dc.description.abstract |
У новій музиці фактура і тембр набули формотворчого значення. В умовах, за яких конструктивна ідея композиції полягає в експериментах зі звуком, розкритті його іманентних властивостей, тембр почали усвідомлювати як структурну одиницю, а фактура як спосіб координації голосів у часі та просторі стала рушієм формотворення. Завдяки розвитку технологій, що призвів до появи електронної музики в середині ХХ століття, значно розширилось уявлення про виражальні можливості звуку і підходи до роботи з ним, а відповідно змінилося й трактування фактури і, передусім, тембру. Принципи роботи з цими параметрами, сформовані в електронній композиції, певною мірою естраполювалися і на акустичну композиторську практику.
Протягом кількох останніх десятиліть у західному музикознавстві активно розпрацьовується новітня теорія фактури й тембру, що пояснює функціонування цих формотворчих чинників у новій музиці: фактура й тембр розглядаються комплексно, пропонується актуальна класифікація фактурних типів, окреслюються напрями аналітичних підходів для дослідження фактури й тембру.
В українському музикознавстві у радянський період у цій сфері досліджень тиражувались та розвивались, здебільшого, ідеї російських дослідників. Ця тенденція, певною мірою, продовжується і донині. З іншого боку, помітні спроби долучитися до західної музикознавчої оптики. Протягом останніх 30-ти років в Україні ще не створено власного ґрунтовного дослідження питань фактури й тембру в новій музиці, однак до цієї теми все частіше звертаються дослідники у статтях, окремих публікаціях, розділах теоретичних праць, при розгляді індивідуального стилю певного композитора. Особливо активно досліджується функціонування тембру в електронній музиці.
Різноманітність підходів до оперування темброво-фактурними комплексами яскраво виявляється в камерно-інструментальній музиці. Сучасні українські композитори та композиторки доволі часто звертаються до сфери камерного ансамблю, зокрема, завдяки мобільності виконавського складу.
Серед найцікавіших зразків в українській музиці, показових у питаннях роботи з фактурою і тембром — опуси Л. Сидоренко, А. Загайкевич та О. Мануляка. Творчість цих мисткинь/-ів репрезентує принципово різні підходи до оперування темброво-фактурними комплексами, втім, у творчості кожної/-го з них фактура й тембр відіграють провідну роль у формотворенні. Узагальнення, зроблені на основі аналізу обраних композицій, видаються репрезентативними для розуміння трактування фактури й тембру в сучасній музиці загалом.
Утім, творчість цих композиторок/-ів досі залишається мало дослідженою (найбільше уваги в українському музикознавстві приділено серед них музиці А. Загайкевич — [4], [21], [33], [42], [43]). Твори, що складають аналітичний матеріал роботи, за винятком композиції О. Мануляка, ще не були розглянуті в українському музикознавстві.
Необхідність апробувати основні ідеї західної теорії фактури й тембру в контексті малодослідженої сучасної української камерно-інструментальної музики, виявивши взаємозв’язки у роботі з цими чинниками в акустичній та електронній композиції, зумовлює актуальність дослідження.
Об’єкт дослідження — камерно-інструментальна творчість сучасних українських композиторок Л. Сидоренко, А. Загайкевич та композитора О. Мануляка.
Предмет дослідження — роль фактури й тембру у формотворенні в сучасній акустичній та електронній камерно-ансамблевій музиці. |
uk_UA |