Короткий опис(реферат):
Актуальність теми дослідження. Оперний доробок Джакомо Пуччіні постійно приваблює музикантів-виконавців та дослідників опери. Одним із актуальних і перспективних вбачається фокус уваги на питаннях інтерпретації опер Пуччіні. Зокрема, концентрація на виконавському компоненті дозволяє виявити генезу та простежити процес створення вокального темброобразу, що ґрунтується на синергії творчої індивідуальності виконавця та розуміння ним авторської вокальної стилістики.
Мета наукового обґрунтування – визначити драматургічні функції та представити виконавські моделі арій для тенора в операх Джакомо Пуччіні як засіб розкриття цілісного образу персонажа в контексті жанрово-стильової еволюції оперної творчості композитора.
Об’єкт дослідження – оперний доробок Джакомо Пуччіні.
Предмет дослідження – арії для тенора в операх Джакомо Пуччіні: драматургічна роль, засоби індивідуалізації персонажа, виконавські моделі інтерпретації.
Наукова новизна дослідження полягає у розгляді варіативності виконавської інтерпретації в парадигмі жанрово-стильових засад
«пуччінівського театру». Зосередження на теноровому тембрі та арії як концентрованій формі індивідуалізації персонажа дозволило окреслити різноманіття художньо-образних інтенцій виконавця в процесі втілення сценічного образу.
Уперше здійснено систематизацію тенорових арій Дж. Пуччіні, обґрунтовано поняття тенорового темброобразу в межах поетики
«пуччінівського театру», визначено моделі виконавської інтерпретації арій для тенора в операх Дж. Пуччіні, доведено важливість фактору збереження авторської стилістики у поєднанні з вокальною індивідуальністю співака у створенні сценічного образу.
Практичне значення роботи. Матеріали дослідження можуть бути використані у навчальних курсах історії західної музики, історії вокального мистецтва, виконавської інтерпретації, а також у подальших розвідках, дотичних до означеної тематики, та у практичній підготовці співаків – інтерпретаторів тенорових партій в операх Дж. Пуччіні.
У першому розділі надано історичну ретроспекцію еволюції оперного жанру в Італії, яка протягом століть супроводжувалася появою нових жанрових різновидів опери, пошуком новітніх засобів виразності, оновленням принципів музичної драматургії та театральної складової оперного спектаклю. Висвітлено феномен музичного театру Пуччіні, жанрово-стильові риси його творчості, що поєднують наступність традиції та індивідуальність авторського стилю. Провідна тематика оперних драм Пуччіні визначена як
«індивідоцентрична драма почуттів».
У другому розділі простежено процес кристалізації вокальних та художньо-образних амплуа тенора. Визначено, що типу «пуччінівського співака» найкраще відповідає лірико-драматичний тенор (tenor-spinto) – це підтверджується наявністю майже в кожній опері головного героя з таким типом голосу і зумовлює формування характерного темброобразу як носія змістовного навантаження. Розглянуто тенорові амплуа, їх драматургічну функцію та типологію пуччінівських персонажів, реалізованих у теноровому тембрі.
У третьому розділі запропоновано систематизацію пуччінівських тенорових арій за жанрово-стильовими, драматургічними та формотворчими критеріями. Виокремлено прийоми драматургічної інтеграції арій у сценічну
дію. Здійснено компаративний аналіз тенорових арій Пуччіні (арія Роберто з опери «Вілліси», арія Каварадоссі з опери «Тоска», арія Пінкертона з опери
«Мадам Батерфляй», арія Калафа з опери «Турандот») у виконанні провідних тенорів ХХ – початку ХХІ століття (Р. Аланья, Р. Вільясон, Б. Джильї, П. Домінго, Х. Каррерас, Й. Кауфман, Ф. Кореллі, В. Лукетті, Л. Паваротті та ін.), що дало змогу окреслити виконавські моделі залежно від художнього бачення, традицій вокальної школи та індивідуальних особливостей співаків.
У Висновках наголошено, що дослідження оперної творчості Дж. Пуччіні потребує осмислення унікального театрального мислення композитора. Здатність поєднувати наскрізний музичний розвиток із фіксацією уваги на драматургічно важливих епізодах – визначальна риса авторського стилю Пуччіні. Арія посідає вагоме місце в драматургії його оперних творів, виступає фокусною точкою в розвитку образу персонажа та концентрує увагу слухача на тембрально-емоційному наповненні голосу виконавця. Ефективна виконавська інтерпретація передбачає глибоке знання стилістики композитора та вдумливу, кропітку роботу з музичним матеріалом.