Твори для флейти, фагота і фортепіано Юрія Іщенка, Геннадія Ляшенка: національно-стильові виміри

Abstract

Пропонований творчий мистецький проєкт за проблематикою та змістом присвячений ансамблевій музиці за участю фагота на прикладі камерно-інструментальної творчості українських композиторів Юрія Іщенка та Геннадія Ляшенка. В роботі підкреслено, що поєднання флейти, фагота та фортепіано в інструментальне тріо є прикладом специфічного камерного ансамблю, який доволі рідко зустрічався в історії музики. Саме тому показовим явищем для української музичної культури стало звернення Ю. Іщенка та Г. Ляшенка до рідкісного ансамблевого складу тріо (флейта, фагот, фортепіано) на засадах різнотембрового єднання голосів й індивідуалізації драматургічних й фактурних композиційних рішень. В роботі обстоюється позиція, що ансамблеві тріо за участю фагота: «Екзерсиси» для флейти, фагота і фортепіано Г. Ляшенка і «Римовані рядки. Дев’ять п’єс для фортепіано, флейти та фагота» Ю. Іщенка втілюють оригінальні, національно-стильові риси композиторської творчості. Національно-стильовий контекст ансамблевих тріо за участю фагота Ю. Іщенка та Г. Ляшенка, виражений у всебічному розкритті можливостей інструментального звуковідтворення, в тому числі засобами використання граничних можливостей інструменту, передусім регістрових, тембральних, динамічних, темпових. Нововведення присутні у прийомах і техніках звуковидобування, зокрема, у виборі мовно-артикуляційних прийомів,

розширенні колористики, а також в ускладненні ритмічної організації тексту, у ладо-тональній забарвленості творів, у фактурній організації тощо. В роботі підкреслено, що ансамблеві тріо за участю фагота «Екзерсиси» для флейти, фагота і фортепіано Г. Ляшенка і «Римовані рядки. Дев’ять п’єс для фортепіано, флейти та фагота» Ю. Іщенка представляють національно-культурну модель авторства, знчення якої окреслюється в роботі в контексті формування і розвитку авторської стильової ідентичності, художнього прояву ментальних рис, в контексті розкриття і наслідування національної логіки музичного мислення й втілення зрілих інструментальних концепцій в українській музичній культурі. Національно-культурна модель авторства Г. Ляшенка, Ю. Іщенка позначена тенденціями: індивідуалізації композиторського письма, національно-стильового домінування інтонаційного мислення, а також осмислення західноєвропейських впливів як оригінальних творчих імпульсів, що знайшло свій вияв у застосуванні прийомів звукоутворення та технік, таких, як: сонорика, алеаторика і поліфонічні форми. Окреслена проблематика дозволила сформулювати мету дослідження в значенні розкриття феномену українського камерно-інструментального ансамблю у складі флейти, фагота і фортепіано як сформованого типу національної авторської моделі жанру, дослідження тембрової та фактурної специфіки композиторської мови у камерно-інструментальних тріо, виокремлення ролі фагота як учасника ансамблевої гри. Наукова новизна полягає у дослідженні камерно-інструментальних тріо за участю фагота Ю. Іщенка, Г. Ляшенка з позицій виокремлення національно-стильових характеристик авторських моделей композиторського письма. Наукова новизна полягає також у розгляді та відкритті специфіки формування образно-художнього змісту ансамблевих творів за допомогою неординарного поєднання тембрів інструментів й

утвердження ролі фагота як характерного тембрового партнера у складі тріо з флейтою і фортепіано в контексті співвідношення традиційних та інноваційних рис фактурно-рольового та функційного балансу ансамблевих партій. Ідея проекту зумовлена особистою зацікавленістю автора в розкритті художньо-мистецького змісту ансамблевих тріо Ю. Іщенка та Г. Ляшенка у виконавській концертній практиці.. Авторська виконавська інтерпретація з одного боку, базується на особистому виконавському досвіді автора, а з іншого – враховує усталені універсалії музичної творчості. Зокрема, дослідження охоплює такі аспекти, як композиторське мислення, музичний стиль, технологія виконання та психологічні особливості роботи виконавця з музичним матеріалом тріо. Ці твори цікаві сучасним виконавцям тим, що відображають тенденції жанрово-стильового синтезу як на тематичному рівні, так і на рівні розвитку форми в умовах творення європейського інструментального репертуару. Так, тріо «Екзерсиси» для флейти, фагота і фортепіано Г. Ляшенка є оригінальною жанровою формою в камерному ансамблевому репертуарі. Ця жанрова форма споріднена з канонами концертування, її смислове підґрунтя можна визначити метафорично, через поняття «почуттєвість», «образність», «гротескність». Тріо «Римовані рядки»: Дев’ять п’єс для фортепіано, флейти та фагота Ю. Іщенка є показовим щодо втілення синтезу традиційних музичних форм у новому авторському прочитанні (з позицій мінімалізму), а також застосування композиторських технік кінця ХХ ст. (атональність, політональність, стильові міксти, лейтінтервали, тембрально-сонористична музична мова тощо). Це є свідченням музичної самоідентифікації автора, вираженням індивідуального стилю у розширенні меж інструментальних можливостей, коли тембр інструмента виводиться на авансцену і йому відводиться більш значуща роль в драматургії музичної форми, така, що здатна передати образний та художній зміст композиції.

У Висновках зазначено, що камерно-ансамблеві твори за участю фагота у творах українських композиторів (на прикладі творчості Ю. Іщенка, Г. Ляшенка) є виразно концертними і містять змістові характеристики, серед яких: психологічна та емоційна своєрідність інструментальних партій, тематична і образна індивідуальність учасників ансамблевої гри, віртуозність і змагальність як передумова розвитку музичної драматургії камерного ансамблю. Вони також демонструють довершеність прийомів композиторського письма, особливе насичене звучання, коли кожний з інструментів досягає максимальної самостійності і широти реалізації виразових можливостей. У творах Г. Ляшенка «Екзерсиси» для флейти, фагота і фортепіано і Ю. Іщенка «Римовані рядки. Дев’ять п’єс для фортепіано, флейти та фагота» композитори вклали можливість експериментувати з новими способами організації звукового простору, створивши «інструментальний театр» персоніфікованих інструментальних голосів. Окреслені в роботі твори з позицій композиційно-драматургічного і виконавського аналізу є показовим прикладом сучасного дослідницького підходу до специфічного і досить рідкісного камерно-ансамблевого складу, який у ХХ столітті зазнав нової хвилі розвитку.