Формування музично-поетичної цілісності у вокальних циклах Ярослава Верещагіна

Abstract

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 025 «Музичне мистецтво» (галузь знань 02 «Культура і мистецтво»). — Національна музична академія України імені П. І. Чайковського, Міністерство культури та інформаційної політики України, Київ, 2024. Актуальність. Творча постать Ярослава Верещагіна (1948–1999 рр.) – композитора, поета, видавця, музично-громадського діяча – належить до плеяди українських митців 70–90-х років. Він був сучасником Є. Станковича, І. Карабиця, О. Киви, Г. Саська, В. Годзяцького, В. Зубицького та інших творців, яких можна віднести до таких, що сприяли оновленню арсеналу жанрово-стильових засобів сучасної української музики, її лексики. Атмосфера стильових змін кінця 60–70-х рр. ХХ ст. яскраво відобразилася в неоромантичній поетиці музики Я. Верещагіна. Його творчий доробок є достатньо різноплановим, адже композитор працював майже у всіх жанрах. Це твори для симфонічного оркестру як повного так і камерного складів: «Дивертисмент» (1972 р.), «Сюїта» (1969 р.), «Варіації» (1970 р.), Концерт для альта і симфонічного оркестру (1972 р.); оркестрові транскрипції творів композиторів XIX–XX ст., велика кількість камерних творів для різного складу (струнні квартети, квінтети для духових інструментів), сонати, сонатини, скерцо, сюїти, мазурки для різних інструментів (віолончель, флейта, скрипка, фортепіано тощо). Проте самобутня і різножанрова композиторська творчість Я. Верещагіна мало відома як в Україні, так і за кордоном, і ще й досі не стала предметом фундаментального цілісного музикознавчого дослідження. Основною джерельною базою для вивчення життєтворчості Я. Верещагіна став його особистий архів, який зберігається вдома у доньки – Богдани Верещагіної. Туди входять персональні документи, листи, афіші, програмки концертів, поезія митця, замальовки та нотні рукописи, які стали визначальними для аналізу творчого процесу композитора: всього виявлено та опрацьовано 153 позиції музичних творів та багато чернеткових записів (серед яких 8 повних нотних зошитів). Більшість із цих композицій, на жаль, досі не виконувалися та не є дослідженими на цей момент. Додатком до архівних джерел стали зібрані невеличкі журналістсько- публіцистичні статті Г. Конькової, Г. Луніної, І. Зінків, О. Зосим, О. Лавриненко, А. Мухи, Т. Невінчаної, Б. Чіпа, О. Швецової та Н. Шурової у періодичних виданнях, де описані враження після концертів із біографічними нарисами про Я. Верещагіна, розмисли про твори композитора, які прозвучали, журналістські діалоги, але серед наявної бібліографічної літератури серйозної наукової роботи не зафіксовано. На основі всіх цих матеріалів детально досліджено життєвий і творчий шлях митця та створено комплексну концепцію його творчої еволюції. Важливо зазначити, що значне місце у творчості Я. Верещагіна належить саме вокальним композиціям. Досліджуючи його творчу спадщину, віднайдено близько шістдесяти творів різних вокальних жанрів – це обробки українських пісень, пісні, романси, вокальні цикли та кантати для сопрано, мецо-сопрано, баса та баритона, хорові твори для мішаного та чоловічого складу a cappella. Звернення у дисертації до вокальної музики Я. Верещагіна обумовлене не лише кількісною перевагою цих композицій серед інших жанрів, а й через те, що вони є сутністю його ментальності і найяскравіше виражають спосіб його музичного мислення, адже митець був також і прекрасним поетом, навіть скомпонував власну збірку віршів під назвою «Хлорофілові зерна», яка, на жаль, не була опублікована, але знайдена серед рукописів (до неї входить близько сімдесяти віршів). Він філігранно та тонко працював з поетичним словом, і вираження «художніх задумів» у вокальних мініатюрах тісно пов’язані з емоційним забарвленням вербального тексту, саме тому музична тканина цих творів часто містить завуальований сенс та обов’язково глибоку інтелектуальну ідею. Серед інших митців Я. Верещагін виділяється особливою витонченістю концепцій, рафінованістю задумів з притаманною йому виразною інтелектуальністю, що виявляється у зверненні до камерних жанрів. Але