«Модифікація примар»: симфонієта Євгена Станковича у диригентських інтерпретаціях 2017 та 2023 років

Abstract

Розкрита специфіка змін музичної семантики у диригентських інтерпретаціях твору Євгена Станковича «Симфонієта» 2017 та 2023 років. Розглянуто питання переосмислення стильових маркерів музики відповідно до провідних тем медійного контексту різних років. Встановлено зв’язок означених полістилістичних явищ із творчістю Арво Пярта та Валентина Сильвестрова. Окреслено поступову еволюцію образного змісту «Симфонієти»: від «ходи Юності» (1970-ті) до «оплакування загиблих» (2023). Доведено ліричну спрямованість семантики «Симфонієти», зв’язок композиторської техніки та персоносфери з життєвим досвідом композитора та його мистецькими вподобаннями. Охарактеризовано особливості прочитання твору Володимиром Сіренком (2017) та Ділявером Османом (2023). Досліджено найбільш рухливі інтерпретаційні зони тексту «Симфонієти», що зазнали семантичної трансформації — йдеться про колаж прелюдії Й. С. Баха, орієнтир на стиль С. Прокоф’єва та алюзію Г. Малера. Взята до уваги соціальна рефлексія на політичні події, що сформувала певний фон та мала вплив на оновлене сприйняття твору слухацькою аудиторією. Доведено, що в різні роки стиль С. Прокоф’єва пов’язувався як з позитивними, так і з негативними реаліями культури та соціуму. В інтерпретації В. Сіренка репрезентовано «ретроспективний» погляд на твір Є. Станковича. Логіка музичної драматургії вибудовується диригентом з урахуванням цілісного уявлення про творчість композитора. У наданій виконавській версії підсилені драматичні аспекти твору, публіцистичний пафос музичного висловлювання, панівний трагізм змісту, що пов’язаний з ідеєю руйнації ідеалів. В інтерпретації «Симфонієти» Д. Османа посилюється стильовий колорит європейської симфонічної класики — інтонаційні апеляції до творів К. Дебюссі, Ф. Пуленка, І. Стравінського. Як результат аналізу окреслено новий, прогностичний аспект семантики твору Є. Станковича