http://e-archive.knmau.com.ua/handle/123456789/135 Wed, 11 Nov 2026 03:25:46 GMT 2026-11-11T03:25:46Z http://e-archive.knmau.com.ua/handle/123456789/1220 Український концерт для тромбона: художні та технологічні аспекти Яровий, Юрій Зміст анотації. Творчий мистецький проєкт присвячено дослідженню українського концерту для тромбона в контексті його композиційно-драматургічних та виконавсько-технологічних особливостей. У роботі розглянуто процес становлення та еволюції національного концертного репертуару для тромбона, специфіку формування сольного статусу інструмента, а також закономірності взаємодії композиторського задуму та виконавської інтерпретації. Реалізація проєкту дала змогу сформувати цілісне бачення досліджуваної проблеми з історіографічної, теоретико-методологічної, аналітичної та виконавсько-практичної позицій. Актуальність роботи визначається необхідністю поглибленого осмислення оригінального тромбонового репертуару. Об’єктом дослідження є жанр концерту для тромбона в доробку українських композиторів. Предметом дослідження виступають художні та технологічні аспекти українських концертів для тромбона з оркестром. Мета дослідження – здійснити комплексний аналіз художніх та технологічних аспектів українських концертів для тромбона з оркестром. Наукова новизна отриманих результатів полягає у поглибленні аналітичного фокусу щодо вивчення українського концерту для тромбона через розкриття взаємозумовленості його драматургічної концепції та виконавської технології. Спираючись на здобутки українських науковців, в науковому обґрунтуванні творчого проєкту запропоновано ракурс, де композиційне формотворення та виконавська техніка розглядаються як єдина, неподільна система. Визначено, що саме технологічна специфіка досліджуваних творів визначає спосіб втілення композиторського задуму, стаючи сполучною ланкою між нотним текстом та його сценічним втіленням. Практичне значення отриманих результатів зумовлене спрямованістю на вдосконалення сучасної виконавської та педагогічної практики. Результати дослідження можуть бути впроваджені в освітній процес закладів вищої мистецької освіти при викладанні фахових дисциплін (спеціальний інструмент, методика навчання гри на духових інструментах, історія виконавства, інструментознавство, теорія виконавства), а також слугувати підґрунтям для подальших розвідок з історії та теорії українського інструментального концерту. У першому розділі «Жанр концерту для тромбона в сучасному мистецтвознавчому дискурсі» розкрито теоретичні та історичні засади дослідження інструментального концерту. Теоретична складова охоплює ретроспективний аналіз концепції концертності, переосмислення комунікативних стратегій у системі «соліст–оркестр», а також виявлення закономірностей трансформації жанрової традиції. Концертність представлено як складну художню категорію, що виходить за межі принципу «змагання» та розкривається через взаємодію тембрових, драматургічних та семантичних чинників. Окрему увагу в розділі приділено історичній ретроспективі формування українського концертного репертуару для тромбона. Аналітичний фокус спрямовано на простеження еволюції інструмента, в процесі якої відбулася кардинальна трансформація його амплуа: від суто колористичної чи дублюючої функції в оркестровій партитурі до репрезентації його як автономного суб’єкта концертного діалогу. Другий розділ «Український концерт для тромбона: композиційні та виконавські аспекти» присвячено аналізу найбільш відомих партитур українських авторів. На прикладі Концерту О. Зноско-Боровського (1958 р.), подвійного Концерту Є. Зубцова (1964 р.), а також Концерту № 1 (1986 р.) та Концерту № 2 (2004 р.) Л. Колодуба простежено основні етапи еволюції жанру та виявлено його художні та технологічні характеристики. Твори проаналізовано у структурному, жанровому, стильовому, семантичному та виконавському вимірах. Особливу увагу приділено питанням формотворення, драматургії сольної партії, специфіці взаємодії тромбона з оркестром, а також образно-семантичним властивостям інструмента. У межах розділу висвітлено специфіку виконавської інтерпретації досліджуваних концертів, що охоплює аналіз художньо-технічних