Опера Дж.Верді “Трубадур”: традиціоналізм та новаторство постановки (практичний аспект)

Abstract

Основним напрямом роботи є дослідження історичного шляху опери Дж. Верді «Трубадур» у контексті сценічних рішень та інтерпретаційних підходів. Актуальність дослідження зумовлена потребою збереження художньої цілісності класичного твору в умовах сучасного театру. З усього розмаїття світових постановок ми виокремили (на наш погляд) тільки самі яскраві, за якими чітко охарактеризуємо певний тип режисерської інтерпретації - тип традиційного, історичного релізму; постмодерної, сучасної режисури; музично-поетичного символізму. Метою дослідження є системний розгляд опери в аспекті аналізу класичних, сучасних, кінематографічних інтерпретаційних рішень опери. Особливо проблемним постає питання сучасної режисерської інтерпретації, яка є предметом обговорень багатьма оперними критиками і рецензентами, що свідчить про цікавість до всього новітнього і нестандартного, але, з іншого боку, скандального та епатажного. У контексті заявленої проблематики були розглянути та проаналізовані наступні види інтерпретації: • композиторська; • виконавська; • режисерська (класична; сучасна; екранізована версії); • диригентська. У першому розділі роботи висвітлюються історико-культурні передумови створення опери «Трубадур», наголошується на новаційному підході композитора до трактування літературного першоджерела та побудови лібрето

твору. Детально аналізуються жанрово-стильові особливості опери та її музичну партитуру як основу для реалізації композиторського задуму. Другий розділ присвячено стилістичним особливостям техніки оперного вокалу та виконавським навичкам, які є необхідними для виконання оперної музики Дж.Верді. Головну увагу приділено розгляду основних принципів «вердіївського» вокального стилю. Підкреслюється, що започаткована самим композитором нова манера сольного співу є необхідною передумовою відображення багатої палітри контрастних почуттів героїв опер «Трубадур». Наукове дослідження цього розділу полягає в систематизації та практичному розгляді вокальних характеристик окремих типів оперних голосів: сопрано, мецо-сопрано, ліричний і драматичний тенор, «вердіївський» баритон, бас. Особливу увагу приділено питанню адаптації класичних принципів бельканто до вимог «вердіївського» стилю. Адже саме через поєднання глибокого емоційного змісту, ліризму, технічної віртуозності та драматичної експресії відбувається формування співочого ідеалу, який композитор втілював у своїх творах. Актуальним є питання опанування вокалістом основ оперного вокалу – принципів школи бельканто, які поєднують у собі тонкий, душевний ліризм і віртуозність, легкість і красу співу. А наступним – вміння оволодіти навичками вокальної манери «вердіївського» співу, що вимагає від виконавця не лише технічної досконалості, а й глибокого розуміння музично-драматичної сутності образів. У контексті виконавської інтерпретації ми дослідили творчість всесвітньо відомих співаків, яким випала честь бути першими виконавцями опер Дж. Верді, а також творчість цілої плеяди оперних виконавців наступних поколінь. У третьому розділі опера Дж.Верді «Трубадур» досліджується як багатогранний мистецький феномен у контексті світової інтерпретаційної практики. Розглядаються різні приклади режисерської інтерпретації – класична, сучасна, кінематографічна. На матеріалі найвідоміших сценічних версій опери простежується динаміка змін у розумінні образів, сценографії та музичної драматургії. Спеціальну увагу приділено особливостям авторського осмислення

диригентської інтерпретації у концертному втіленні опери. Таким чином, здійснено системний розгляд оперного доробку Дж.Верді в аспекті аналізу співвідношення класичних інтерпретаційних сценічних рішень опери «Трубадур» та проаналізовано ряд новітніх нетрадиційних інтерпретацій опери, зокрема практичний аспект її концертного сценічного рішення.