Вокальна спадщина Івана Карабиця: музична мова та виконавська інтерпретація

Abstract

Творчість Івана Карабиця — одне з наймасштабніших явищ сучасної української національної музичної культури. Вона охоплює останні сорок ро- ків ХХ століття — надзвичайно динамічний період епохи. Композиторові прийшлося бути свідком і переживати злет культури і мистецтва 1960-х, роки «застою» у 1970-х, піднесення національної свідомості у 1980-х, створення і становлення незалежної України у 1990-х. Незважаючи на соціально-політич- ні, економічні зрушення, зміни світоглядних парадигм, постстильову уседоз- воленість і розмаїття варіантів осмислення дійсності, митцеві вдалося зберег- ти принциповість і щирість у творчості, відповідальність за кожний проінто- нований в авторській манері звук, продовжити шлях концепційного високо- ідейного музичного мистецтва, наслідуючи традицію свого великого Вчите- ля — Бориса Лятошинського. Велика за обсягом і значна за змістом спадщина І. Карабиця включає майже всі відомі жанри і форми. Прагнення до міжвидового синтезу, поєд- нання у межах музичної композиції різнорідних мистецьких начал, оригіналь- них принципів композиції з глибоким осмисленням національної традиції, за- стосування новаторських технічних, стильових і стилістичних досягнень ви- значають неповторний і своєрідний колорит музики І. Карабиця. Природно, що у багатьох творах композитора присутній людський голос. Починаючи від

різних типів декламаційності та наспівності прочитання текстів в ораторіях, кантатах, симфонічних творах і закінчуючи мелодійним розмаїттям вокаль- них циклів та популярних пісень, потік проінтонованого людиною мелосу розгортається у справжній звукопад співучих думок, ідей, концепцій. Осягнення через вокальність, як основну характерну рису цілого ряду творів композитора, особливостей його музичної мови, можливостей інтерпре- тації та специфіки виконання є надзвичайно важливим для розкриття і збере- ження ідейно-інформаційного плану музики. Дослідження вокальної спад- щини митця дозволяє робити висновки і узагальнення стосовно його стилю, ідейно-концепційного значення творчості для національної музики загалом. Мета дослідження — всебічно проаналізувати вокальну спадщину Іва- на Карабиця в аспектах музичної мови та виконавської інтерпретації, визна- чити її стилістичні особливості та обґрунтувати підходи до виконання вока- льних творів композитора. Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі завдання: – проаналізувати стан наукової розробки проблематики вокальної твор- чості І. Карабиця у вітчизняному музикознавстві; окреслити коло джерел та підходів, необхідних для її вивчення; – систематизувати вокальні твори І. Карабиця за жанрами, формами та хронологією; виявити жанрово-стильове розмаїття вокальної спадщини митця; – дослідити музичну мову вокальних творів композитора: проаналізува- ти інтонаційно-мелодичні особливості, гармонічну мову, ритмо-метричні та формотворчі засоби, принципи роботи з поетичним текстом, а також впливи народнопісенних елементів на стилістику цих творів. – виявити драматургічні та образно-емоційні особливості вокальних творів І. Карабиця; з’ясувати, якими засобами музичної виразності компози- тор втілює зміст поетичного першоджерела. – дослідити специфіку виконавської інтерпретації вокальних творів І. Карабиця: проаналізувати прелік вимог до рівня володіння засобами во- кальної техніки та артистизму, особливості взаємодії голосу з інструменталь-