характеристик сольної партії, артикуляційного комплексу, регістрових властивостей, інтонаційної точності, а також координації виконавських прийомів. Thu, 01 Jan 2026 00:00:00 GMT http://e-archive.knmau.com.ua/handle/123456789/1220 2026-01-01T00:00:00Z http://e-archive.knmau.com.ua/handle/123456789/1219 Хорова творчість композиторів Донеччини кінця ХХ – початку ХХІ століть: традиція та виконавська інтерпретація Єрмоленко, Анастасія Актуальність теми дослідження. Хорова творчість композиторів Донеччини кінця ХХ – початку ХХІ століть є важливою складовою сучасної української музичної культури, однак її художня цілісність, зв’язок із національною хоровою традицією та специфіка виконавського втілення залишаються недостатньо дослідженими. Одним із актуальних і перспективних напрямів вбачається зосередження уваги на традиції та виконавській інтерпретації хорового доробку композиторів регіону. Фокус на практичному аспекті дозволяє виявити особливості реалізації композиторського задуму, простежити способи його художнього втілення та визначити специфіку інтерпретації творів. Мета наукового обґрунтування – виявити жанрово-стильові риси хорової творчості композиторів Донеччини кінця ХХ – початку ХХІ століть, дослідити способи трансформації національно-культурної традиції в контексті сучасних композиторських практик та обґрунтувати принципи виконавської інтерпретації хорових творів Олексія Скрипника, Євгена Петриченка й Олександра Некрасова. Об'єкт дослідження – хорова творчість композиторів Донеччини кінця ХХ – початку ХХІ століть. Предмет дослідження – жанрово-стильова специфіка та виконавсько-інтерпретаційні засади хорових творів Олексія Скрипника, Євгена Петриченка та Олександра Некрасова. Наукова новизна дослідження полягає у комплексному осмисленні хорової творчості композиторів Донеччини кінця ХХ – початку ХХІ століть. У роботі вперше: – виявлено провідні жанрово-стильові та образно-тематичні тенденції хорової творчості композиторів Донеччини кінця ХХ – початку ХХІ століть; – обґрунтовано виконавські підходи до інтерпретації хорових творів О. Скрипника, Є. Петриченка та О. Некрасова. Практичне значення роботи. Матеріали дослідження можуть бути використані у навчальних курсах історії української музики, хорової літератури, хорознавства, методики роботи з хором, а також у подальших розвідках, пов’язаних з означеною темою, та у практичній підготовці студентів-хормейстерів. У першому розділі розглянуто історико-культурні передумови формування музичного мистецтва Донеччини кінця ХХ – початку ХХІ століття та окреслено основні етапи становлення хорової традиції регіону. Особливу увагу приділено виявленню українських культурних витоків Донеччини, ролі фольклорної та духовної традицій, а також впливу історичних, соціокультурних та ідеологічних чинників на розвиток музичного середовища краю. Розглянуто діяльність професійних та аматорських хорових колективів, музично-освітніх осередків і представників локальної композиторської школи. У другому розділі досліджено хорову творчість Олександра Некрасова, Олексія Скрипника, Євгена Петриченка та визначено їх основні жанрово-стильові орієнтири. На основі аналізу обраних творів сформовано переконливу інтерпретаційну стратегію, встановлено способи переосмислення національної музичної традиції у сучасній хоровій творчості Донеччини та відтворено специфіку її втілення у виконавській практиці. У Висновках узагальнено результати дослідження хорової творчості композиторів Донеччини кінця ХХ – початку ХХІ століть та визначено її місце в загальноукраїнському музичному контексті. Встановлено провідну роль духовної та фольклорної традицій у формуванні жанрово-стильових та образно-тематичних засад творчості досліджуваних авторів. Обґрунтовано відповідні виконавські стратегії, що передбачають глибоке опрацювання музичного тексту. Thu, 01 Jan 2026 00:00:00 GMT http://e-archive.knmau.com.ua/handle/123456789/1219 2026-01-01T00:00:00Z http://e-archive.knmau.com.ua/handle/123456789/1218 Режисерська інтерпретація опери Антіна Рудницького «Анна Ярославна – королева Франції» у контексті сучасного музичного театру Суворова, Ірина У науковому обґрунтуванні досліджено особливості