Структурний метод аналізу фуги: новітні підходи і можливості

Abstract

Розглянуто особливості і форми застосування структурного методу аналізу фуги в сучасних музикознавчих дослідженнях зарубіжних та українських авторів. Виділено три аналітичних напрямки, сформовані представниками різних наукових шкіл: шенкерівський метод аналізу у трактуванні канадського музикознавця В. Ренвіка (W. Renwick); формалізований аналіз та фреймові структури українського науковця і педагога І. Пясковського; структурноматематичний аналіз групи французьких дослідників у складі М. Жиро (Giraud M.), Р. Гроулта (R. Groult), Е. Легі (E. Leguy), Ф. Леве (F. Levé). Продемонстровані специфіка кожного з цих підходів, їх відмінності, окреслене поле можливостей в аналізі фуг різних стильових епох. Доведено, що спільними рисами методик є виявлення певних моделей, парадигм, патернів ― повторюваних елементів на різних структурних рівнях музичного цілого, які повинні забезпечити і полегшити розуміння, виконання та моделювання фуги. Як загальну тенденцію у розвитку структурного методу відзначено перехід від традиційного описового аналізу до формалізації даних та комп’ютеризації аналітичного процесу. Формалізація на базі структурно-математичного аналізу розширила список учасників цього процесу, до якого активно залучаються фахівці з ком’ютерних технологій, програмісти. Їхні розробки дозволяють упорядкувати, структурувати, узагальнити, візуалізувати отриману інформацію і відкривають шлях до генерування фуг за допомогою комп’ютера. Відмічено загальний недолік всіх розглянутих типів аналізу, а саме їх орієнтованість на фугу «бахівського» типу, обмеженість умовами тонально-гармонічної системи. Перспективність структурного методу вбачається у розширенні його стильового діапазону за рахунок охоплення фуг, написаних композиторами ХХ–ХХІ століття в новітніх системах звуковисотної організації, що, ймовірно, потребуватиме створення більш складних комп’ютерних програм