http://e-archive.knmau.com.ua/handle/123456789/135 Fri, 15 May 2026 09:56:59 GMT 2026-05-15T09:56:59Z http://e-archive.knmau.com.ua/handle/123456789/1140 Фортепіанна творчість Флорана Шмітта: жанрово-стильові виміри Ван Мяо Мета дослідження — виявити основні стильові виміри фортепіанних творів Флорана Шмітта, а також особливості їх жанрового втілення. Вивчення фортепіанної спадщини Ф. Шмітта в аспекті індивідуальних жанрово-стильових параметрів видається актуальним завданням української музикознавчої науки, адже в зону уваги українських дослідників творчість Шмітта потрапляє лише побіжно. Звернення до об’ємного (138 опусів майже в усіх жанрах крім опери) доробку композитора дозволяє глибше розуміти і загальний контекст розвитку європейської музичної культури першої половини ХХ ст., і неповторні жанрово-стильові «пазли» мистецької панорами того часу. Ці нагальні проблемні запити визначили спрямованість і структуру презентованого дисертаційного дослідження. Наукова новизна роботи полягає в тому, що у дисертації вперше введено в український музикознавчий контекст біографічні відомості про Флорана Шмітта і запропоновано періодизацію його життєвого і творчого шляху; здійснено огляд музикознавчих підходів до розуміння особливих характеристик творчої постаті Флорана Шмітта, затверджених у розвідках західних дослідників; визначено принципи індивідуальної стильової системи Флорана Шмітта; виявлено жанрово-стильову специфіку фортепіанних опусів митця: «Інтимна музика» (Book I, ор. 16, 1891–1901, Book ІI ор. 29, 1898–1904); «Тіні» (Ombres, Op. 64, 1912–1917); «Міражі» (Mirages, op.70, 1920–1921); сюїта «Тиждень маленького ельфа Закрий-Очі», ор. 58 (Une semaine du petit elfe Ferme-L’Œil, 1912) для виконання на фортепіано в чотири руки. В роботі дістали подальшого розвитку особливості художньо-естетичної організації французької музичної культури першої чверті ХХ століття. У висновках зазначено, що особливості музичного мислення Шмітта презентують його оригінальні художньо-естетичні орієнтири, що змінювались протягом життя. Єднання протилежних орієнтирів (ясність музичної думки — нескінченність багатошаровість висловлювання; раціональна виваженість — беззупинна емоційна навала), що проявляє зв’язки композитора із різними національними традиціями, робить твори Шмітта оригінальними, впізнаваними за музичною мовою і виділяють із загального контексту французької музичної культури XX ст. Фортепіанні опуси митця входять до скарбниці європейської музичної культури і є важливою частиною сучасних виконавців, тому їхнє подальше вивчення не втрачає актуальності для наступних наукових розвідок сучасних музикознавців. Thu, 30 Apr 2026 00:00:00 GMT http://e-archive.knmau.com.ua/handle/123456789/1140 2026-04-30T00:00:00Z http://e-archive.knmau.com.ua/handle/123456789/1139 Музика для домри з оркестром: композиторська творчість та виконавська інтерпретація Прокопенко, Аліна Мета дисертаційного дослідження — простежити історію розвитку української музики для домри з оркестром і виявити її жанрові, змістові та інструментально-віртуозні властивості. Наукова новизна дисертації полягає в тому, що в українському музикознавстві вперше: розглянуто українську музику для домри з оркестром як цілісну систему із властивими їй етапами еволюційного розвитку та ієрархічним взаємозв’язком жанрових, змістових та інструментально-віртуозних параметрів; введено до наукового обігу аналітику Концерту № 3 для домри з оркестром В. Івка, «Юнацького» концерту для домри та фортепіано «На вулиці скрипка грає» М. Балеми, Концерту для домри з оркестром ре мінор С. Грицаєнко, Концерту для домри та камерного оркестру Л. Колодуба, раніше не представлену в українському музикознавстві; обґрунтовано авторську періодизацію українського домрового концерту, що відрізняється від вже існуючих, та виявлено характерні для кожного періоду тенденції; досліджено окрему групу «юнацьких» концертів для домри та визначено їх диференціальні ознаки. У роботі дістали подальшого розвитку: аналітичні дослідження низки концертно-домрових творів, зокрема Концертино для домри з симфонічним оркестром В. Іванова та Концертино Quasi buffo для домри (кобзи) з фортепіано А. Гайденка; ідеї щодо програмності як способу організації образного простору музики в проєкції