простежується і своєрідне прагнення композитора до укрупнення форми через схильність до циклізації, коли об’єднання окремих мініатюр переростає у великий монолітний твір. У творчому доробку композитора є 14 вокальних циклів, кожен з яких складають від двох до чотирьох вокальних мініатюр. На жаль, на сьогодні три цикли з переліку віднайдено не повністю, тому відредагована та опублікована нотна збірка вокальних циклів «Намалював художник смуток…», яка стала важливим додатком до роботи, налічує 11 позицій. Серед них є обробки українських, чеських та словацьких народних пісень, цикли на вірші українських поетів В. Морданя, В. Герасим’юка, М. Удовиченка, Ф. Млинченка, М. Доленги, П. Тичини, Д. Загула, М. Драй-Хмари та на тексти старовинних корейських поетів у перекладі О. Жовтіса. Отже ключовим імпульсом для наближення до внутрішнього світу митецької індивідуальності Я. Верещагіна стало поєднання поетичного і композиторського начала у гармонійно-обдарованій людині. Визначення єдності всіх компонентів творчості особистості митця, закладених у самій природі композитора, спонукали до розгляду його творів під кутом проблематики цілісності. Саме цілісність і є основним аспектом, який визначає вокальний цикл. Формування цілісності для композитора завжди є окремим завданням, адже він об’єднує мініатюри, які за своєю природою є автономними, і будь-яка з них може існувати як окрема одиниця. Головне завдання митця – знайти внутрішні зв’язки та логіку об’єднання. Процес організації циклу залежить від багатьох факторів і завжди є індивідуальним. Незважаючи на те, що загальна теорія, в якій розробляються питання цілісності, є більш-менш репрезентованою у науковій літературі, звернення до цієї теми буде завжди актуальне. Наукова новизна дослідження полягає у тому, що на основі проаналізованих історико-культурних і мистецтвознавчих джерел окреслено загальну хронотопічну специфіку відповідно періоду життя Я. Верещагіна (1948–1999 рр.). Вперше у площині вітчизняного музикознавства реконструйовано історико-біографічний ареал, пов’язаний з діяльністю Клубу молодих композиторів при Київській державній консерваторії імені П. Чайковського (70–80-ті рр. XX ст.); створено комплексну історико- біографічну панораму життєвого та творчого шляху Я. Верещагіна; віднайдено та систематизовано за хронологічним та жанрово-стильовим параметрами партитури композитора різних періодів творчості; проаналізовано особисто віднайдені авторкою дисертації вокальні цикли Я. Верещагіна та розглянуто їх музично-поетичну драматургію під кутом зору виявлення феномену цілісності; уведено в науковий обіг авторський термін «поліладові фрески» щодо циклу «Два романси» на вірші В. Герасим’юка. Також на основі здійснених у процесі написання дисертації теоретико-текстологічних досліджень відредаговано та опубліковано нотну збірку вокальних циклів Я. Верещагіна «Намалював художник смуток…». Результати дослідження. Творчість Я. Верещагіна припала на період 1960–90-х рр., сповнений кричущих протиріч, що, безумовно, віддзеркалилися у мистецькій площині. Варто зазначити, що це був історично важливий етап у визначенні музичної та культурної ідентичності України, який відзначився яскравим виявом творчого потенціалу в умовах важливих суспільних змін. Я. Верещагіна можна вважати яскравим представником інтелігенції тієї доби. Розгляд впливу різних життєвих подій на його музичний стиль та манеру творчості виявив цікаві зв’язки: • глибока обізнаність Я. Верещагіна у прихованій тодішньою владою справжній історії України, гордість за український народ та пошана до його традицій, про що свідчить особиста поезія митця та розповіді товаришів по композиторському «цеху»; • компетентність у сфері української літератури: митець знав творчість багатьох маловідомих на той час українських поетів, приховано переписував вірші репресованих авторів, писав вокальні композиції на ці твори; • народне мистецтво стало основою для його композиторської творчості, пізнання української ментальності найяскравіше виразилося у зверненні до фольклорних джерел та написання на їх основі музичних творів; • участь в унікальному тогочасному