Французька фаготна школа другої половини XVIII – початку ХІХ століття: етапи становлення і розвитку

Abstract

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 025 – «Музичне мистецтво» з галузі знань 02 – «Культура і мистецтво». Національна музична академія України імені П.І. Чайковського, Міністерство культури та інформаційної політики України, Київ, 2024. Актуальність теми дисертації. В історії французького фаготного мистецтва друга половина ХVIII і початок ХІХ ст. стали визначальним періодом у розвитку національної виконавської школи. Її формування було нерозривно пов’язано із тими складними суспільно-політичними, соціальними і культурними процесами, котрі відбувались у Франції у вказаний час. У сучасних наукових роботах означений період історії французької фаготної школи залишається недостатньо вивченим і вимагає більш глибокого дослідження. Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше: здійснено дослідження історичних етапів становлення і розвитку французької фаготної школи у другій половині ХVIIІ – початку ХІХ ст.; визначено передумови професіоналізації виконавства на фаготі у церковній музично-освітній системі Франції; розкрито основні чинники фаготної дидактики П. Кюньє; досліджено процес формування класів фагота в Паризькій консерваторії на ранніх етапах її розвитку; висвітлено особливості конкурсної системи навчання і її значення для фахової підготовки виконавців-фаготистів; показано ключову роль Е. Озі у формуванні фундаментальних засад французької фаготної школи; здійснено порівняльний аналіз «Méthode nouvelle et raisonnée pour le basson» і «Nouvelle Méthode de basson... adaptée par le Conservatoire pour servir à l'étude dans cet établissemen» Е. Озі; виявлено вплив вокальної методики на технологічні засади формування звуку на фаготі; проаналізовано твори для фагота Ф. Дев’єнна та Е. Озі. У дисертації виділяються два етапи розвитку французької фаготної школи – до революції 1789 р. і післяреволюційний (до 1815), були зумовлені зміною соціально-політичної та економічної системи Франції. Підкреслюється, що значним досягненням на першому етапі становлення національної виконавської школи стало включення фагота у навчальні програми метриз та використання його у церковних ансамблях для супроводу хорового співу під час богослужінь. Саме в метризах розпочинається процес професіоналізації виконавства на фаготі, завдяки чому формується кадровий потенціал оркестрових музикантів, виконавців-солістів та педагогів, котрі, отримавши професійну церковно-музичну освіту, з часом створили фундамент національної виконавської школи. Іншим важливим чинником становлення французької фаготної школи виділено розквіт сольного виконавства на інструменті, котрий зумовив активізацію зусиль щодо розширення концертного репертуару. Серед чисельних творів для фагота, написаних французькими композиторами у класичну добу, вказано концерти та сонати для фагота і basso continuo Ф. Дев’єнна, Е. Озі та П.Д. Дешея, котрі набули особливого значення у розкритті виражальних можливостей і технічного потенціалу інструмента, підготовці професійних виконавців та їх блискучої концертної діяльності. Здійснений аналіз творів Е. Озі і Ф. Дев’єнна дозволив зробити висновки щодо успішної адаптації жанру класичної сонати для фагота в її національній модифікації, атрибутами котрої стали опора на театральну видовищність, танцювальність та концертність. Ф. Дев’єнну вдалося виявити нові темброві, звуковиражальні, динамічні фарби та віртуозні можливості фагота, що сприяло закріпленню його солюючих позицій на концертній естраді. Як сольному інструменту з великим художньо-образним і техніко-динамічним потенціалом, композитор доручає фаготу виконання тем широкого образного і жанрового діапазону: від мужньої героїки та ніжної лірики до вишуканої танцювальності та стрімкої моторності. Ф. Дев’єнн використовує типову для жанру французької інструментальної сонати і сольного концерту багатотемну сонатну форму, засновану на протиставленні тем як носіїв образності у відповідності до канонів класичної театральної драматургії. Встановлено, що пожвавлення сольних виступів таких визначних віртуозів як Е. Озі, Ф. Дев’єнн, Ф. Жаден, Шубарт та ін., котрі своєю вражаючою майстерністю викликали захоплення публіки Духовних концертів у королівських палацах Версаля, значно підвищило інтерес до фагота, сприяло його популяризації та закріпленню позицій на концертній естраді як сольного інструмента. Особливе місце серед фаготистів-віртуозів останньої чверті ХVIII ст. належить Етьєну Озі. Його активна творча діяльність в значній