на домрові концерти; вивчення діалогічних процесів та проявів ігрового начала у концертному жанрі на прикладі творів для домри з оркестром; спостереження стосовно виконавсько-інтерпретаційних аспектів українських домрових концертів, що спираються на власний виконавський досвід автора роботи. Також в дисертації уточнено біографічні відомості про авторів домрових концертів (Л. Шишеніна, М. Балеми, О. Семенова, О. Ботвінова, В. Сапєлкіна, К. Мяскова, Л. Колодуба) та їх взаємозв’язок з домровим мистецтвом. Змістову складову концертів розглянуто на прикладі програмних концертів, а також в опорі на концепцію музичного наративу (Б. Алмен, Е. Тарасті). Дослідження продемонструвало, що в жанрі концерту ідея програмності постає як спосіб організації образного простору музики, незалежно від наявності конкретної «програми». Багатовекторне дослідження музики для домри з оркестром дозволило виявити її жанрову специфіку та різноманіття індивідуальних композиторських рішень і тим самим засвідчити утвердження самостійної домрової гілки українського інструментального концерту. Саме в цьому жанрі домра розкривається як повноцінний сольний інструмент, водночас здатний до різнобічної взаємодії з оркестром. Це відкриває широкий потенціал для подальших тембрових і фактурних пошуків, зокрема мультиінструментальних поєднань у сучасних формах. Thu, 30 Apr 2026 00:00:00 GMT http://e-archive.knmau.com.ua/handle/123456789/1139 2026-04-30T00:00:00Z http://e-archive.knmau.com.ua/handle/123456789/1138 Західноєвропейська оркестрова музика в інтерпретації китайських диригентів: кроскультурний контекст Ген Іно Дисертацію присвячено вивченню особливостей інтерпретації китайськими диригентами сьогодення західноєвропейських оркестрових творів ХІХ − ХХІ століть у контексті проблеми кроскультурних мистецьких взаємодій. Визначено, що значні досягнення китайського виконавського мистецтва тісно пов’язані з масштабними соціально-політичними трансформаціями, які відбулися в країні наприкінці ХХ століття, а також з інтенсивними глобалізаційними процесами, які визначили культурний ландшафт сучасної епохи. Ці фактори сприяли тому, що за відносно короткий проміжок часу на світовій арені з’явилася плеяда талановитих китайських композиторів і виконавців, які демонструють надзвичайно високий рівень майстерності та глибоке художнє чуття, а концертні зали й оперні театри почали наповнюватися компетентною, освіченою аудиторією, що вимагає від музикантів високого рівня професійної підготовки. В рамках цього процесу надзвичайну роль відіграли європейські музичні традиції, які стали базисними для формування власне китайського музичного стилю як у композиторській, так і у виконавській діяльності. Мета дослідження – виявити специфіку інтерпретацій оркестрових творів європейських композиторів китайськими диригентами в контексті взаємодії різних культурних традицій. У дисертації вперше визначено статус європейської оркестрової музики в системі китайської культури сьогодення; окреслено роль провідних концертних установ у процесі інституалізації академічного виконавського мистецтва Китаю (Пекін, Шанхай, Сіань) та проаналізовані їх репертуарні показники; систематизовано наявні виконавські версії оркестрових творів європейських композиторів під орудою китайських диригентів; здійснено аналіз європейських оркестрових творів (Шоста симфонія Л. Бетховена, Четверта симфонія Й. Брамса, Adagietto з П’ятої симфонії Г. Малера, «Римський карнавал» Г. Берліоза, «Море» К. Дебюссі, «Пінії Риму» О. Респігі, Марш №1 ре мажор Е. Елгара, «Болеро» та «Alborada del gracioso» М. Равеля, «Till Eulenspiegels» Р. Штрауса, «Сontacts» К. Путца) в інтерпретації відомих китайських диригентів (Юй Луна, Люй Цзя, Ляо Брайана, Ху Юнʼяня, Ліо Куокмана, Юй Цзі, Лінь Дає, Цзін Хуан, Чжан Сян); розглянуто творчість китайських диригенток (Чжен Сяоін, Чжан Сян, Лу Тяньі) в контексті гендерної проблематики диригентської діяльності; уточнено зміст понять 4 «кроскультурна інтерпретація» та «західноєвропейська оркестрова музика» у контексті питань міжкультурної взаємодії в музиці. Доведено, що китайська диригентська інтерпретація європейської оркестрової музики у ХХ–ХХІ століттях не лише розширює виражальний горизонт локальної культури, але й актуалізує питання про нові моделі