ним супроводом (фортепіано або оркестром), а також відмінності у підготовці до виконання творів композитора різних періодів творчості. – розробити на основі проведеного аналізу рекомендації щодо інтер- претації вокальної музики І. Карабиця, виокремити та узагальнити внесок композитора у розвиток українського вокального мистецтва. Об’єкт дослідження — вокальна творчість Івана Карабиця як складова українського музичного мистецтва другої половини ХХ століття. Предмет дослідження — особливості музичної мови вокальних творів І. Карабиця та специфіка їх виконавської інтерпретації. Методологічною основою роботи виступає комплексний міждисцип- лінарний підхід, що поєднує різні наукові методи і враховує як музикознав- чий, так і виконавський аспекти аналізу. Застосовано історичний метод — для висвітлення культурно-історичного контексту творчості І. Карабиця та генези його вокального стилю. Біографічний метод дозволив простежити вплив життєвого шляху композитора (зокрема, співпраці з поетами, диригент- ської та громадської діяльності) на формування його мистецьких уподобань і звернення до певних жанрів. Музично-аналітичний метод (структурно-сти- лістичний та структурно-функціональний аналіз) використано для детального вивчення нотного тексту: виділення інтонаційно-мелодичних зворотів, особ- ливостей гармонічної мови, ритмометричних та формотворчих принципів, фактури акомпанементу, вокальної теситури тощо. За допомогою семантич- ного аналізу розкрито зв’язок музики зі словесним текстом, виявлено симво- ліку та художні образи, втілені у вокальних циклах композитора. Інтерпре- таційний підхід ґрунтується на концепції Віктора Москаленка, який розглядає музичний твір як текст, а його виконавське втілення як музичну інтерпрета- цію. У дослідженні використано окреслену вченим специфіку музичної ін- терпретації, як творчої діяльності, спрямованої на тлумачення музичного ви- словлювання, що формує окрему галузь музикознавства (теорію інтерпрета- ції). Це теоретичне підґрунтя допомогло системно проаналізувати різні вико- навські підходи до опусів І. Карабиця. Крім того, застосовано порівняльний

метод — для зіставлення інтерпретацій окремих творів вокальної спадщини І. Карабиця зі здобутками його сучасників. Для узагальнення результатів дослід- ження використано методи теоретичного узагальнення і системного підходу. У процесі дослідження здійснено систематизацію вокального доробку І. Карабиця за жанрово-видовими ознаками. Виокремлено кілька груп творів композитора: камерні вокальні цикли (солоспіви) для голосу з фортепіано, окремі пісні та романси, естрадно-пісенні твори, а також великі вокально- симфонічні форми (ораторія, кантата, симфонічна поема, хоровий концерт). Нами проаналізовано характерні риси музичної мови та стильові ознаки кож- ної з виокремлених груп. Зокрема, встановлено, що камерні солоспіви І. Ка- рабиця вирізняються вишуканістю мелодичних ліній та тонким втіленням по- етичного слова, що у задумі віддзеркалено відповідними музичними засоба- ми (лейтінтонації, символічні мотиви тощо), чим досягаєься органічна єд- ність вокальної партії з фактурою фортепіанного супроводу. Для вокально-симфонічних творів (ораторіальних і кантатних) прита- манна монументальність концепції, масштабне розгортання музичної драма- тургії із широким застосуванням хорового багатоголосся та принципів сим- фонічного розвитку. Так, в опері-ораторії «Київські фрески» композитор по новаторськи, як для свого часу, синтезує елементи опери, балету й кантати, возвеличуючи образ Києва як духовного начала українства. Кантати «Молит- ва Катерини», «Урочиста кантата», ораторія «Заклинання вогню» та хоровий концерт «Сад божественних пісень» свідчать про значну увагу митця до вті- лення філософської проблематики через символічні образи і традиції україн- ського хорового письма. Загалом для цих творів характерне поєднання народ- нопісенних інтонацій з сучасними композиційними техніками, що надає му- зиці яскравого національного колориту й одночасно новаторського звучання. Окрему увагу приділено еволюції музичної мови І. Карабиця, нами ви- явлено поступовий перехід від відносно традиційної організації ранніх творів до збагачення ладовим мисленням, елементами модальності та джазово-ест-

радними гармонічними рішеннями у пізніших вокальних циклах і популяр- них піснях. Аналіз камерно-вокальних циклів композитора засвідчив, що кожен із них відзначається самобутнім художнім задумом і тематичною спрямованіс- тю, органічно пов’язаною з поетичним світом обраних авторів. Вокальний цикл «Мати» на слова Б. Олійника розкриває тему вічних життєвих ціннос- тей — образу Матері, рідної землі, родинного коріння, й ґрунтується на інто- націях українського народного мелосу, що надає пісням циклу особливої щи- рості, теплоти та глибокої емоційної виразності. Вокальний цикл «Повісті» (на слова О. Куліча) вирізняється сатиричною спрямованістю та гротескови- ми інтонаціями, за допомогою яких композитор втілює суспільно-критичні теми, розкриваючи іронічний, пародійно-афористичний бік свого авторського стилю. «Пастелі» (слова П. Тичини) навпаки належать до лірико-імпресіоніс- тичного напрямку творчості композитора. У циклі митець оперує тонкими звуковими фарбами у змалюванні поетичних образів природи, використовує вишукані гармонії, поліфонічні засоби та лейтмотивну символіку, що умож- ливили глибоку багатозначну інтерпретацію поетичного першоджерела. Во- кальний цикл «На березі вічності» (слова Б. Олійника) продовжує лінію осмислення національної пам’яті та духовних ідеалів через призму поетич- них роздумів про минущість життя і безсмертя мистецтва. Цикл «П’ять пісень на вірші Рабіндраната Тагора» (2000–2001), створе- ний наприкінці життєвого шляху, ознаменував повернення І. Карабиця до фі- лософської лірики. Вірші індійського поета, лауреата Нобелівської премії, склали для митця життєдайне підґрунтя для втілення глибоких музично-пое- тичних роздумів про плинність буття, духовні пошуки та вічність. Цей цикл позначений внутрішньою зосередженістю, стриманою емоційністю та філо- софською заглибленістю, синтезом східної мудрості з особистісним світоба- ченням композитора. Окремий аспект дослідження присвячено специфіці виконавської ін- терпретації творів І. Карабиця. На основі аналізу білових та чорнових автор-

