Перекладення для баяна творів епохи Бароко: виконавський аспект

Abstract

Виявлено та науково обґрунтовано виконавсько-методичні принципи перекладення творів епохи бароко для готово-виборного баяна з урахуванням акустично-конструктивних можливостей сучасного інструмента. У дисертації вперше: здійснено комплексне науково-методичне дослідження перекладення барокових творів для готово-виборного баяна як самостійної виконавсько-стилістичної проблематики; систематизовано принципи фактурної трансформації, тембрового моделювання та динамічного планування барокового матеріалу в умовах баянного виконавства; обґрунтовано виконавську концепцію синтезу методу HIP і творчої адаптації як оптимальної стратегії баянної інтерпретації барокових творів. Набули подальшого розвитку: теоретичні положення щодо природи музичного перекладення та його специфіки стосовно барокового репертуару; методичні підходи до аналізу барокової виконавської практики в контексті сучасного інструментального виконавства. У представленій роботі запропоновано розмежування понять «перекладення» і «транскрипція» як окремих різновидів творчої діяльності. Критерієм виступає ступінь віддаленості від авторського оригіналу. «Перекладення» має на увазі збереження композиційної організації та внутрішньої логіки першоджерела, тоді як «транскрипція» допускає більш вільне опрацювання нотного тексту з можливою зміною логіки музичного матеріалу, інтерпретації форми, фактурної організації і тембрових співвідношень. Актуальність теми дослідження зумовлена тим, що твори епохи бароко складають вагому частину баянного репертуару, а сам інструмент ніколи не належав до барокового інструментарію. Концептуальним стрижнем дисертації є окреслення основних груп оригінальних барокових творів як матеріал для перекладення для готово-виборного баяна. До першої групи увійшли клавірні композиції, представлені Сонатою E-dur K. 162 Д. Скарлатті. Другу групу становлять клавірні поліфонічні п’єси, зокрема прелюдії і фуги Й. С. Баха з циклу «Добре темперований клавір» (Прелюдія і фуга Cis-dur з першого тому). Третю групу представляє органна музика, яку досліджено на основі твору Чакона f-moll P. 43 Й. Пахельбеля. До четвертої групи віднесено оркестрові твори, що їх 5 розглянуто на матеріалі концерту «La primavera» («Весна») з циклу «Le quattro stagioni» («Пори року») ор. 8 А. Вівальді. У процесі перекладення обраних творів виявлено низку чинників, важливих для визначення специфіки звучання музичного тексту в новій інструментальній категорії. Залежно від ступеня відтворення оригіналу виокремлено стабільні та мобільні засоби виразності музичного твору. До стабільних належать лад, гармонія, мелодія, поліфонія, метроритм та архітектоніка музичного твору. Саме вони формують його художній задум та емоційно-образний зміст, залишаючись при цьому незмінними. До мобільних віднесено тембр, артикуляцію, динаміку, агогіку, темп і штрихи. Усі вони підлягають інструментальній адаптації відповідно до виконавських можливостей баяна. У дисертаційному дослідженні висвітлено також концепцію синтезу HIP (Historically Informed Performance) та творчої адаптації як оптимальної стратегії інтерпретації барокових творів на готово-виборному баяні. Уточнено теоретичні положення щодо розмежування стабільних і мобільних елементів музичного тексту засобами баяна; простежено еволюцію баянного перекладення від буквальних адаптацій 30–40-х років ХХ ст. до сучасних аналітико-художніх реконструкцій; введено до наукового обігу частину барокового баянного репертуару завдяки системному виконавському аналізу перекладень творів Д. Скарлатті, Й. С. Баха, Й. Пахельбеля та А. Вівальді. Розроблено методично-виконавські рекомендації щодо роботи з міховою артикуляцією, аплікатурою, штриховою палітрою та темброво-регістровими співвідношеннями барокового репертуару.