мірі є відображенням динамічного росту сольного виконавства на фаготі у Франції, котре у 80-ті роки ХVIII ст. знаходилось на вищому щаблі розвитку. Саме в цей час розпочинаються регулярні сольні виступи молодого віртуоза у Духовних концертах і одночасно різко зростає загальна статистика присутності в них фагота. Проведений аналіз концертів фаготистів у палацах Версаля підтверджує в них лідерство Е. Озі, котрий за їх кількістю у вказаний період переважав своїх колег Ф. Дев’єнна, Ф. Жадена та Л. Тюлу. Одним із важливих напрямків в історії становлення французької виконавської школи дореволюційного періоду визначено процес формування фаготної дидактики. Її витоки пов’язані із французькими енциклопедистами Д. Дідро та Ж.Л. д’Аламбером, котрі вперше здійснили детальний аналіз конструкції фагота і висвітлили основи гри на інструменті. Показано ключове місце П. Кюньє у започаткуванні фундаментальних основ французької фаготної дидактики, який вперше ґрунтовно представив алгоритм процесу навчання гри на інструменті та формування виконавського апарату фаготиста. Розкрита сутність його досягнень у розвитку технологічних і художніх засад виконавства на фаготі. Встановлено, що одним із ключових чинників виконавського процесу на фаготі П. Кюньє вважав використання вокальної техніки, котра повинна була стати основою процесу звуковидобування на інструменті. Переконання музиканта, сформовані під час його навчання у метризі, в якій він одночасно освоював гру на фаготі і мистецтво співу, отримують подальший розвиток і в розкритті механізму артикуляції та функцій язика під час гри на інструменті. Тема вокальності фаготного виконавства присутня також у розгляді інших елементів техніки гри на фаготі, що можна вважати характерною ознакою французької фаготної школи. У питаннях постановки амбушура П. Кюньє залишався переконаним прихильником використання похилого розміщення тростини і опонентом німецького музиканта-мультиінструменталіста Й.Й. Кванца, котрий вважав більш раціональною постановку тростини без нахилу. Розвитком теоретичних засад дидактики П. Кюньє стала «Нова і аргументована школа для фагота» (1787) Е. Озі – перший практичний посібник для навчання гри на фаготі, основу якого складали методичний розділ і інструктивно-художня частина. Зазначено, що включення фагота у навчальні програми метриз і підготовка виконавців для церковних інструментальних ансамблів, розширення сольного репертуару для фагота, активізація виступів фаготистів у Духовних концертах та створення фаготної дидактики дозволили закласти міцний фундамент для становлення французької виконавської школи у період абсолютної монархії. Французька революція 1789 р. знаменує початок нового етапу розвитку національної фаготної школи на шляху формування прогресивної музичноосвітньої моделі. Прийняття антиклерикального закону в 1792 р. і закриття метриз викликали гостру потребу у побудові більш сучасної системи професійної музичної освіти. Її творцям Б. Сарретту і Ф. Госсеку в складних умовах політичної та економічної нестабільності вдалося у достатньо короткий час побудувати нову модель фахової підготовки музикантів, центром котрої стала Паризька консерваторія. Особлива роль на початковому етапі формування класів фагота навчального закладу належала її першим професорам – Е. Озі, Т. Делькамбру, Ф. Гебауеру, Л. Тюлу, котрі в кінці XVIII – початку XIX ст. зуміли створити фундаментальні засади для формування і динамічного розвитку французької фаготної школи. Їх творчі здобутки у виконавстві і педагогіці сприяли значному підвищенню рівня підготовки професійних музикантів. Підкреслюється, що розробка у консерваторії високоефективних методів навчання і впровадження дидактичних посібників для підготовки професійних виконавців знаменують заключний етап динамічного розвитку французької фаготної школи у кінці ХVIII – початку ХІХ ст. Паризька консерваторія для професора Озі майже на два десятиліття стала місцем безперервних пошуків прогресивної методики і створення «Нової школи для фагота, прийнятої консерваторією …». Е. Озі стандартизує навчально-виконавський рівень фахової підготовки фаготистів у Паризькій консерваторії та закріплює лідируючі позиції національної виконавської школи на теренах Європи. Основні результати дисертації можуть використовуватись у подальших наукових дослідженнях історії і теорії виконавства на духових інструментах, а також у курсах «Історія виконавства на духових інструментах», «Методика викладання гри на духових інструментах», «Історія оркестрових стилів», «Інструментознавство» та спеціальних заняттях з фаху «Фагот».