музичної комунікації, у яких живе мистецтво диригування стає символічним майданчиком самовиявлення нації в умовах глобалізованого світу. Thu, 30 Apr 2026 00:00:00 GMT http://e-archive.knmau.com.ua/handle/123456789/1138 2026-04-30T00:00:00Z http://e-archive.knmau.com.ua/handle/123456789/1137 Оркестрова та театральна музика Хуан Жо в контексті китайсько-американських творчих взаємин Хуан Кайлян Дисертацію присвячено комплексному музикознавчому осмисленню оркестрової та сценічної творчості Хуан Жо в координатах сучасних китайськоамериканських творчих взаємин. У хронотопі глобалізованого ХХІ століття, де академічна музика функціонує як система транскордонних обмінів і мобільностей, ідентичність композитора дедалі менше зчитується через прямі етномаркери, кристалізуючись в структурі, тембровій архітектоніці, специфічній метричній організації та позамузичних факторах, що формують індивідуальний часопростір творчості композитора. Саме тому увага фокусується на тезі, що міжкультурна інтеграція в музиці Хуан Жо перетворюється на внутрішній механізм форми, на спосіб мислення матеріалом, тембром і простором. Дослідницьку стратегію спрямовано на інтерпретацію репрезентативної оркестрової та сценічної музики Хуан Жо як багатовимірної системи. Відтак предметом уваги стає трансформація мистецької традиції «китайськості», що переводиться в режим конструктивного принципу в композиторському мисленні, у тому числі через авторську концепцію дименсіоналізму, що функціонує як домінантний, проте відкритий метод організації звукового процесу. Ідея дисертації ґрунтується на тезі, що у сучасній китайсько-американській музиці національно-стильова семантика вибудовується як внутрішня конструкція твору — через жанрове мислення, темброво-фактурну організацію, просторово-часову драматургію та модуси програмності. Актуальність теми визначається трьома взаємопов’язаними чинниками: наявністю виразної наукової лакуни — відсутністю системних музикознавчих праць, що комплексно аналізують оркестрові та театральні твори Хуан Жо у вітчизняному й ширшому академічному дискурсі; потребою методологічної артикуляції дименсіоналізму як естетико-композиційної стратегії (а не декларації), що задає параметри простору, часу, тембру і кінетики та впливає на жанрові трансформації; необхідністю уточнення сучасного розуміння програмності — як внутрішнього механізму смислотворення. Мета дослідження полягає у комплексному музикознавчому осмисленні оркестрової та театральної творчості Хуан Жо у контексті сучасної китайськоамериканської композиторської традиції, з виявленням особливостей жанрового мислення, типів програмності та специфіки реалізації авторської концепції дименсіоналізму. Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає у комплексному осмисленні оркестрової та сценічної творчості Хуан Жо як цілісної художньоконцептуальної системи в контексті сучасної китайсько-американської композиторської традиції. У роботі вперше: запропоновано системну інтерпретацію авторської концепції дименсіоналізму як естетико-композиційної стратегії, що визначає специфіку формоутворення, програмності та просторово-часової організації музичного матеріалу в оркестрових і сценічних творах композитора; розроблено типологію програмності у творчості Хуан Жо (культурногенетичної, метафорично-кінестетичної, філософсько-онтологічної та екзистенційно-меморіальної), що дозволяє переосмислити програмність як процесуальну та концептуальну категорію сучасної музики, а не як ілюстративний наратив; виявлено та систематизовано жанрові стратегії композитора в оркестровій, камерно-симфонічній та сценічній музиці, зокрема модифікації симфонії, камерної симфонії, опери, інструментального театру та перформативних форм у координатах міжкультурної ідентичності; обґрунтовано роль міжкультурної інтеграції як конструктивного принципу творчості Хуан Жо, що реалізується не через стилізацію чи еклектику, а через внутрішню трансформацію інтонаційних, тембрових і драматургічних моделей; введено до наукового обігу та проаналізовано низку оркестрових і сценічних творів композитора, які досі не були предметом спеціального музикознавчого аналізу в українській науці. Thu, 30 Apr 2026 00:00:00 GMT http://e-archive.knmau.com.ua/handle/123456789/1137 2026-04-30T00:00:00Z