Хорова творчість композиторів Естонії кінця ХХ — початку ХХІ століть, як феномен європейської хорової традиції

Abstract

Виходячи з власного виконавського і слухацького досвіду, можна констатувати той факт, що на сьогодні естонська хорова музична культура — як на рівні музичних творів, так і на рівні цілісної культурної традиції — в українському просторі є майже terra incognita. За виключенням Арво Пярта, в Україні практично невідомі інші естонські композитори, які писали для камерного хору a capella і з супроводом, а у мережі Internet зустрічаються лише поодинокі випадки їхнього виконання. Серед таких слід назвати запис житомирським камерним хором «Орея» хорової мініатюри «Kyrie» сучасного естонського композитора Пярта Уусберга, в якому брала участь і авторка даної роботи. Також відзначимо виконання «Miserere» його ж авторства Галицьким камерним хором «Євшан», записане у 2021 році. Але знову ж таки: ці поодинокі випадки наразі є, скорішє, виключенням, аніж правилом. Між іншим у всьому цивилізованому світі хорові твори таких композиторів, як Тойво Тулев, Вельйо Торміс, Леппо Сумейра, вже не кажучи про Арво Пярта, уже давно користуються заслуженою популярністю. Вони звучать у престижних концертних залах і уважно сприймаються науковцями та критиками. Більше того, сама естонська хорова культура в останні десятиліття заслужено вважається феноменом, який раніше — в тому числі через залізну завісу — не помічався. Річ у тому, що історичні обставини розвитку естонської культури призвели до того, що спів, у тому числі колективний, для естонців став засобом збереження власної ідентичності. Тож він вийшов далеко за рамки суто професійного хорового виконавства, яке, втім, теж було і є на високому рівні. В історії естонської музичної культури важливу роль відіграють літні хорові фестивалі, які проводяться з ХІХ століття, чому не стала на заваді навіть радянська влада. Вони стали символом єднання цього невеликого за кількістю етносу і, разом з цим, вивели їхню хорову культуру на провідні позиції у Європі та світі.

Тож пропонований науково-виконавський проєкт є спробою популяризувати твори для камерних хорів a capella, авторства естонських композиторів Тойво Тулева, Вельйо Торміса і Пярта Уусберга в українському музичному середовищі і таким чином встановити крос-культурний діалог з країною, з якою ми маємо багато спільного в історичному розвитку і з боку якої отримуємо чи не найбільшу у відносних цифрах підтримку в часи повномасштабного російського вторгнення. Мета наукового обґрунтування творчого мистецького проєкту полягає у тому, що на основі розглянутих англомовних праць з історії естонської хорової музики, аналізу образних і жанрово-стильових особливостей творів П. Уусберга, Т. Тулева і В. Торміса, а також власного досвіду диригентської роботи над ними, дослідити естонську хорову культуру і відповісти на питання, чому вона є феноменом на світовій культурній мапі. Наукова новизна дослідження полягає у тому, що вперше в українському музикознавстві було здійснено комплексну характеристику як текстуальної, так контекстуальної складової естонської хорової культури сучасності. Дослідження образно-стильових домінант сучасної хорової музики Естонії продемонструвало дві основні тенденції: неосакральну і неофольклорну (що, в принципі, притаманно і українській хоровій музиці). Так, аналіз творів Тойво Тулева, Пярта Уусберга, Вельйо Торміса продемонстрував тяжіння саме до них, в умовах абсолютної різниці індивідуальних стилів. Так, у хоровій творчості одного з наймолодших представників (який, тим не менш, вже вважається визнаним майстром) генерації Пярта Уусберга можна спостерігати як твори умовно-духовного спрямування («Kyrie», «Miserere», «Sicut Cervus»), так і фольклорні (зокрема обробка народної пісні «Õhtu Ilu» / «Краса літнього вечора»). Тойво Тулев прагне до текстового і жанрово- стильового синтезу різних практик і культур, об’єднаних втім духовною глибиною. Саме такими є його композиції «Suvine Vihm» («Літній дощ»), «And then in silence there with me be only You» («І тоді в тиші зі мною будь тільки Ти»). Обидва композитори активно використовують принципи старовинної поліфонії, а також максимально колористичну вертикаль, що балансує на межі тональних зв’язків і, навіть, з елементами модального принципу (тобто зі спиранням на ладовий звукоряд, а не тональний центр). Власне, розуміння музичної мови естонських композиторів, а також текстів їхніх творів є основою і для алгоритму при розборі і вивченні кожної мініатюри. Незважаючи на стильові відмінності між усіма опрацьованими опусами, вони мають спільний алгоритм для розучування. Так, нами використовувалася стандартна послідовність дій, що складається з чотирьох

етапів: ознайомлення з текстом; розбір твору за окремими малими фрагментами, з виконанням усіх задач; об’єднання фрагментів у розділи, з організацією руху до локальних кульмінаційних вершин; об’єднання розділів у єдине ціле з рухом до генеральної кульмінації. Така послідовність дозволяє відпрацювати звукотехнічні аспекти музичної фактури, яка відрізняється складністю (особливо у творах Тойво Тулева). Було здійснено комплексне дослідження джерел, у яких в тій чи іншій мірі описуються процеси становлення і розвитку естонської музики. Воно було зумовлене тими питаннями, які виникали на самому початку реалізації творчого проєкту. Поверхневе знайомство з цілою плеядою композиторів Естонії, у доробку яких містяться настільки самобутні і цікаві зразки хорової музики, які не завжди зустрічаються і в розвиненіших музично-культурних суспільствах, поставило питання — як таке стало можливим і для кого сучасні і класичні естонські композитори писали таку велику кількість хорової музики? Тож завдання науково-історіографічного аналізу постало само собою. Авторкою проєкту було детально опрацьовано як наукові, так і публіцистичні джерела авторства У. Ліппуса, С. Блессінг, П. Весілінда, К. Шваб, К. Коннолі, що дозволило зробити наступний висновок: у всьому світі, на сьогоднішній день, відбувається відкриття новітньої естонської хорової музики, а сама вона, в якомусь сенсі, стала культурним брендом країни. Водночас, якогось системного осмислення хорової культури досі відсутнє (за винятком хіба що стислої монографії Прііта Весілінда, проте вона прагне розповісти про емоційні настрої і переживання естонського народу в часи поневолення, аніж про саму, власне, хорову музику), і саме в цьому напрямку рухався наш творчий проєкт. Дослідження складається з анотацій (українською та англійською мовами), вступу, двох розділів (з чотирма підрозділами і шістю параграфами), висновків, списку використаних джерел і додатків. Загальний обсяг роботи складає 118 сторінок, з них основного тексту — 61. Список використаних джерел містить 102 позиції.