Музичний рух як драматургічний прийом створення образу дон жуана в однойменній опері Вольфганга Амадея Моцарта

Abstract

Мета роботи: виявити унікальність трактування образу головного героя в опері В. А. Моцарта «Дон Жуан» в світлі руху як фундаментальної філософської категорії. Новизну роботи визначає те, що образ Дон Жуана розглянуто в аспекті функціонування принципів музичного руху як фундаментальної філософської категорії. У Першому розділі наголошено, що на рівні принципів організації художнього цілого відбувався динамічний процес злиття особливостей різних жанрів, який визначив стрімкий рух оперного жанру у напрямку до небувалої цілісності єднання всіх елементів художньої структури. Виявлено, що характерні для Моцарта індивідуальне трактування правила, надання важливого смислового навантаження опозиції «дискретність- континуальність», утворення комунікаційної моделі, де «воля людини» постає як фундамент динамічної системи, визначають основні вектори виявлення категорії музичного руху в оперній творчості Моцарта. У Другому розділі наголошено, що образ Дон Жуана в опері Моцарта відкривав нову еру в історії оперного театру, вперше підносив проблематику музичного спектаклю до вершин філософської драми. З’ясовано, що характер Дон Жуана має виняткову здатність бути сучасним для кожного історичного періоду і передавати актуальні для аудиторії ідеї і настрої. У Висновках зазначено, що Моцарт формує основну колізію твору як співставлення двох принципів існування людини: у русі постійних змін і у непорушності певних догм. Це дозволяє трактувати образ Дон Жуана через

драматургічні принципи співставлення змінного і незмінного, руху й гальмування, які є фундаментальними принципами музичного мислення загалом. Зазначено, що музична мова головного героя опери тісно пов’язана із танцювальними жанрами, які фіксують виявлення руху на рівні тілесної пластики. Цей факт надає образу Дон Жуана виразної об’ємності, життєвої рельєфності відтворення на оперній сцені фундаментальних засад буття людини. Їхнє подальше ґрунтовне вивчення видається необхідною умовою сучасного усвідомлення спадщини В. А. Моцарта і її виконання на оперній сцені ХХІ століття.