сучасної режисерської інтерпретації опери Антіна Рудницького «Анна Ярославна – королева Франції» як вагомого зразка української історичної опери ХХ століття. Актуальність роботи зумовлена необхідністю осмислення національної оперної спадщини в умовах сучасних культуротворчих процесів, а також потребою актуалізації історичної тематики засобами сучасного музичного театру. Метою дослідження є наукове і творче обґрунтування авторської режисерської концепції сценічного втілення опери Антіна Рудницького «Анна Ярославна – королева Франції» та її реалізація у власному творчо-мистецькому проєкті. У роботі застосовано комплекс методів дослідження, зокрема історико-хронологічний, компаративний, музично-драматургічний, метод режисерського моделювання та системний підхід. Наукова новизна роботи полягає у комплексному науково-творчому осмисленні опери А. Рудницького крізь призму сучасної режисури, розробці авторської сценічної моделі актуалізації історичної опери та поглибленні дослідження творчої спадщини композитора. Проаналізовано місце опери у контексті розвитку українського музичного театру, виявлено особливості її музично-драматургічної структури та сценічного потенціалу. Здійснено порівняльний аналіз попередніх постановок твору, визначено їхні художні особливості та інтерпретаційні принципи. Розроблено авторську режисерську концепцію вистави, що поєднує традиції українського оперного мистецтва із сучасними сценографічними та мультимедійними засобами виразності. Практичне значення результатів полягає у можливості їх використання в режисерській, педагогічній та науково-дослідній діяльності. Практичним результатом дослідження стала реалізація творчо-мистецького проєкту, у межах якого апробовано запропоновану модель сценічного втілення опери. У першому розділі досліджено оперу Антіна Рудницького «Анна Ярославна – королева Франції» у контексті розвитку українського музичного театру ХХ – ХХІ століть, проаналізовано її музично-драматургічну структуру як основу режисерської інтерпретації, розглянуто сценічні та концертні втілення твору, а також розкрито історико-символічне значення образу Анни Ярославни в культурній пам’яті Київської Русі. У другому розділі визначено концептуальні засади сучасного режисерського прочитання опери, обґрунтовано авторську режисерську концепцію постановки, досліджено драматургію вистави як результат переосмислення музичного першоджерела та розроблено художньо-візуальну модель сценічного втілення із застосуванням сучасних сценографічних і мультимедійних засобів. У третьому розділі висвітлено процес реалізації авторського творчо-мистецького проєкту як форми художнього й наукового дослідження, проаналізовано постановочний процес, особливості режисерської роботи з виконавцями, а також здійснено художньо-інтерпретаційну оцінку результатів сценічного втілення опери. У загальних висновках узагальнено результати дослідження, підтверджено можливість сучасної режисерської актуалізації опери Антіна Рудницького «Анна Ярославна – королева Франції» шляхом поєднання історико-музичного першоджерела із сучасними режисерськими, сценографічними та мультимедійними засобами, а також доведено ефективність реалізації авторської постановчої концепції у творчо-мистецькому проєкті. Thu, 01 Jan 2026 00:00:00 GMT http://e-archive.knmau.com.ua/handle/123456789/1218 2026-01-01T00:00:00Z http://e-archive.knmau.com.ua/handle/123456789/1217 Орфоепія як кроскультурна детермінанта виконавської інтерпретації вокальної музики Киричек, Дмитро Зміст анотації. Наукове обґрунтування присвячено дослідженню феномену вокальної орфоепії та його ролі у вокальному виконавстві. Багатоаспектність явища розкривається через звернення до його історичних передумов, кроскультурних проявів та художньо-виконавського потенціалу. Об’єкт дослідження в роботі — практика мультилінгвального вокального виконавства як сфера взаємодії мовних і музично-культурних традицій, що передбачає освоєння та художнє втілення виконавцем властивого їм мовного, музично-інтонаційного, артикуляційно-фонетичного, вокально-технічного досвіду та уявлень про звучання. Предмет дослідження — вокальна орфоепія як чинник і носій кроскультурної