Український балет доби Незалежності: тенденції розвитку, жанрово-інтонаційна специфіка

Abstract

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 025 «Музичне мистецтво» (галузь знань 02 «Культура і мистецтво»). – Національна музична академія України імені П. І. Чайковського, Міністерство культури та інформаційної політики України, Київ, 2024. Актуальність. Балет як цілісне явище не можна вважати дослідженою сферою культури. Серед об’єктивних причин такої ситуації – спорадичний характер його вивчення, складність самого жанру (його «міжмистецький» синтетичний статус), відсутність розробленої музикознавчої методології вивчення цього жанру, яка би враховувала всі складові як самої багатовимірної балетної матерії, так і постановочного процесу. Жанр балету часто стає об’єктом дослідження суміжних гуманітарних дисциплін: балетознавства, театрознавства, культурології. У той самий час у полі музикознавства балет займає периферійну позицію, часто перебуваючи в тіні іншого музично-театрального жанру – опери. Тим часом реалії сучасного українського мистецтва, що полягають у потужній зацікавленості жанром балету сучасних українських композиторів поряд із яскравим вибухом креативної балетної індустрії, спонукають до музикознавчого осмислення пов’язаних із балетом мистецьких процесів. Важливим кроком на цьому шляху є реалізація необхідного комплексу заходів: комплексне вивчення феномену з урахуванням усіх його жанрових складових (у координації з іншими гуманітарними науками), розроблення типології жанру, вивчення жанрово-інтонаційних і соціокультурних параметрів сучасного українського балету, адже саме балетний жанр – один із пріоритетних у відображенні різноманітних тенденцій розвитку сучасного мистецтва. Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в науковому внеску до галузі музикознавства та у вивченні балетного жанру загалом. Серед ключових факторів наукової новизни роботи можна виділити такі: сучасне музикознавче осмислення жанру новітнього українського балету в теоретичному аспекті; створення авторської типології балетного жанру, що робить один із перших кроків у напрямі музикознавчої систематизації та класифікації жанру; перше в українському музикознавстві вивчення опусів українських балетних композиторів у генераційній площині; здебільшого перше аналітичне осмислення балетів українських митців крізь призму соціокультурних тенденцій; практичне втілення результатів дослідження в навчальному процесі, зокрема в програмі дисципліни «Інноваційні технології в музичній діяльності» на базі КМАМ ім. Р. М. Глієра, яка впроваджена до освітнього процесу 2023–2024 н. р. Результати дослідження. Проведене дисертаційне дослідження українського балету доби Незалежності дозволило окреслити культурні, соціальні та політичні події, що вплинули на створення балетних вистав. Систематизовано основні соціокультурні та мистецькі тенденції сучасного українського балету. Найважливішими серед них є такі: одночасне функціонування трьох загальних типів балету (фольклорний, класико-романтичний та модерний / експериментальний); прогресивна робота балетмейстерів із модерновою хореографічною лексикою; діяльність нової генерації танцівників і хореографів-балетмейстерів; відсутність залежності від офіційних театральних структур; посилення популярності балету серед глядачів; тісна співпраця балетмейстерів та українських композиторів; пріоритетне положення балету в жанровій системі сучасності; розширення інтертекстуального та міжмедіального поля балету; превалювання пластичності над дансантністю як в хореографічній, так і в музичній сферах; залучення конструкцій нетрадиційного типу у сфері сценографії; переосмислення класичної спадщини; адаптація шедеврів класичної літератури. Огляд різних мистецтвознавчих праць, що присвячені балетному жанру, в аспекті виявлення та аналітичного осмислення наявних дефініцій балету зумовив створення власного визначення, з музикознавчої позиції, категорій «балет», «сучасний український балет», «танцювальна вистава». За музикознавчою концепцією дисертаційного дослідження балет – це мистецький продукт, який отримав сценічне втілення і є результатом співпраці композитора (безпосередня участь у створенні оригінальної музики до балету або адаптація своєї наявної музики до конкретного балету), хореографа та сценографа (костюмографа, відеографа); сучасний український балет – синтетичний жанр новітнього музично-театрального мистецтва, який об’єднує хореографію, музику (звук), сценографію (костюмографію) і функціонує в хронологічних межах 1990–2020-х років; танцювальна вистава – тип балетної вистави, у якій використана небалетна музика композитора, не адаптована автором до цієї вистави. Репрезентовано критерії, які дозволяють диференціювати українських композиторів за генераційним аспектом, з поділом на середнє і молодше покоління. Серед головних таких критеріїв виділено: роки народження, країну проживання (на момент становлення митця), важливі