено, що український оперний театр на початку ХХІ століття вступив у фазу інтенсивного творчого експериментування, зумовленого глибинними культурними та технологічними трансформаціями, коли співіснування класичних оперних інституцій і незалежних проєктів сприяє розширенню жанрових меж опери, залученню нової аудиторії та підвищенню конкурентоспроможності національного оперного мистецтва на світовій сцені. У дослідженні набуло подальшого розвитку осмислення ролі художньо го експерименту як каталізатора оновлення оперної традиції: проаналізовано, яким чином новаційні творчі підходи (зокрема, нові музично-драматургічні форми, міждисциплінарні проєкти, міжнародна співпраця тощо) сприяють ревіталізації класичного оперного жанру в Україні, а також виокремлено особливості формування сучасної оперної екосистеми, в якій академічна традиція та експериментальні практики взаємодоповнюють і збагачують одна одну.