Макроареальні маркери обрядово-пісенних традицій Галичини й Карпатії

Abstract

У статті розглянуто шерег мелотипологічних ознак, які виступили на мелогеографічних картах України як чинники відокремлення південно-західного сегмента української етнічної території (УЕТ). Цей сегмент у статті окреслено умовною назвою ‹карпато-галицький меломасив› (КГМ). Критеріями виокремлення КГМ стали обрядові мелодії, вік яких вважається достатньо поважним – є непрямі свідчення дохристиянського походження багатьох видів пісенних композицій (мелоформ, що визначаються в першу чергу за їх ритмічними моделями та відповідними віршовими (силабічними) формулами). Свідченнями виступають, власне, їх ареали, що постали під час картографування численно великих масивів пісень – адже ці ареали частково корелюють з археологічними культурами віддалених часів (від початку І тисячоліття н.е.), тож цей напрямок досліджень можна окреслити виразом „музична археологія”. Для побудови карт авторкою були використані близько 60 000 записів обрядових мелодій українців та сусідніх етносів (білорусів, поляків, литовців). 132 карти були опубліковані як Атлас [Клименко 2020б]. Зона ‹Галичина + Карпатія› виділяється як окремий обрядово-пісенний простір за двома видами параметрів: позитивними (А) і негативними або мінусовими (Б). Це такі позиції: А1 – мелоформи з власне „галицькими” ареалами (окремі типи зимових пісень (зі спондеїчною основою ‹V*44;Р4343›); макрогрупа весняних мелодій з основою ‹V446›; ранцювальні пісні; народинні (хрестильні) пісні різних типів); А2 – мелоформи з ареалами, що виходять за межі зони ‹Галичина + Карпатія›, але в галицькому репертуарі ці пісні є статистично домінантними, тож терен КГМ можна вважати їх ядром (колядки з віршовими основами ‹V*443›, ‹V553›, щедрівки-меланкування ‹V*442›; весільні, весняні та жнивні з основою ‹V7›; численні ігрові веснянки „персонажного” типу та інші мелоформи); А3 – мелоформи з дуже великими поліетнічними ареалами, які в межах КГМ мають нетипову типологічну або ареальну „поведінку” (зимові наспіви макросім’ї ‹V55,р4›; весільний макротип моделі ‹V*53›);

А4 – специфічні прийоми ритмокомпозиційного варіювання, властиві саме сектору КГМ (прийом додавання силаб; прийом дублювання малих силабогруп); Б – „мінусові” маркери: відсутність в Галичині й Карпатах певних жанрів та мелоформ, характерних для сусідніх регіонів – Центрального і Східного Поділля та Волині (купальські обряди та пісні; кілька форм весільних пісень, зокрема, твори тирадного типу). З іншого боку, встановлено серії мелотипологічних чинників, які показують належність зони КГМ до великого „культурного материка українського Правобережжя” – це маркери групи В (щедрівки ‹V442› з фігурою висхідного іоніка; веснянки з основами ‹V*442›, ‹V4332›; жнивні й весільні з основою ‹V7› та інші мелоформи). Попередньо можна сказати, що „сепараційні” чинники (маркери груп А і Б) виглядають більш потужно, ніж інтеграційні (маркери групи В). Лінія „сепарації” КГМ на сході проходить між річками Серет і Збруч (хоча й розмивається за багатьма показниками, які продовжують свій рух у східному напрямку), на півночі – по лінії нижче Горохова (Сокаль – Радехів – р. Іква), на заході й півдні – майже збігається з відповідними кордонами УЕТ. На картах проступили також суттєві відмінності всередині означеного регіону, що дозволяють відокремлювати у КГМ такі сектори: (а) гірську частину Карпат: їх північні схили та Підгір’я; (б) південні схили Карпат (Закарпаття); (в) зону верхнього Дністра; (г) сектор правобережжя Дністра (до вододілу з басейнами Західного Буга і Прип’яті).