Від об’єкту до результату: способи розкриття художньої цілісності хорових творів у диригентському стилі Павла Муравського

Abstract

Досліджено особливості виконавського стилю Павла Муравського, що базується на глибокому розумінні музичної драматургії, інтонаційній чистоті, досконалій кантилені та тембральній єдності звучання хору. Проаналізовано мобільні та стабільні ресурси нотного тексту у виконавських версіях Маестро, а також їхню роль у створенні художньої цілісності хорового твору. Здійснено порівняльний аналіз архівних аудіозаписів хорових творів у виконанні різних колективів під керівництвом Павла Муравського, що дозволило виокремити специфічні інтерпретаційні прийоми Маестро. Виявлено характерні риси його диригентського стилю, зокрема тенденцію до варіативного трактування метроритму, використання тембрової пластики як виразного засобу та театральність виконання. Визначено основні засоби диригентської інтерпретації, зокрема агогіку, динамічні контрасти, фразування, особливості артикуляції та диференційовану подачу літературного тексту. Встановлено специфіку інтерпретації українських народних пісень та творів на тексти Т. Шевченка, де відзначено баланс між академічною точністю та живою емоційністю виконання. Доведено, що диригентський стиль Павла Муравського базується на природності інтонаційного відтворення, органічності темпоритму, емоційній відкритості та логіці музичної форми, що забезпечує потужний вплив на слухацьку аудиторію. Зактуалізовано значення Павла Муравського у розвитку українського хорового мистецтва, зокрема його внесок у збереження традицій національної вокальної культури та формування нової школи диригентської інтерпретації. Обґрунтовано наукову та практичну цінність результатів дослідження, які систематизують уявлення про специфіку диригентської інтерпретації в українському хоровому мистецтві і можуть бути використані у виконавській, науковій та педагогічній діяльності хормейстерів.

This study explores the distinctive features of Pavlo Muravskyi’s conducting style, characterized by a profound understanding of musical dramaturgy, intonational purity, an impeccable cantilena, and the timbral unity of choral sound. The analysis examines both dynamic and stable elements within the musical score in Muravskyi’s interpretations, highlighting their role in achieving the artistic integrity of choral works. A comparative analysis of archival audio recordings of choral compositions conducted by Muravskyi enables the identification of specific interpretative techniques employed by the Maestro. Key characteristics of his style are revealed, including his nuanced approach to metrorhythm, the use of timbral plasticity as an expressive device, and the theatricality inherent in his performances. The primary tools of Muravskyi’s interpretative approach are identified: agogics, dynamic contrasts, phrasing, articulation nuances, and the differentiated delivery of the literary text. Special attention is devoted to his interpretations of Ukrainian folk songs and works based on the poetry of Taras Shevchenko, where a balance between academic precision and vivid emotional expressiveness is emphasized. The study demonstrates that Muravskyi’s conducting style is rooted in natural intonational rendering, organic tempo-rhythm, emotional openness, and logical musical form — all of which contribute to a powerful artistic impact. The significance of Muravskyi’s contribution to the development of Ukrainian choral art is underscored, particularly his role in preserving national vocal traditions and shaping a new school of conducting interpretation. The scholarly and practical value of the findings is substantiated, offering a systematic understanding of the specific features of conducting interpretation in Ukrainian choral music, with potential applications in performance, academia, and the pedagogical training of choral conductors.