взаємодії у виконавській інтерпретації вокальної музики. Актуальність теми зумовлена особливостями виконавської практики сьогодення. Процеси глобалізації — міжнародна мобільність виконавців, система міжнародних конкурсів та космополітичний характер сучасної артистичної кар’єри — та діджиталізація музичної культури утворюють той контекст, у якому мультилінгвальність, що історично властива вокальному мистецтву, набуває нового масштабу, взаємодія різних мовних і музично-культурних традицій стає більш інтенсивною. Репертуар, сформований за таких умов, ставить перед виконавцем завдання не лише нормативної вимови, а й пошуку художньо переконливих засобів втілення кроскультурної взаємодії в музиці. Особливої актуальності саме для вітчизняного мистецтвознавства проблема вокальної орфоепії набуває у зв’язку з розширенням присутності українського вокального мистецтва в міжнародному виконавському просторі після 2022 року та зверненням до українського репертуару виконавців, для яких українська мова не є рідною. Водночас в українському музикознавстві художньо-виконавські функції вокальної орфоепії та її роль у взаємодії різних мовно-вокальних традицій залишаються недостатньо систематизованими. Мета роботи полягає у тому, щоб дослідити роль вокальної орфоепії у кроскультурній взаємодії мовних і музично-культурних традицій у практиці мультилінгвального вокального виконавства та окреслити художньо-виконавські й методологічні засади роботи з нею. Поміж основних завдань дослідження — простежити історичні передумови, еволюцію вокальної орфоепії та процес її термінологічного закріплення; охарактеризувати італійську, німецьку та українську мовно-вокальні традиції з погляду взаємодії їхніх артикуляційно-фонетичних, музично-інтонаційних і вокально-технічних параметрів; окреслити методологічні засади роботи над вокальною орфоепією та можливості застосування цифрових інструментів для аналізу її виконавських проявів; проаналізувати орфоепічні аспекти кроскультурної взаємодії у практиці виконання різномовного вокального репертуару та їхню роль у художній інтерпретації; виявити роль вокальної орфоепії у формуванні та медіарепрезентації виконавського образу в кроскультурних і мультимедійних контекстах. Методологія дослідження ґрунтується на поєднанні компаративного, семіотичного та виконавсько-інтерпретаційного підходів. Для поглибленого аналізу окремих проявів кроскультурної взаємодії застосовано метод case study (підрозділ 2.2). Для виявлення та характеристики окремого тематичного напряму українського вокального виконавства на матеріалі цифрових стримінгових платформ у підрозділі 2.2.3. застосовано контент-аналіз. Для об’єктивізації фізично-акустичного виміру вокальної орфоепії у підрозділі 1.3 застосовано спектральний аналіз. Наукова новизна дослідження полягає в концептуалізації вокальної орфоепії як чинника і носія кроскультурної взаємодії у виконавській інтерпретації вокальної музики. Запропоновано розглядати орфоепічні параметри вокального виконання не лише в аспекті норм вимови, а й як складову художнього образу, безпосередньо пов’язану з культурно-лінгвістичними й музично-інтонаційними традиціями та особливостями вокальної техніки. На матеріалі окремих виконавських і рецептивних кейсів виявлено різні форми функціонування орфоепії у ситуаціях кроскультурної та інтермедіальної взаємодії. Окреслено можливості цифрових технологій для об’єктивізації фізично-акустичних параметрів вокальної орфоепії та розширення доказової бази її дослідження. Практичне значення дослідження полягає у можливості застосування його результатів у виконавській та вокально-педагогічній роботі над мультилінгвальним академічним репертуаром. У підсумку дослідження доведено, що у практиці мультилінгвального академічного вокального виконавства вокальна орфоепія виходить за межі нормативної вимови і набуває ширшого художньо-інтерпретаційного значення: через взаємодію мовних, музично-інтонаційних та вокально-технічних чинників вона бере участь у формуванні звукового образу твору та виступає одним із засобів кроскультурної взаємодії. Thu, 01 Jan 2026 00:00:00 GMT http://e-archive.knmau.com.ua/handle/123456789/1217 2026-01-01T00:00:00Z