історичні події, контакти із західним мистецьким простором, орієнтацію на реципієнта, співвідношення в балетному продукті традиційного та інноваційного, використання акустичного чи електроакустичного інструментарію, належність митця до Національної Спілки композиторів України. Важливим кроком на шляху теоретичного осмислення балетного жанру стало створення авторської типології на базі творів українських композиторів середньої та молодшої генерацій. Типологічний поділ відбувся за двома головними критеріями – музичними та позамузичними. До музичних критеріїв залучено такі позиції: генезу музичної складової, звукову складову балетної вистави, структурно-масштабний критерій, жанрову специфіку, етнічну специфіку музичного складника балету. До позамузичних критеріїв увійшли: наявність або відсутність сюжетної лінії, орієнтованість на глядацьку вікову категорію, специфіка постановочно-сценічної інтенції балетного твору, тип хореографії та сценографії. Означені тенденції українського балету доби Незалежності, а також критерії авторської типології дозволи проаналізувати балетні твори українських композиторів середнього й молодшого поколінь у жанрово-інтонаційному аспекті. Доведено, що балетні композитори активно працюють не тільки в чистому жанрі балету, але й вільно інтерпретують його в напрямі створення нових жанрових синтезів. Серед таких можна виділити балет-кантату «Кобзар» Ю. Шевченка, балет-інсталяцію «Дон Жуан з Коломиї» О. Козаренка, балет-фантазію «Видіння Рози» О. Родіна, балет-фольк-містерію «Обранець сонця» О. Шимка, балет-перформанс («Павана і Фуріант (Транс-цен-ден-танці)» С. Ярунського, «Gaka» М. Шалигіна, «Глибоке слухання» С. Ярунського і С. Вілки, «Heimsuchung» А. Корсун, folk-performance «Бондарівна» А. Комлікової). Сучасні композитори створюють опуси, жанрово-інтонаційна специфіка яких дає змогу визначити їхню модель як етнічну або ж позаетнічну. Серед етнічно забарвлених балетних опусів, які мають виразну національну специфіку, можна виокремити балети «Кобзар» Ю. Шевченка, «Обранець сонця» О. Шимка, «Тіні забутих предків» І. Небесного, «Гагаку» В. Польової тощо. Сучасний український балет виявляє себе не лише як кардинально інноваційний, але й певною мірою традиційний жанр, що активно зберігає і відтворює національні елементи. Інтеграція в сучасні постановки фольклорних мотивів, типових танцювальних елементів і костюмів свідчить про спробу збереження унікального культурного спадку насамперед України. Доведено, що розвиткові балетного жанру в Україні сприяють такі показники, як поява нової генерації українських митців (композиторів, хореографів і сценографів); зміни в соціокультурній політиці України, яка спрямована на активну інтеграцію українського музично-театрального мистецтва у світовий контекст. Визначено, що балет доби Незалежності став важливим індикатором історичних подій в Україні. Саме в жанрі балету реалізовані одні з перших музично-сценічних рефлексій військових подій в Україні: вторгнення росіян 2014 року репрезентоване в балеті «Долі» Ю. Гомельської, знищення Маріуполя пережито у творі «Mariupol» І. Гаркуши, а доля українських біженців висвітлена в балеті «Мій дім на двох ногах» В. Рекала. Виявлено мистецьку особливість сучасних українських митців, яка полягає в їхньому активному міжмедіальному та інтертекстуальному мисленні. Полілоги охоплюють різні мистецькі напрями: від кіномузики – до стилю іншого композитора. Серед таких творів можна назвати балет «За двома зайцями» з його апеляцією до однойменної кінострічки режисера В. Іванова, балет «Видіння Рози» О. Родіна, який став парафразом на балет «Примара троянди» М. Фокіна; балетний опус «Hopper» М. Шалигіна, у якому композитор створює міжвидовий художній переклад живописного стилю Е. Гоппера, балет «Schnittke» М. Шалигіна, де відтворені полістильові ігри А. Шнітке. Обґрунтовано системні зміни в балетному жанрі, спрямовані на використання нових технічних можливостей диджиталізації музики. Серед основних тенденцій роботи українських композиторів у цій сфері – долучення електроніки не лише як тембру, але і як самостійного інструментарію у створенні музичного полотна балету. Важливо, що разом з тим митці не відмовляються від традиційних звукових структур, які набувають певного переосмислення. Так, електроакустика стає впевненою координатою музичної організації балетів «Existenza» Л. Юріної, «Стіна» О. Шпудейка, відіграє важливу роль у таких балетах як «Odysseus» і «Case Carmen» М. Шалигіна, входить як елемент конкретної музики до балетів «Видіння Рози» О. Родіна, «Мій дім на двох ногах» В. Рекала тощо. Результати дослідження підтверджують потенціал сучасного українського балету для розвитку національної культури та розширення впливу на світову балетну сцену. Збереження і розвиток традицій, поєднання їх з інноваційними підходами, поряд із широкою панорамою жанрових модифікацій, роблять балет важливим жанром українського музично-сценічного мистецтва доби Незалежності.