колективі, хорі «Жайворонок», головною метою якого було формування національної свідомості громадян України та відновлення української історії, етнографії та фольклористики; • активна участь у діяльності Клубу молодих композиторів при Київській консерваторії, основною ціллю якого було сприяння творчому розвитку молоді, виявлення та розкриття їх художнього потенціалу через забезпечення фахового спілкування з видатними митцями та знайомства з новими композиторськими техніками; • участь у підтримці творчого становлення вокально-інструментального ансамблю «Кобза», який популяризував українську пісню не лише в Україні, а й за її межами, сприяючи розвитку української музики та народної творчості; • плідна тривала робота у видавництві «Музична Україна», яке було унікальною структурою, де взаємодіяли не лише композитори, музикознавці та музиканти, а й літературні редактори, поети, художники та інші спеціалісти різних сфер; видання нотних зразків мало важливе значення у збереженні та популяризації української музичної спадщини; • тісна співпраця з видатним українським диригентом, піаністом В. Матюхіним, який був художнім керівником «Київської камерати». Діяльність цього камерного колективу була спрямована на виконання нової сучасної української музики і композиції Я. Верещагіна часто звучали у їх репертуарі. Композитор написав більшість своїх творів саме для «Камерати» а також зробив низку оркестрових транскрипцій нотних зразків українських та зарубіжних авторів; • робота відповідальним секретарем у Спілці композиторів України, що об’єднувала діяльність професійних композиторів і музикознавців. Проводилася велика творча робота з організації лекцій-концертів і різних музично-просвітницьких заходів. З огляду на соціокультурні та жанрово-стильові аспекти можна визначити значущий вплив цих процесів на мистецтво Я. Верещагіна, що стає провідним фактором у формуванні його музичної ідентичності та визначає характер творчого середовища. У процесі дослідження джерельної бази вдалося систематизувати творчий доробок митця за хронологічними та жанрово-стильовими параметрами, надаючи чітке уявлення про етапи та розвиток його творчості. Виявлено та опрацьовано 153 позиції рукописів музичних творів та багато чернеткових записів (серед яких 8 нотних зошитів). Встановлено, що серед творчого доробку композитора, який вдалося ідентифікувати, переважають наступні твори: вокальний жанр – 51 позиція (разом з вокальними циклами), фортепіанні композиції – 47, для камерного складу – 45, для хору – 8 і для симфонічного оркестру – 2. На жаль, не всі твори на цей момент вдалося віднайти повністю, але все ж окреслено загальний пошуковий вектор. Над вокальними циклами композитор працював протягом всього життя, для детального музикознавчого аналізу було вибрано п’ять творів цього жанру, що відображають творчі пошуки митця у різні роки. Два перших проаналізованих вокальних цикли побудовані на зверненні до фольклорних джерел: «Дві українські гаївки» (1969 р.) та «Дві українські пісні» (1974–88 рр.). Такий вибір матеріалів Я. Верещагіна вказує на ступінь зацікавленості фольклором у ранні роки його творчості. Ці народні пісні композитор міг взяти з репертуару хору «Жайворонок», де він співав на той час. «Сміється джерело» на вірші В. Морданя – 1980 р. Я. Верещагін присвятив його тоді маленькій донечці, яка була відрадою для митця. Хоча поетичним фундаментом для твору стала поезія В. Морданя, але вона сповнена образними ознаками календарного циклу і у музичну тканину композиції автор майстерно вплітає жанрову фольклорну основу – колискової та веснянки. «Передчуття весни» – це вокальний цикл на вірші поетів доби «українського відродження» 1920-х рр., написаний у 1986 р. – період активного розквіту та повернення творчості репресованих авторів. У музичній площині відбувається своєрідне осучаснення інтонаційно-жанрових елементів народної творчості через використання засобів сучасної композиційної техніки музики XX ст. (зокрема розширеної тональності та модальності). Вокальний цикл «Два романси» на вірші В. Герасим’юка написаний у 1991 р.. Тут композитор звертається до поетичної творчості митця, який