Фортепіанна творчість Флорана Шмітта: жанрово-стильові виміри

Abstract

Мета дослідження — виявити основні стильові виміри фортепіанних творів Флорана Шмітта, а також особливості їх жанрового втілення. Вивчення фортепіанної спадщини Ф. Шмітта в аспекті індивідуальних жанрово-стильових параметрів видається актуальним завданням української музикознавчої науки, адже в зону уваги українських дослідників творчість Шмітта потрапляє лише побіжно. Звернення до об’ємного (138 опусів майже в усіх жанрах крім опери) доробку композитора дозволяє глибше розуміти і загальний контекст розвитку європейської музичної культури першої половини ХХ ст., і неповторні жанрово-стильові «пазли» мистецької панорами того часу. Ці нагальні проблемні запити визначили спрямованість і структуру презентованого дисертаційного дослідження. Наукова новизна роботи полягає в тому, що у дисертації вперше введено в український музикознавчий контекст біографічні відомості про Флорана Шмітта і запропоновано періодизацію його життєвого і творчого шляху; здійснено огляд музикознавчих підходів до розуміння особливих характеристик творчої постаті Флорана Шмітта, затверджених у розвідках західних дослідників; визначено принципи індивідуальної стильової системи Флорана Шмітта; виявлено жанрово-стильову специфіку фортепіанних опусів митця: «Інтимна музика» (Book I, ор. 16, 1891–1901, Book ІI ор. 29, 1898–1904); «Тіні» (Ombres, Op. 64, 1912–1917); «Міражі» (Mirages, op.70, 1920–1921); сюїта «Тиждень маленького ельфа Закрий-Очі», ор. 58 (Une semaine du petit elfe Ferme-L’Œil, 1912) для виконання на фортепіано в чотири руки. В роботі дістали подальшого розвитку особливості художньо-естетичної організації французької музичної культури першої чверті ХХ століття. У висновках зазначено, що особливості музичного мислення Шмітта презентують його оригінальні художньо-естетичні орієнтири, що змінювались протягом життя. Єднання протилежних орієнтирів (ясність музичної думки — нескінченність багатошаровість висловлювання; раціональна виваженість — беззупинна емоційна навала), що проявляє зв’язки композитора із різними національними традиціями, робить твори Шмітта оригінальними, впізнаваними за музичною мовою і виділяють із загального контексту французької музичної культури XX ст. Фортепіанні опуси митця входять до скарбниці європейської музичної культури і є важливою частиною сучасних виконавців, тому їхнє подальше вивчення не втрачає актуальності для наступних наукових розвідок сучасних музикознавців.