Явище концертності в літургійній творчості українських композиторів (ХVІІ – ХХІ століття)

Abstract

Розглянуто явище концертності в літургійній творчості українських композиторів різних епох. Досліджено багатозначне застосування терміну «концертність» стосовно літургійної музики, виокремлено трансформації музики до Літургій на жанрово-стильовому рівнях — від вияву концертності у власне обрядовій формі Літургії до сучасних індивідуально-стильових прочитань жанру. Показано, що у ХVІІ – першій половині ХVІІІ століття в партесній творчості відбуваються процеси, які свідчать про наростання ознак концертності в партесних Службах Божих, що у другій половині ХVІІ століття знайде досконалий вияв в утворенні нового жанру — партесного концерту. У літургійних творах М. Березовського, Д. Бортнянського, А. Веделя, С. Дегтярьова виявлено нові тенденції, які наближають їх до концертної творчості, що пов’язано як із композиційними змінами, так і з використанням широкого спектру виражальних засобів, які, зокрема, походили з тогочасної світської музичної культури. Виокремлено літургійну творчість українських композиторів ХХ — початку ХХІ століття як духовну музику, не призначену для використання під час богослужіння. У творах Л. Дичко, М. Скорика, Є. Станковича та інших композиторів підкреслено риси концертності. Узагальнено спектр використання поняття концертності стосовно літургійної творчості українських композиторів, зокрема, йдеться про наявність у творах фактурної перемінності (акордова — поліфонічна фактура) та концертування за аналогією з інструментальним концертом — чергування tutti та solo (зазвичай soli). Зазначено, що створений у другій половині ХVІІІ століття скорочений варіант Літургії, який іноді називають концертним, звісно, не призначався для концертного виконання, однак скорочення літургійного циклу і формування повноцінного музичного жанру з власною драматургією уможливлює його виконання в концертних умовах. Виявлено залучення музично-виражальних засобів упродовж століть, спрямованих на поглиблення музичної концепційності та посилення естетичного впливу. З’ясовано, що у ХХ столітті виникла концертна літургія як жанр, що функціонує виключно або майже виключно у позахрамовому середовищі, а також створено хорові духовні концерти та окремі літургійні піснеспіви, призначені для концертного виконання. Проакцентовано практичні особливості виконання літургійних творів в умовах богослужіння та концертного залу.

This study examines the phenomenon of concertness in the liturgical compositions of Ukrainian composers across various historical periods. The multifaceted use of the term “concertness” in relation to liturgical music is analyzed, highlighting transformations at the genre and stylistic levels—from manifestations of concertness within the traditional liturgical rite to modern individual stylistic interpretations of the genre. It is shown that in the 17th to early 18th centuries, part song (partes) compositions exhibit processes indicating the growing presence of concert-like features in partes Divine Services, which culminated in the late 17th century with the emergence of a new genre—the partes concert. The liturgical works of composers such as Mykola Berezovsky, Dmytro Bortnyansky, Artem Vedel, and Semen Degtyaryov reveal new tendencies aligning them with concert creativity, linked both to compositional changes and to the use of a wide range of expressive means, some borrowed from contemporary secular music culture.The liturgical works of Ukrainian composers from the 20th to early 21st centuries are identified as spiritual music not intended for use in worship services. In the compositions of Lessia Dychko, Myroslav Skoryk, Yevgen Stankovych, and others, traits of concertness are emphasized. The study generalizes the scope of the term concertness in relation to Ukrainian liturgical creativity, particularly noting the presence of textural variability (chordal — polyphonic textures) and concert-like interplay akin to instrumental concertos—alternation of tutti and solo (often soli).It is noted that the shortened version of the Liturgy created in the second half of the 18th century, sometimes called “concert” Liturgy, was not originally intended for concert performance; however, the reduction of the liturgical cycle and the formation of a fully-fledged musical genre with its own dramaturgy made such performance possible in concert settings. Over the centuries, expressive musical means have been employed to deepen conceptual coherence and enhance aesthetic impact.The 20th century saw the emergence of the concert liturgy as a genre functioning primarily or exclusively outside the church setting, alongside choral spiritual concerts and individual liturgical chants designed for concert performance. The practical aspects of performing liturgical works both in worship contexts and concert halls are also highlighted.