У статті наголошено, що становлення жанру концерту для домри в Україні відбувалося у тісному зв’язку з
процесом інтеграції інструмента в академічну музичну традицію. Запропоновано та обґрунтовано часові межі
першого етапу розвитку концерту для домри в Україні – від Концерту-рапсодії В. Задерацького (1947) до «Юнаць
кого» Концерту М. Балеми (1969). На основі вивчення одинадцяти творів, написаних впродовж цих двох десяти
літь, виявлено тенденції, характерні для етапу становлення українського домрового концерту. Встановлено, що
практично усі автори перших концертів є композиторами з професійною освітою, адже прагнення підняти домру
до рангу академічного інструмента вимагало творів «серйозних» жанрів, а відповідно, й залучення професіоналів,
які володіли необхідною технікою. Простежено залежність між інтенсивністю звернень до концертного жанру
та ступенем розвитку виконавської регіональної школи, зокрема наголошено на тогочасному лідерстві харків’ян
серед авторів домрових концертів. Серед інших тенденцій зазначено: орієнтацію композиторів на класико-роман
тичні традиції; прагнення «чистоти» жанру; переважання фольклорного тематизму і, як наслідок, варіювання
як методу розвитку і формотворчого принципу. Проаналізовано способи виявлення виразових можливостей домри,
передусім віртуозних, як у межах усього твору, так і особливо в сольній каденції. Вказано виконавські прийоми,
спрямовані на подолання характерного для домри одноголосного викладу. Завдяки ретельному вивченню технічної
сторони партії соліста визначено потенціал ранніх домрових концертів у контексті сучасної виконавської прак
тики. Підкреслено, що окремі твори, які раніше умовно призначалися для студентів вищих навчальних закладів
професійного спрямування, сьогодні можуть бути успішно адаптовані до репертуару юних виконавців.
The article emphasizes that the formation of the genre of the domra concerto in Ukraine was carried out in close connection
with the process of the instrument’s integration into the academic musical tradition. The chronological boundaries of the first
stage in the development of the genre of the domra concerto in Ukraine are proposed and substantiated – from Concerto
Rhapsody by V. Zaderatsky (1947) to the Youth Concerto by M. Balema (1969). Based on the analysis of eleven works composed
over these two decades, the study identifies trends characteristic of the formative period of the Ukrainian domra concerto. It is
established that nearly all composers of the early concertos had formal education in music composition, since the aspiration
to elevate the domra to the status of an academic instrument required compositions in «serious» genres and, accordingly,
the involvement of qualified professionals with appropriate compositional technique. The study traces a correlation between the
intensity of composers’ engagement with the concerto genre and the degree of development of regional performance schools,
in particular the leadership of Kharkiv musicians among the authors of domra concertos at that time. Among other tendencies,
the following are noted: composers’ orientation toward Classical-Romantic traditions; the pursuit of genre purity; the
predominance of folk-based thematic material, which consequently determines variation as both a method of development and
a form-building principle. The article analyzes ways of revealing the expressive potential of the domra, particularly its virtuosic
capabilities, both throughout the entire work and, especially, within solo cadenzas. It identifies performing techniques aimed
at overcoming the instrument’s inherently monophonic texture. Through a detailed examination of the solo part’s technical
aspects, the performance potential of early domra concertos is assessed in the context of contemporary performing practice. It
is emphasized that certain works, previously regarded as conditionally intended for students of professional higher education
institutions, can today be successfully adapted to the repertoire of young performers.