став представником трансформації художньої свідомості у літературній площині 1990-х рр.: розвал тоталітарної системи призвів до своєрідної дистанційованості від суспільно-політичного фактору. Відхиляючись від різноманітних «колективних» ідеологій, особистість фокусується на індивідуальному та унікальному, причому тематика і проблематика мистецьких творів не лише переступає межі заборонених сфер дійсності, але й виявляється поза часовими, онтологічними, етичними і виключно естетичними вимірами. Композиторський пошук індивідуального у вокальному циклі на вірші В. Герасим’юка втілюється через звернення до особистої емоційно-чуттєвої сфери переживань та спогадів. У даному випадку органічне поєднання з фольклорним світом відбувається через пошук власного вираження спираючись на бартоківський стиль. Таким чином художником створюються унікальні музичні «поліладові фрески», сповнені багатством натуральних фарб та глибиною образів. Отже, з огляду на представлену панораму вокальних циклів різних періодів творчості Я. Верещагіна можемо відзначити сильний вплив на композиторську роботу суспільно-політичних віянь і зазначимо, що провідним фактором оновлення стилю митця став неофольклоризм. 1. Відбір текстів для вокальних циклів. Висвітлено принципи відбору текстів композитором для створення вокальних циклів, що розкрило важливі аспекти взаємодії слова та музики в його творчому процесі, адже вже у виборі поетичного джерела композитор формує доінтонаційну цілісність. а. Вербальні ряд перших двох циклів «Дві українські гаївки» та «Дві українські пісні» складають тексти українських народних пісень. Гаївки Я. Верещагін об’єднує за жанровим принципом, а стрілецьку і козацьку пісні – за тематикою оспіваної лицарської смерті. б. Вірші для вокального циклу від одного автора, але складені з їх різних окремих поезій (не з поетичного циклу): В. Морданя («Сміється джерело») та В. Герасим’юка («Два романси»). Вербальний ряд до твору «Сміється джерело» об’єднує чотири різних вірші В. Морданя за жанровим та асоціативним принципом, а «Два романси» на дві окремі лірико-філософські поезії В. Герасим’юка – за асоціативним (на основі єдності думки-спогаду) з ознаками щоденникового (наявність опису ряду послідовних подій). в. Вірші для вокального циклу «Передчуття весни» від різних авторів (М. Доленг, П. Тичина, Д. Загул, М. Драй-Хмара), які об’єднані за асоціативним принципом через віднесення до одного історичного періоду «українського відродження» 1920-х рр. та стилістичного напрямку символізму. 2. Специфіка побудови поетичної першооснови. Визначено особливості структури поетичної першооснови, що вказує на вибір композитором невеликих віршів з притаманною їм музичністю: частим використанням алітерацій та асонансів. Зазначимо також, що авторська поезія, яку Я. Верещагін обирає для вокальних циклів, є пейзажною лірикою: для неї притаманні такі тропи як епітети, метафори (зокрема метафора прозопея) та порівняння. У межах одного циклу використовується різне римування (кільцеве, парне або перехресне) та різні віршовані розміри (але переважно один вид метрики в одній поезії). Композитор досить уважно йде за поетичним текстом: основним завданням для автора є донесення кожного слова, на що вказує переважання силабічного принципу співвідношення вербальної та музичної складових. У деяких частинах вокальних циклів відмічається порушення структури поетичної основи (строфічної побудови вірша за римою). Такі зміни відбуваються в процесі роботи композитора з віршем і пов’язані з трактовкою сюжету вербального тексту: таким чином Я. Верещагін підсилює певні образно-семантичні значення, що є однією з ознак авторської композиторської інтерпретації поетичного джерела. Крім того, зустрічається неспівпадіння структури викладення матеріалу супроводу і вокальної партії в межах однієї частини, що впливає на відчуття наскрізної лінії розгортання музичного матеріалу. 