Соціокультурна парадигма львівської композиторської школи

Abstract

Розглянуто головні засади львівської композиторської школи, що сформувались на основі тривалих специфічних традицій культурного розвитку краю. Визначаються головні елементи системи регіонального композиторського мислення. Їх складають: поетизація побутової музики, тонке естетичне чуття буденності, салонних, товариських жанрів, декоративність, як прояв естетизму; категорія елегантності як питома категорія стилю львівської композиторської школи. Сюди ж належить перевага концертності над симфонізмом, програмності. Питомим для львівської композиторської школи виявляється той пласт музичного мислення і відповідні до нього жанрові моделі, які таять в собі рух, енергію, стихію, дієвість, розкутість, а не структурованість, раціональність, самозаглибленість. Відзначається велика роль карпатського, особливо гуцульського фольклору у творчості майже всіх без винятку митців та більша, в порівнянні з іншими національними школами і Східною Україною, роль духовної музики, яка проте, вбирає в себе численні ознаки світських і театральних жанрів, нерідко мислиться і сприймається як концертна, особистісна, чуттєва. Простежується трансформація впливів конкретних європейських центрів: Відень, Прага, Краків та інтерес до нового, відкритість на зовнішні враження, на нові віяння художнього процесу в світі, хоч і обережне ставлення до радикальних експериментів. Це зумовило вибіркові пріоритети стильових напрямів і тенденцій: в минулому яскравий прояв у львівському мистецтві і архітектурі стилю бароко – але скромні досягнення класицизму, в новіший час цікаві прояви романтизму, згодом символізму, модерну (сецесії) – але в загальному уникання експресіонізму і урбанізму, в сучасності багатоманітність і своєрідна трансформація тенденції постмодерну – але доволі скромно представлений авангард.