Короткий опис(реферат):
Наукове обґрунтування присвячене всебічному аналізу феномену українського вокального виконавства на зламі ХІХ–ХХ століть та окресленню процесу становлення академічної тенорової традиції, що постала на перетині європейських вокальних шкіл та національних мистецьких традицій. Об’єктом дослідження стала українська вокальна практика та педагогіка зазначеного періоду, а предметом – формування академічної тенорової традиції з її історичними, педагогічними, виконавськими й стильовими параметрами.
Актуальність теми зумовлена потребою у цілісному науковому узагальненні історичного досвіду українських співаків і педагогів, які заклали підвалини сучасної вокальної школи. У наявних на сьогодні дослідженнях окремі постаті – Олександр Мишуга, Модест Менцинський, Михайло Микиша – розглядалися у персональному ракурсі, проте відсутнім був комплексний підхід до явища тенорової школи як системи, що формується у взаємодії з європейською традицією та водночас має глибоке національне коріння.
Мета роботи полягає у дослідженні процесу формування академічної тенорової традиції в Україні на межі ХІХ–ХХ століть, визначенні її передумов, методологічних засад і виконавських характеристик. Завдання включають: аналіз європейського контексту вокального мистецтва,
виявлення ролі професійної музичної освіти у становленні української школи, вивчення педагогічних принципів і виконавської практики провідних тенорів, окреслення стильових і технічних домінант їхньої творчості.
У дослідженні застосовано комплекс методів: історико- культурологічний (для розкриття європейського контексту), історико-ретроспективний (для простеження еволюції музичної освіти), системно-аналітичний (для узагальнення вокально-педагогічних принципів), виконавський і компаративний аналіз (для характеристики стилю та інтерпретацій українських тенорів), джерелознавчий (для опрацювання архівних матеріалів, спогадів, рецензій).
Наукова новизна полягає у комплексному висвітленні феномену академічної тенорової традиції в Україні. Вперше запропоновано модель її становлення як процесу, що поєднав здобутки італійської, німецької та французької шкіл з національною інтонаційністю та педагогічними практиками. Визначено ключову роль виконавців – О. Мишуги, М. Менцинського, М. Микиші – у репрезентації українського вокального мистецтва на світовій арені. Простежено лінію педагогічної спадкоємності: Ф. Ламперті – В. Висоцький – О. Мишуга – М. Микиша, що забезпечила тяглість і розвиток методології вокального навчання.
Практичне значення роботи полягає у створенні науково-методичної бази для сучасної вокальної педагогіки. Виявлені принципи – природність звуковедення, інтонаційна виразність, поєднання технічної довершеності й художньої інтерпретації, увага до тексту та етнокультурних особливостей – залишаються актуальними для підготовки вокалістів й сьогодні.
У підсумку дослідження доведено, що українська академічна тенорова традиція сформувалася як синтез європейських вокальних шкіл та української культурної ідентичності, втілений у творчості визначних співаків і педагогів. Її розвиток засвідчив здатність українського виконавства не тільки засвоювати здобутки інших культур, а й
перетворювати їх на власні мистецькі досягнення, що міцно увійшли до світового культурного контексту.
Педагогічна спадкоємність, закладена ще наприкінці ХІХ століття, забезпечила тяглість і поступальний рух традиції, яка зберегла фундаментальні принципи й водночас трансформувалася відповідно до викликів часу. Сьогодні академічна тенорова школа постає як живе, динамічне явище, що продовжує впливати на виконавство та педагогіку, формуючи нові покоління співаків і водночас підтверджуючи вагомість української культури у світовій музичній культурі.