ських рукописів, виданих творів митця, прослуховування виконавських аудіо та відео записів, а також музично-інтерпретаційного досвіду автора дослід- ження, визначено ключові фактори, що впливають на успішне сценічне вті- лення доробку композитора. Вокальні партії у творах І. Карабиця є технічно складними (широкий діапазон, інтонаційні скачки, ансамблева комунікація тощо), що потребують професійного володіння тембровими й динамічними відтінками голосу для втілення багатопланових художньо-естетичних концеп- тів авторського задуму. Нами проаналізовано виконавсько-інтерпретаційні підходи до втілення стилістичної автентичності задуму вокальних та інструментальних творів І. Карабиця з увагою до формотворення, фразування, дикції та темпоритміч- них рішень. Встановлено, що точне дотримання авторського тексту є лише базовою умовою. Вирішальним для художнього прочитання у просторі сцени здобутків І. Карабиця є здатність виконавця відчути саму специфіку компози- торського мислення, що базується на реальному, умовно реальному та гіпоте- тичному контексті створення його опусів (В. Москаленко). Новизна здобутих результатів полягає в тому, що вперше: – проаналізовано музичну мову і мовлення вокальної спадщини І. Карабиця; – досліджено значення музичної мови у процесі становлення музичної концепції у творчості І. Карабиця; – прослідковано еволюцію означуваного у процесі семіозису у різні періоди творчості композитора; – визначено залежність означуючого (рівень мови) від означуваного (рівень змісту) у музиці митця; – упорядковано творчість митця за жанровим критерієм; – виявлено творчий підхід до осмислення музичної мови у ранніх творах композитора; – з’ясовано взаємозв’язок розгорнутих драматичних концепцій з вокальною специфікою музичного мовлення у симфоніях і ораторіях 1970-х;

– проаналізовано вплив синтезу театральності, концертності, драматич- ного начала, прийомів кінодраматургії та прояви ліричного мелодизму у кон- цертах для оркестру, опері-ораторії «Київські фрески» у 1980-х; – охарактеризовано загострення індивідуалізму, посилення філософ- ськи заглиблених інтенцій у творчості 1990-х — початку 2000-х; – досліджено оригінальність інтонаційного становлення у Сонаті для віолончелі і фортепіано № 1; – виявлено особливості вокально-симфонічної концепції поеми «Vivere memento»; – проаналізовано взаємодію вокального й інструментального начал у вокальному циклі «Пастелі» на слова П. Тичини; – окреслено виконавську стилістику оперно-ораторіальних та камерно- вокальних творів І. Карабиця. Додамо, що нами віднайдено авторський біловий рукопис симфонічної поеми «Vivere memento» на вірші І. Франка та здійснено комп’ютерний набір партитури, оркестрових партій та клавіру цього твору. Також автор дослід- ження здійснив комп’ютерну верстку клавірів опери-ораторії «Київські фрес- ки» (другий та дев’ятий номери), «Урочистої кантати» (перша частина) та ци- клу «П’ять пісень на вірші Рабіндраната Тагора» в оригінальних авторських тональностях та здійснив його переклад для баса. Матеріали наукового обґрунтування можуть бути використані у навчальних курсах з історії української музики, аналізу музичних творів, у по- дальших дослідженнях з тематики роботи, а також у практичній роботі співаків — інтерпретаторів вокальної спадщини Івана Карабиця.