3. Музично-композиційні параметри вокальних циклів. Здійснений музикознавчий аналіз вокальних циклів Я. Верещагіна дозволив розкрити певні алгоритми роботи митця з поетичним першоджерелом та виявити характерні авторські риси притаманні цьому жанру. Формування музично-поетичної цілісності вокального циклу – складний процес, під час якого композитор виступає у ролі режисера: він відбирає і компонує вірші відповідно до головної ідеї всієї циклічної композиції та за допомогою засобів музичної виразності вибудовує єдину концепцію. Такий підхід дозволяє композиторові створити виразний музичний наратив, який пронизує весь вокальний цикл, надаючи йому характерної єдності та гармонії. Якщо у циклах обробок українських пісень фольклорні джерела диктують і вербальну, і музичну основу, що проявляється у незмінності вокальної партії та у куплетно-варіаційній формі викладу матеріалу, то у циклах на вірші українських поетів стає більш помітною індивідуальність композиторського підходу Я. Верещагіна. Це проявляється у вмілому зведенні кожної частини композиції до символічної образності, що гармонійно взаємодіє зі здатністю символу втілювати універсальні поняття буття. По-перше, кожен символ не лише виступає як окремий образ, а й сприймається як ключовий елемент, що сприяє переплетенню всієї композиції. Наприклад, у вокальному циклі «Сміється джерело» кожна частина є символом певного життєвого етапу людини (дитинства, підліткового часу, юності та зрілості) з об’єднанням календарних ознак (пори року) та пісенних жанрів українського фольклору (колискова, веснянка, царинна та їх об’єднання у останній частині). А у творі «Передчуття весни» композитор акцентує увагу на особливому світовідчутті кожного з чотирьох поетів через музичне втілення емоційно-чуттєвого рівня із загальним драматургічним вектором «від туги – до надії». «Два романси» на вірші В. Герасим’юка – це інтенція спогадів: ліричний символ кохання через зіставлення минулого і теперішнього. У музичній площині поєднані архаїка буковинського краю, що є відсилкою до автора віршів, та пошук власного «Я» композитора через використання композиційної техніки Б. Бартока. Таке трактування символів відкриває можливість багатозначного і тонкого відтворення ідеї поетичного тексту через мову музики. По-друге, важливо відзначити вміле зведення Я. Верещагіним всіх різноманітних символів до спільної образної метафори на рівні складних музично-композиційних параметрів. Високий ступінь музичної цілісності формується завдяки наявності у кожному циклі наскрізних образів, характеристика яких досягається закріпленням за ними тої чи іншої сукупності засобів виразності. Також надзвичайно важливою є єдність на інтонаційному рівні, яка виникає через логіку наскрізного розвитку та яскраво виявляється у зв’язках між частинами, мотивно-тематичних внутрішніх арках та лейттемах. Поряд із образною та інтонаційною єдністю об’єднання окремих частин циклу відбувається за допомогою традиційних тонально-гармонічних елементів і метроритмічних та фактурних рішень. Цікаві особливості простежуються на рівні композиційної стилістики аналізованих творів. У процесі компаративного аналізу вказаних обробок виразно простежуються ознаки пізньоромантичного та постромантичного стильового забарвлення, яке засвідчує спорідненість з композиційною лексикою західноєвропейських та вітчизняних композиторів кінця XIX – середини XX ст.. Зокрема, яскраво альтерована внутрішньоладова дисонантність апелює до творчих пошуків Б. Бартока, З. Кодая, Б. Лятошинського, Л. Ревуцького. Поряд із цим в окремих творах (зокрема у «Вербовій дощечці») відчуваються впливи джазової стилістики, навіяні творчим досвідом вчителя Я. Верещагіна – М. Скорика. Отже, жанр вокального циклу у творчості Я. Верещагіна виступає виразним показником індивідуального авторського підходу втілення власних ідей. Дослідження специфіки формування музично-поетичної цілісності вокальних циклів митця дозволяє глибше зрозуміти його творчу особистість і наблизитися до розуміння реалізації композиторського задуму від доінтонаційного етапу до кінцевого результату. Запропонований у дисертації аспект вивчення творчості Я. Верещагіна може стати поштовхом до нових наукових відкриттів, сприяє поглибленню загального розуміння музичної спадщини композитора та розкриває нові напрямки подальших досліджень на прикладі аналізу інших художніх задумів митця.