Колоніальний наратив у постановках

Abstract

У музичному театрі, літературі, кіно, живописі образ Мадам Батерфляй був і залишається надалі об’єктом як мистецьких, так і соціально-політичних дебатів. Значущість фігури Батерфляй виходить далеко за межі всесвітньо відомого оперного персонажа. Різні постановки опери, починаючи з періоду fin de siecle доводять казуальність репертуарного лідерства «Мадам Батерфляй» на світовій сцені. У статті порушено питання про причини такої популярності опери у наш час і проаналізовано: 1) колоніальний дискурс лібрето, який виходить за межі суто японського дискурсу, 2) різні постановки опери у Брегенці, Франкфурті і Венеції, у яких колоніальний наратив стверджується під різним кутом зору. Траєкторія розвитку колоніального наративу від роману «Мадам Хризантеми» П’єра Лоті до «Мадам Батерфляй» Джакомо Пуччіні чітко окреслює трансформацію японізму з декоративно-прикладного артефакту до трагедії Liebestod і критики японсько-євро-американських міжнародних взаємовідносин. Проблематика «Мадам Батерфляй» у різних традиційних або інноваційних медіаформатах виявляє так чи інакше трансформацію топосу екзотизації колонізованого простору. За красою італійського бельканто в образі Чіо-Чіо-Сан режисери розпізнають і втілюють на сцені апокаліпсис людських відносин в умовах системного порушення прав людини. У процесі інтерпретаційного аналізу трьох різних постановок виявлено системне зміщення ліричних і естетичних акцентів опери на етичні. У кожній з трьох проаналізованих постановок по-різному увиразнено колоніальний конфлікт, який герої осягають зсередини свого серця, виховання, ментальних орієнтирів, соціального оточення і національних традицій. Колоніальний наратив «Мадам Батерфляй» є перспективним для подальших досліджень різних репертуарних опер в аспекті соціально-політичної позиції сучасних режисерів